«ЧУДИЩЕ ОБЛО, ОГРОМНО, СТОЗЄВНО», або РОЗДУМИ БІЛЯ РОЗБИТОГО КОРИТА

Анатолій ГАТНЕНКО,м. КиївНовітні нувориші, як і їхні агресивні попередники, нищать місто не лише фізично, а й випалюють його духовне, моральне єство. Вони абсолютно байдужі до історії міста, його високих концептуальних засад духовності й краси, переінакшують архітектурне обличчя міста, збиткуючись над усім святим. Справді-бо, як сказав російський класик, “чудище обло, огромно, стозєвно”.Складається враження, що наша столиця, особливо в центральній частині, зазнає чергової чужоземної навали. Нові висотні будівлі, зведені за останній час у центрі міста, поставлені в один ряд зі старою забудовою, не створюють враження європейськості, навпаки, вони принижують і витісняють традиційну забудову. Недолугий символ нового будівництва — громіздка, потворна архітектурна “перлина” готелю “Хайят” на історичному Софійському майдані. Громадськість обурено сприйняла еклектичне вирішення головного майдану міста. А будинки-“голки” навколо Хрещатика створили архітектурний пейзаж, який швидше нагадує Чикаґо, ніж українську столицю.По-доброму заздрю парижанам, які мають можливість милуватися стародавнім архітектурним осердям Парижа, таким, яким воно було у XVIII, XIX, XX століттях. Нам би таку культурно-історичну тяглість у багатостраждальному Києві! Та — не судилось. Дідусь розповідає про те, яким був Київ за його молодості, а внук бачить зовсім інше місто.…Якось вирішив подивитися, що сталося з будиночком на вулиці Боричів тік, про який писав торік. Гадав: можливо, Товариство охорони пам’яток історії та культури зробило спробу врятувати будівлю, адже на пам’ятній дошці зазначалося, що “пам’ятка архітектури охороняється державою”. Та ба, про жодну “охорону” не йдеться. Будиночок доведено до такого стану, що він навряд чи підлягає реставрації. У ньому знищено двері, вікна, валиться стеля. Зникла й пам’ятна дошка. Отже, оригінальну будівлю 1819 року з охоронним номером 274 можна вважати втраченою.Імовірно, така сама доля чекає й на будиночок на Малій Житомирській, у якому жив видатний український художник, один з організаторів Київського товариства художників Олександр Мурашко. Вже кілька років він обгороджений парканом, з вибитими вікнами, чекає, вочевидь, свого неминучого кінця. Дві дошки — одна металева, друга гранітна — ще недавно прикрашали його фасад. Металева, яка засвідчувала, що це пам’ятка культури, зникла першою, мабуть, знайшовши своє місце у пункті металобрухту. Гранітну, з чудовим барельєфом митця, видовбали робітники, мабуть, готуючи будівлю до знесення.Заввідділу культури Шевченківського району на моє звернення з приводу цієї події спокійно відповіла: “Ви ж знаєте, який зараз час. Олігархи роблять, що хочуть. А за меморіальну дошку не хвилюйтесь. Вона у нас на збереженні”.Як вам такий пасаж незалежної від народу влади?Отакі владці й дають “добро” руйнівникам, разом вони й визначають нам місце духовних злиденців біля розбитого корита.Нещодавно оновили відому всім киянам будівлю кінотеатру “Україна”. А вже власник планує знести її та збудувати тут висотку, бо, бачте, “Україна” замала і не дає очікуваних надприбутків. Але ж, панове, хоч як би там було, а це будівля історична. І добре було б зберегти її й відзначити меморіальною дошкою незабутню подію нашої сучасної історії, коли під час прем’єри кінофільму С. Параджанова “Тіні забутих предків” українські діячі культури В. Стус, І. Дзюба, В. Чорновіл виступили проти хвилі арештів патріотів України, що почалася в ті роки. Знесення цієї будівлі й, можливо, Національної музичної академії, яка розташована поруч і муляє очі сучасним нуворишам, й про потребу будівництва на її місці нової, “сучасної”, споруди вже говорено чимало. Це остаточно спотворить архітектурне обличчя Майдану Незалежності й вулиці Городецького. Це може стати небезпечним прецедентом, що започаткує знесення багатьох давніх споруд Києва. Виразкою на вродливому обличчі Києва стала реклама. Один чоловік з іншого міста, який нещодавно відкрив для себе Київ, сказав, що його першим враженням був надмір реклами, а другим — її низька естетична і змістова якість. Як не погодитися з цим твердженням! Рекламні дошки, більші й менші, заполонили весь київський простір. Майже щодня додаються нові. Є такі місця, де на десятку квадратних метрів розташовано три-чотири бігборди. Подумки називаю це явище нахабним полюванням за гаманцем киянина. А що роблять рекламники в метро! Там не зустрітися поглядом з рекламою можна лише заплющивши очі. Вона скрізь — на стінах тунелів, на ескалаторах, на колонах станцій, нею обліплено вагони зовні й усередині. Такого не побачиш у жодній європейській столиці. На жаль, грошоманія стала ідеологією можновладців, затьмаривши здоровий глузд. Тож і рубають сучок, на якому сидять, не дбаючи про майбутнє. Рубають не лише в переносному значенні, а й у прямому. Падають, як солдати в бою, “німі братове дерева” під злою сокирою. Оголюються вулиці й площі, зникають дитячі майданчики, стогнуть навколишні ліси під навалою котеджів. Психіка нормальної людини важко “перетравлює” цей безлад і самодурство, на які, здається, немає ради. Подолати їх може лише високоорганізоване громадянське суспільство, до якого нам ще ой як далеко. Але ж треба йти до нього. І якомога швидше.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment