ЛІТОПИС ВІД МИКОЛИ РЯБОГО

Ніна ГНАТЮКМикола Рябий належить до тих плугатарів і сівачів літературної ниви, які чесно і талановито роблять свою справу. А тому і художня проза цього майстра слова з Вінниці не залишається непоміченою.Олесь Гончар у лютому 1986-го писав: “На Ваших “Земледухів” звернув увагу ще в журнальній публікації, бо кому ж не припадуть до душі оці самобутні подільські характери і такий своєрідний гумор, де також промовляє Поділля, і така багатюща, справді народна мова… Ваш роман для мене — це ніби генетичний розвиток Землякової художньої прози, і мовиться це, ясна річ, не в розумінні наслідування. У Вас своя інтонація, своя стилістика, а виходи в історію, де йдеться, скажімо, про часи Тимоша Хмельницького, просто блискучі…”А ось рядки з листа Павла Загребельного (грудень 2001 р.): “Оце читав я, дорогий Миколо, твою Божу книгу — сміявся, плакав і думав: а чи потрібні світові наші князі, гетьмани, наші верби довкола ставу і зимові небеса понад Немировом, наші плачі, сміх і наші страждання? Мабуть, що ні…”Приємно і водночас гірко читати такі відгуки наших класиків про свого молодого побратима. Приємно, бо вони вміли цінувати справжню літературу і завжди підтримували талант. А гірко тому, що світ досі належно не поцінував найкращих здобутків українського слова. Бо ж коли наклади навіть талановитих книг становлять у нас лише тисячу примірників, і за умови, що знайдуться меценати, то де знайти кошти і можливості для перекладів найкращих творів українських авторів англійською, французькою, німецькою, іншими мовами? Тут самими благодійними намірами поодиноких меценатів не обійтися — потрібна постійна опіка держави.Про ці та чимало інших проблем українського книговидання, про потребу більше популяризувати найкращі твори сучасних авторів серед учнів, студентів, у трудових колективах, про непроминальне значення художнього слова для естетичного і патріотичного виховання підростаючого покоління, про назрілу потребу вчасно оцінювати кожен високоталановитий твір ішлося на презентації нових книжок відомого прозаїка Миколи Рябого у столичному Будинку письменників.Ведучий поважного зібрання Володимир Яворівський сказав, що їхні села у Крижопільському районі Вінниччини — сусідні. Після романів “Берег”, “Вікна” Микола Рябий почав писати серію романів про давній хліборобсько-козацький рід Земледухів і зробив вибір на багато років: вчасно і доречно заглибився в надра історії подільського села, аби там “прочитати”, розгледіти в людських характерах рух народу, його душі, помислів, його неперебутні духовні цінності, його ідеали. І ось Микола Рябий презентує дві свої найновіші праці — “Калина над прірвою”, історичний роман-дилогію циклу “Земледухи”, і подорожній щоденник Павла Халебського “Україна — земля козаків” (“Український письменник”, “Ярославів вал”, 2008, упорядкування та коментарі М. Рябого).Роман “Калина над прірвою” Володимир Яворівський назвав дивовижним, уважне прочитання якого надасть можливість кожному з нас глибше пізнати історію України, ту велику жертовність, завдяки якій здобули ми омріяну століттями незалежність, що нею, на жаль, не можемо належно розпорядитися для власного щастя і добробуту на власній землі. А книга подорожніх нотаток П. Халебського “Україна — земля козаків”, яку видано українською завдяки багаторічній праці нашого колеги, повинна бути в кожній українській хаті. Поки що Ліга меценатів і Національна спілка письменників України знайшли кошти для тритисячного накладу. Це, звісно, краплина в морі. Тому Михайло Слабошпицький, вітаючи письменника з такими вагомими набутками, сказав, що почувається боржником перед ним. Микола Рябий — блискучий стиліст, тонкий знавець мови, вміє вибудувати чіткий контур сюжету. Все це робить його книжки цікавими і потрібними для людей різного віку, особливо ж молоді, яка має більше знати про козацьку минувшину, якомога більше взяти з тих часів для збагачення розуму й душі. Текст роману “Калина над прірвою” вдало доповнюють ілюстрації народного художника України Михайла Чорного, заслуженого художника України Михайла Довганя, художників Михайла Бабія та Івана Грищука. Пан Іван, виступаючи на презентації, зазначив, що наступне видання роману варто доповнити малюнками у найкращому поліграфічному виконанні, а подорожні нотатки Павла Халебського — старими і сучасними світлинами тих українських міст і сіл, що згадані у творі. Василь Шкляр давно знає вінницького колегу по письменницькому цеху, редагував його роман “Земледухи”, коли працював у редакції журналу “Дніпро”. І тому зазначив просто і точно: “Коли читаєш Миколу Рябого, відчуваєш подих літописів. Хто не прочитав творів Миколи Рябого, той не має уявлення про сучасне українське письменство”.Віктор Баранов сказав, що мимоволі шукає серед присутніх Андрія М’ястківського, якого, на жаль, вже немає серед нас. Це з його вуст ми чимало легендарного, захопливого чули про Південне Поділля. З тих країв і Микола Рябий. У нас небагато белетристів, які так глибоко знали і так художньо переконливо показували історичні події. І це дуже важливо для молодих читачів, у чиїх руках, хоч як це прикро, сьогодні зовсім інша література. Петро Засенко говорив про вміння автора влучно, доречно використати в художній тканині роману “Калина над прірвою” неоціненні скарби народної пісенної творчості. Вони — не просто ілюстрації, вставки, а психологічно вмотивовані яскраві взірці народного генія, волевиявлення, духу. Це збагачує, урізноманітнює, вивищує героїв твору.У складі вінницької делегації були не лише голова обласної організації НСПУ Михайло Каменюк, Василь Кобець, що сказали добре слово про свого колегу, а й меценати видань Миколи Рябого — народний депутат України IV скликання Микола Мельник і голова наглядової ради ВАТ “Володарка” Леонід Гавриш. Вітаючи земляка з новими творчими набутками, вони закликали керівництво НСПУ та літературну громадськість бути уважнішими до творчості тих майстрів пера, які живуть у провінції. Найкращі книжки Миколи Рябого, як вважають вони і чимало інших читачів, заслуговують на Шевченківську премію.Микола Рябий, дякуючи за добрі слова, зізнався, що вперше побачив подорожні нотатки у бібліотеці музею свого видатного земляка Данила Заболотного. Фахівці називають українську частину подорожніх нотаток Павла Халебського найдокладнішим і найприхильнішим свідченням чужинців про Україну XVII століття, коли весь світ стежив, як народжується в Європі козацька держава. Впродовж  трьох століть ми не мали рідною мовою видатного твору сирійця  Ібн аз Заїм аль Халябі, знаного у християнському світі під іменем Павло Халебський. Мабуть, була на те Господня воля, що Микола Рябий відклав усі письменницькі справи та домашні клопоти і взявся за непросту справу — осмислення і переклад славнозвісного твору. Перше видання у скороченому варіанті профінансував тодішній голова Вінницької обласної ради М. Мельник. Друге, доповнене, видання з’явилося з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета і за підтримки Ліги меценатів і НСПУ. Насамкінець хочеться зацитувати ось ці рядки Миколи Рябого з післямови автора до роману “Калина над прірвою”: “Кажуть, після Майдану ми стали вільніші, ніде такої волі нема, як у нас… Авжеж, ми вільні від добробуту, духовності, надій, від самого Бога — уже не боїмося Його, чинимо наперекір заповідям Сина Божого — любити ближнього, як самого себе…Коли убивають віру, зникає сенс і мета життя, душу огортає печаль і тривога, і все видається марнотою марнот… Та ще теплиться під серцем якась надія на те, що здоровий глузд наших керманичів візьме гору над інстинктом “великого мискоборства” (Ліна Костенко), і ми відійдемо від прірви, над якою укотре опинилися”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment