Євген БУКЕТ
“Жодна людина не може стати патріотом Батьківщини, якщо не знатиме історії рідного краю, міста, села, де вона народилася чи провела певний відрізок життя, якщо не докопається до найглибшого коріння своїх національно-духовних джерел, якщо не зуміє гідно оцінити досягнення і збагнути цінність втрачених культурних надбань предків протягом довгих століть поневолення, якщо не успадкує від них любові до рідного слова, до народної пісні, до материнської молитви, до прадідівських звичаїв і традицій, до навколишньої природи і неба над головою”. Ці рядки зі вступного слова до книжки історика-краєзнавця Геннадія Цвіка “Історія Радомишля” дуже точно характеризують філософію сучасного краєзнавства. Адже кожна свідома людина нині хоче знати витоки, корені свого народу, свого роду.Вихід у світ чергового краєзнавчого видання — без сумніву, найзначущіша подія для будь-якого села чи міста. На сторінках такої книжки завжди знайдеться щось своє, рідне, спливуть у пам’яті стежки дитинства чи милі серцю краєвиди. Якщо ж краєзнавче дослідження виконано досконало, воно стане окрасою будь-якої бібліотеки і настільною книжкою для кожної людини, яка народилася і виросла тут.
Мабуть, саме тому в книгарні міста вже й сліду не залишилося від другого видання “Історії Радомишля”. Така популярність — свідчення високого рівня авторського викладу матеріалу, багатства фактів і, звісно, великої любові дослідника до рідної землі. Адже тільки по-справжньому закохана в батьківський край людина обов’язково перевірить кожен історичний факт, не напише бодай рядка, що викличе сумнів у читача. Мабуть, тому Геннадій Цвік у монографії не зачіпає подій, що відбулися в місті після проголошення державної незалежності України. Бо, як стверджує він, сучасний період державотворення складний і відповідальний, потребує багато інтелектуальних, моральних і фізичних сил. І кожна людина нині відповідальна за творення історії рідного міста й України.У центрі уваги автора — рідний Радомишль, історичні, господарсько-економічні, суспільно-політичні та культурні події, люди, природа. Є тут фотоілюстрації, хронологічна таблиця, іменний і географічний покажчики. “Історія Радомишля” складається з п’яти розділів. Перший — “Сива давнина” — розповідає про археологічні знахідки, Змієві вали і літописне місто Мичеськ-Микгород, яке знищила татарська навала. Литовсько-польська доба в центрі уваги другого розділу. На першу половину XVI століття припадає поява нової назви міста — Радомисль. Після чергового нападу татар мешканці Микгорода переселилися на вищий і безпечніший північний берег Тетерева. “Радісна мисль” про переселення стала причиною нової назви поселення. Перша письмова згадка про Радомисль як церковну власність належить до 1569 року. Геннадій Цвік розповідає й інші легенди, пов’язані з назвою міста та подіями, що відбувалися в ньому. Радомисль у Середньовіччі був дуже важливим містом. Через нього проходила дорога з Києва на Волинь, до Польщі та Європи, він був центром уніатської церкви і повітовим містом. Найбільший розділ, що ґрунтується на архівних фондах, “Під владою Російської імперії”, в деталях розповідає про місто в часи кріпацтва (1795—1861 рр.), в період розвитку капіталізму (1861—1917 рр.), його населення, промисловість, міське самоврядування і господарство, суспільно-політичний рух, культуру й церкву.Значної уваги автор надає періоду національно-визвольної боротьби українського народу 1917—1921 років, виокремивши події в розділ. У Радомислі з 1917 року діяло товариство “Просвіта”, Радомисльський повіт був центром діяльності загону повстанця Юлія Мордалевича, тут, під селом Базар, розбито сили Юрія Тютюнника. Усі ці події Геннадій Цвік описує детально й трепетно, чого не скажеш про період радянської доби, якому присвячено останній розділ книжки. Справді, 70 років, коли червоний чобіт топтав нашу землю, принесли багато горя і страждання: три Голодомори, колективізацію, сталінські репресії, радянсько-німецьку війну, афганську війну, чорнобильську катастрофу… Про все це слід пам’ятати, щоб наші нащадки не повторювали помилок минулого.У цьому й полягає головна мета праці краєзнавців і патріотів рідної землі, таких, як вчитель історії Радомишльської школи № 1 Геннадій Цвік, — донести правдиву історію рідного краю до майбутніх поколінь.Жаль лише, що видання має невиправдано малий обсяг, лише 114 сторінок. Причина цього — брак коштів. Але сподіваюся, що на роботу автора звернуть увагу місцева влада і спонсори, і наступне видання “Історії Радомишля” детальніше розкриє сторінки життя міста, адже автор може ще багато розповісти землякам.
