ТИСЯЧОЛІТНІЙ ГОЛОС ПРЕДКІВ

Іван ЮЩУК,професор, член Центрального правління ВУТ “Просвіта” ім. Т. ШевченкаДорогі українці, донеччани й закарпатці, одесити й чернігівці, черкасці й земляки-волиняни, усі, хто слухає цю передачу, пам’ятаймо пророчі слова чеського просвітителя ХІХ століття Йосипа Юнгмана: “Живе мова — живе народ, вмирає мова — вмирає народ”.Двадцять років тому, створюючи Товариство української мови імені Тараса Шевченка, ми знали й добре розуміли це.Чому у 80-х роках минулого століття в Українській Радянській Соціалістичній Колонії, де все “благоденствувало“, де відбувався не чуваний досі “розквіт української соціалістичної культури й української соціалістичної мови” (це я цитую), нам раптом забаглося створювати Товариство української мови?Щоб це краще було зрозумілим, особливо нашим молодим слухачам, процитую уривок із щоденника першого секретаря ЦК КПУ у 60-х — на початку 70-х років Петра Юхимовича Шелеста. Ось його записане ним свідчення про одне із засідань Політбюро ЦК КПРС — найвищого тоді органу благоденствующого СРСР:“Секретар ЦК КПРС Суслов: “А взагалі, я повинен сказати вам, що на Україні далеко не все гаразд — уся Україна говорить українською мовою!”Я аж оторопів: “А що, вона має турецькою розмовляти чи як?”Тут підключається Демічев, секретар ЦК КПРС: “І взагалі, там у Шелеста українізацією займаються!”Знову не витримую: “Де в Шелеста? Ніякою українізацією не займаються. Є і російські школи, є і українські школи — на превеликий жаль, українських шкіл менше”.Демічев: “А Шевченко в них — кумир”.Тут мене прорвало: “Так, Шевченко в нас кумир. Його і в нашій країні, і за кордоном вважають демократом, геніальним поетом”.Суслов: “Узагалі у вас на Україні багато проявів націоналізму”.Я оторопів: “У чому прояви націоналізму? Це ж звичайні сталінські ярлики”.Демічев: “А в тому, що багато українською мовою говорять, і в тому, що Шевченка надмірно шанують”.І Суслов його підтримав”.Ось так, як чуєте: українська мова — це націоналізм, антирадянщина. А антирадянщину слід нещадно викорінювати. І всіляко викорінювали. А дехто ще й тепер, уже в незалежній Україні, виконує настанови суслових і демічевих.Будьмо пильні! Відомо ж: нема мови — нема й народу. Де тепер такі немалі слов’янські народи, як лютичі, бодричі, хто про них знає? Де колись грізні народи обри й хозари? Їхні генетичні нащадки живуть, а їх як народу нема, бо нема їхньої мови і їхньої культури. І нашому народові кремлівські вожді — російські шовіністи — готували таку саму долю бодричів та хозар.Товариство української мови, його ентузіасти, розуміючи цю істину, не за гроші, не за посади (їх і тепер у них нема), не заради слави робили й роблять усе, скільки вистачає сил, щоб відвернути від нас, українців, від наших дітей та онуків загрозу знищення нас як народу, як нації.Товариство української мови, яке згодом прийняло назву Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка, відіграло важливу роль у консолідації національно свідомих сил під час виборів до Верховної Ради України 1990 року‚ яка проголосила спочатку суверенітет‚ а потім і незалежність України. Товариство було організатором величного святкування 500-річчя українського козацтва‚ патріотичного походу по Україні “Дзвін-90”‚ вшанування пам’яті Героїв Крут‚ провело в Харкові на початку 1993 року першу в Україні наукову конференцію, присвячену трагедії українського народу — Голодоморові 1932—1933 років, стало ініціатором акції “Передаймо нащадкам наш скарб — рідну мову!”, започаткувало фестивалі української пісні “Червона рута” тощо. А коли Леонід Кучма, вступаючи на посаду президента, пообіцяв, що запровадить другу державну мову в Україні, Товариство скликало конференцію всіх небайдужих “Мова державна — мова офіційна” й тим відвернуло цей підготовлений українофобом Табачником антиукраїнський зашморг.Дорогі українці, ніхто за нас не побудує нам справді українську державу — ні американці, ні німці, ні тим паче колишні московські колонізатори та їхні поплічники, які й тепер ще при владі в Україні. Пам’ятаймо: держава будується насамперед у свідомості людей. І починається вона з мови й культури. Бережімо свою мову й культуру, захищаймо їх. Єдина мова, спільна культура й спільні традиції єднають людей. А єдність — запорука успіху. Це не красиві слова. Згадаймо голосування 1991 року, згадаймо Помаранчеву революцію. Там була бодай тимчасова, ситуативна, але все-таки єдність. І був успіх. Але нас так чи сяк усе намагаються роз’єднати.Українська мова — це тисячолітній голос наших предків. Тож, українці, повертаймося до неї, розмовляймо нею — всупереч сусловим і демічевим, які й досі не перевелися, бо завданням їхнім було і є знищити нашу мову й культуру і зробити нас підлеглими Московської імперії. Хай колишні колонізатори знають: Україна — українська держава, а не російська колонія, не московська провінція.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment