МЕДЖИБІЖ — МІСТО-ЗАМОК ІЗ СИВОЇ ДАВНИНИ

Старовинна Меджибізька фортеця здіймається над долиною річки, над квітучими заплавними луками. У її розташуванні вишукано поєднуються незвичайний ландшафт із традиціями містобудування сивої давнини. Сам Меджибіж Летичівського району Хмельницької області — одне зі стародавніх мальовничих містечок Подільського краю. Назва Меджибіж походить від того, що поселення розташоване “межи Бугами”: тут Південний Буг з’єднується з лівою притокою Бужком. Перша згадка про Меджибіж у “Літописі Руському” датується 1146 роком: “Ізяслав же, водивши Всеволодовича Святослава до хреста, дав йому Божський і Меджибож…” Ізяслав, онук Володимира Мономаха, надавав цій землі особливого значення. То була межа Київської та Волинської земель, прикордонний форпост і проти західної експансії, й проти половецького степу. Саме місто розташовувалося неподалік двох татарських шляхів, Чорного і Кучманського, тому його мешканцям часто доводилося відбиватися від ворогів. Саме тому в Меджибожі було збудовано замок.

Леонід РУСИЧПерлина архІтектуриВеличезна споруда на мисі, що утворився від злиття двох річок, у плані нагадує довгастий трикутник, звернений на схід. Довжина фортеці — 130 м, ширина західного боку — 85 м. Найбільші й найвищі будинки та мури скупчено на сході твердині. В’їзд до замку влаштовано у західній стіні, з боку міста. Подвір’я оточене міцними стінами та баштами. Стіни у східній частині здіймаються на 17 м, товщина їх у Лицарській башті майже 4 м. Східна частина замку разом із контрфорсами південного муру надає будівлі грізного вигляду. Східна башта має своєрідну композицію, це оригінальний зразок оборонного будівництва XVI ст. До неї приєднано два житлові корпуси, що становить палацовий ансамбль. З північного боку замку, де лінія мурів утворює тупий кут, збудовано восьмикутну башту, яка виступає назовні п’ятьма стінами. Від неї вздовж мурів з обох боків розташовано будинки з казармами. До західної стіни прибудовано дім, де мешкала замкова челядь, та стайня. У південній стіні три ряди бійниць. Із північно-західного боку розташована невисока п’ятикутна вежа з амбразурами замість вікон. Усі три вежі розміщено відповідно до потреб оборони: північно-західна виступає за лінію стіни біля в’їзної брами, восьмикутна височить на півночі, південний бік, захищений Бугом, має кутову вежу — східну — величезних розмірів, складної конфігурації з ромбоподібної частини та чотирьох напівкруглих веж, що з’єднуються попарно з кожного боку. Посеред подвір’я замку — культова споруда 1564 р. — колишній костел, а пізніше — православна церква, дуже схожа на церкву в Суботові. Грізний вигляд замкових споруд пом’якшується пропорціями церкви, тендітним барочним фронтоном та високою покрівлею, що завершується вежею зі шпилем.Упродовж століть замок будували й перебудовували, нищили й відновлювали вороги та мешканці міста. Збереглася та планувальна структура Меджибізького замку, якої надав йому Микола Синівський. Нині замок — пам’ятка архітектури, історії, яка приваблює численних туристів. 27 грудня 2001 року постановою Кабінету Міністрів України № 1759 утворено Державний історико-культурний заповідник “Меджибіж”. Нещодавно у заповіднику відбувся “круглий стіл” за участю фахівців у галузі історії, археології, архітектури, реставрації, туризму, ЗМІ, освіти й мистецтва. Його мета — розробка концепції діяльності, розвитку; проблеми збереження, реставрації та рекреаційного використання заповідника. Засідання відбулося за участю директора заповідника Олега Погорільця, голови Меджибізької селищної ради Миколи Блонського, головного архітектора Хмельницької області Миколи Розори, настоятеля замкового храму святого Миколая отця Петра Лесківа, заслуженого художника України Олександра Гуменчука, начальника Меджибізької постійно діючої археологічної експедиції Юрія Толкачова, заступника голови Летичівської райдержадміністрації Віталія Черняховича, начальника Летичівського районного відділу культури Михайла Остапишина, провідного архітектора “Укрзахідпроектреставрація” Остапа Василини, голови Требуховецької сільради Надії Алексєєвої, генерального директора “Хмельницькінфоком” Юрія Боярчука, головного редактора летичівської незалежної громадсько-політичної газети “Провінція” Анатолія Дімітрова, директора державного історико-культурного заповідника села Самчиків Богдана Пажимського, представників туристичних компаній Катерини Поворознюк та Наталії Стрельбицької. Кожний із промовців висловив бачення розвитку заповідника.Чим живе заповІдник?Під час роботи “круглого столу” громадськість обговорила нагальні питання. Ішлося про концепції розвитку заповідника, його структуру, наукову діяльність, участь у європейському музейному русі (просторі), концепції археологічного дослідження території заповідника, концепції реставрації фортеці, відновлення історичного середовища Меджибожа, роботу з туристичними агентствами та створення туристичної інфраструктури, видавничу діяльність і співпрацю зі ЗМІ. Олег Погорілець доповів про стан та проблеми збереження і використання державного історико-культурного Меджибізького заповідника, які розробила головний науковий співробітник Галина Медведчук. Олег Погорілець  наголосив на тому, щоб до заповідника увійшли інші об’єкти Меджибожа та його околиць: залишки костелу Святої Трійці початку XVIІІ ст., залишки келій домініканського монастиря, ротонда XVIІ ст., залишки замку Ракоці першої половини XVI ст., укріплення якого збудував німецький фортифікатор Альбрехт Дюрер, палеолітична стоянка первісної людини ашерського періоду, два стовпи-каплиці, скіфські царські кургани, трипільські поселення тощо. Створення національного заповідника із розширенням його меж — стратегічне завдання. Усі зусилля працівників слід спрямувати на наукове обґрунтування нагальної потреби створення такого заповідника. Це надасть можливість впорядкувати та зберегти історичні пам’ятки. Археолог Юрій Толкачов присвятив виступ археологічним дослідженням Меджибожа, які розпочала архітектурно-археологічна експедиція Інституту “Укрпроектреставрація” у середині 80-х років і тривають донині. Є дані, що пам’ятку польсько-литовської доби споруджено на місці давньоруського поселення. Розкопки біля замкової церкви дали змогу виявити християнський могильник. Окрім поховань, було знайдено багато фраґментів кераміки, скляних браслетів, залишків мідних казанів, стріл, виробів із кремнію, посуду, козацьких люльок, монет тощо. Знайдено унікальні речі, як-то двобічна свинцева печатка XII—XIV ст. із зображенням архангела, що в руках тримає атрибути божественного панування — сферу-зерцало у лівій та жезл лоб арум у правій, та оберіг, де зображено тризуб, свастику та невідомий зиґзаґ. Нині на території замку розкопують кам’яну споруду, схожу на підвал, від якої йде підземний хід. Далі пан Юрій зазначив, що непогано було б використати європейський досвід, де на такі дослідження фінансову допомогу надають бізнесмени. Цього року планують провести велику археологічну експедицію із залученням київських студентів і польських археологів. Результати археологічних розкопок відображає експозиція Меджибізького музею.Представники місцевої влади розуміють, що у разі активної розкрутки Меджибізького замку до міста приїздитимуть туристи, з’являться нові робочі місця, можливо, й інвестиції. А поки що неприємно бачити занедбані будівлі, що дедалі більше руйнуються. Ось тому голова Меджибізької селищної ради Микола Блонський зазначив, що не можна відділяти містечко Меджибіж від фортеці, вони — одне ціле. До речі, у Меджибожі є багато нерозвіданих місць, підвалів, про які знають тільки представники Міністерства надзвичайних ситуацій. Періодично у місті провалюється земля над підземними ходами, які  без досліджень просто засипають. Мабуть, настане час, коли всі ці провалля чиститимуть. Архітектори Микола Розора й Остап Василина зазначили, що для збереження історичних пам’яток вкрай потрібно проводити реставрацію корпусів фортеці й усіх будівель, оскільки час їх руйнує. Управління культури Хмельницької області разом із дирекцією Меджибізького заповідника виробляють концепцію його збереження і раціонального використання. БезцІннІ руЇниУ колись величному місті було спотворено торгові ряди та розібрано ратушу, понівечено старі католицький та єврейський цвинтарі, знищено церкву Успіння з фресками XV сторіччя, що стояла на пагорбі з мальовничим краєвидом і напередодні Другої світової війни була ще в задовільному стані… Знав Меджибіж після руських литовсько-польські часи. З 1148 року в ньому князював Ростислав, син засновника Москви Юрія Долгорукого. Він укріпив фортецю. У ХІІІ ст. Меджибіж належав до Болохівської землі, й уже тоді, певно, мав дерев’яну фортецю із земляними валами. Твердиню знищили за часів боротьби князя Галицького з татарами (1241). Відомо, що наслідком тієї війни було знесення всіх укріплень українських міст (близько 1255). Після цього край потрапив під татарське ярмо майже на 100 років. По вигнанні Ольгердом 1362 р. з Поділля татар місто належало до Луцької землі. Литовський князь передав Меджибіж (як Кам’янець і Червоногруд) своїм племінникам, братам Коріатовичам. Брати відбудували і розширили фортецю. У XIV сторіччі на пагорбі перед дитинцем звели церкву, що нагадує романські храми Європи. Фортечні мури в той час були завтовшки 1,8 метра, мали прямокутні стрільниці й суттєво відрізнялися від давніх (розміром 33х28 сантиметрів). Архаїчних стрільниць такого типу лишилося в Україні небагато, бо з розвитком фортифікаційного мистецтва в другій половині XV сторіччя структура стрільниць змінюється: вони мають ззовні, а часто і зсередини, аркове перекриття. Ці архаїчні стрільниці були на мурах, які оточували кам’яниці XV ст. Одну з них, схожу на триповерхову вежу, прибудовано із зовнішнього боку східного прясла фортечного муру, друга, яка слугувала за житло і була так само триповерхова, врізається в південне прясло. Поверхи першої і другої кам’яниць були перекриті кам’яними склепіннями і складчастим дахом. Широкі вікна, двері завершувалися лучковими кам’яними арками. У покоях були коминки, один з них зберігся. 1444 р. поляки приєднали Меджибіж і Хмільник до Польщі, створивши Меджибозьку округу. В першій чверті XVI ст. місто стало приватною власністю — з 1540-го майже 200 років ним володіли магнати Сенявські. Року 1593 А. Сенявський видав Меджибожу грамоту на самоврядування за Магдебурзьким правом і зазначив у ній права міщан. Інші власники видавали грамоти меджибізьким ремісничим цехам: ткачам, кушнірам, гончарям, ковалям, шевцям, кравцям. Меджибізькі міщани мали торгові зв’язки зі Львовом та його братством, Києвом, Польщею. В місті було кілька церков із братствами при них, одна з них — Успенська — зразок оборонного сакрального будівництва XVII ст. Власники фортеці Сенявські реконструювали її, влаштували в ній свою резиденцію з палацом, який оздобили зовні та всередині. Він і зараз — одна з найошатніших споруд містечка. Збереглися білокам’яні портали й віконниці, а також ренесансна аркатура, що вивершувала фасад. Саме під час перетворення фортеці на палац майстри вперше застосували цеглу — доти її в замку не використовували, хіба для спорудження храму. Саме з використанням цегли пов’язана романтична назва замку, поширена в ХІХ столітті, — “Білий лебідь”. У XVI ст. подрібнену цеглу домішували до вапняного розчину, який використовували для мурування стін і в тонкому шарі тиньку. Через це замок, який зовні був потинькований цим розчином, набув кольору яблуневого цвіту. В сонячні дні, коли фортеця віддзеркалювалася у водах значно повноводнішого, ніж тепер, Південного Бугу, вона справляла надзвичайне враження. Мальовничості їй надавали й великі наріжні брили вапняку, з яких виростав замок. В’їзну вежу було перенесено з південно-східного кутка фортеці на західний бік муру, де вона розташована і зараз. Біля неї — меморіальна дошка про перебування в Меджибожі 4 жовтня 1846 р. під час археографічної експедиції Тараса Шевченка, який закохався у красу цього міста. За бурхливих козацько-польських воєн фортеця переходила з рук у руки: то до козаків, то до поляків, то до турків. На самому початку повстання 1648 р. фортецю захопили козаки, та наступного року її відбили польські війська. 1650-го Хмельницький дорогою до Кам’янця стояв під Меджибожем обозом, невелика польська залога фортеці була змушена залишити замок, і його зайняв гетьман. У Визвольну війну українського народу 1648—1654 років Меджибіж здобули повстанські полки Максима Кривоноса і Данила Нечая. 1657-го козаки втягли у війну угорського князя Ракоці, він теж деякий час стояв тут. Нині про це нагадує назва залишків городища Ракоці, розташованих за кілометр від міста. Глибокі рови і високі земляні вали, які збереглися досі, свідчать про військове призначення споруди. * * * У 1924—1959 рр. Меджибіж був районним центром. За радянських часів у замку розмістили маслозавод, і це завдало пам’ятці великої шкоди. Потім будівлі пережили Другу світову війну. Але найбільші втрати спричинила місцева влада, дозволивши мешканцям брати в замку будівельний матеріал на зведення сільради, окремих садиб тощо. Поволі комплекс перетворювався на руїну. Таким він постав перед фахівцями інституту “Укрпроектреставрація” 1967 року, коли вони почали досліджувати тамтешні пам’ятки, щоб виготовити проектну документацію на реставрацію. У наступні десятиріччя було вжито антиаварійних заходів на небезпечних ділянках, зміцнено фортечні мури. Досліджено й частково реставровано церкву, п’ятикутну вежу, східний, каретний, адміністративний корпуси. Меджибізький замок — один із найдавніших і найвидатніших фортифікаційних ансамблів Західного Поділля, в якому гармонійно поєднуються географічний ландшафт і особливості планування й будівництва. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment