МИХАЙЛО ПЕТРИЧКА: «ВІРЮ В НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕЮ»

У березні 2009 року Президент України відзначив державними нагородами з нагоди 70-ої річниці подій, пов’язаних із проголошенням Карпатської України, цілу когорту наших співвітчизників, що живуть і працюють на Закарпатті.Зокрема, орденом княгині Ольги III ступеня нагороджено члена Хустського міськрайонного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка Марію Василівну Петрашко та орденом “За заслуги” II ступеня — одного з найстарших просвітян області, колишнього карпатського січовика Михайла Петровича Петричку. Щиро вітаємо їх із високими відзнаками держави, а Михайло Петричка — наш гість, і свою розповідь для газети він назвав сповіддю борця за українську національну ідею і додав, що таких, як він, не відомих зараз, в той час було тисячі й тисячі, й набагато кращих за нього. Отже, слово п. Михайлові Петричці.

Михайло ПЕТРИЧКА,член Організації Українських Націоналістів,с. Чинадієво Мукачівського р-ну Закарпатської обл.— Народився я 1924 року в сім’ї селян Петра і Марії. Мав національно свідомих батьків: батько 1924 року заснував “Просвіту” в своєму селі Чинадієво Мукачівського району. Це культурно-просвітницьке товариство, можливо, було одним із перших на Закарпатті. Він спілкувався з видатними діячами Закарпаття — А. Волошиним, братами Федором і Юліаном Реваями, Д. Климпушем, С. Клочураком, А. Штефаном та іншими. У нашій сім’ї панувало і вирувало національно-патріотичне середовище, в якому я й зростав. Це був час, коли на Закарпатті відбувався бурхливий процес політично-національного відродження після багатовікового поневолення краю Угорщиною. Через своє патріотичне виховання я вже в другому класі початкової школи терпів утиски від директора, запеклого русофіла.1936 року я вступив у Мукачівську реальну гімназію, яка була бастіоном антиукраїнства, і мені довелося відстоювати гідність і честь українських ідей, що викликало вороже ставлення до мене керівництва закладу. Та я був активним у всіх державотворчих заходах в Карпатській Україні — наскільки дозволяв юнацький вік. Після окупації Карпатської України угорськими військами в березні 1939 року моїй сім’ї загрожувало фізичне знищення.1942 року за належність до підпільної ОУН, яка боролася за звільнення Карпатської України від угорських окупантів, я пройшов через слідчу катівню “Ковнер-каштіль”, (“каштіль” місцевим діалектом означає “замок, палац”), тюремне ув’язнення, заборону на освіту.У жовтні 1944-го на зміну угорському окупантові прийшов окупант комуно-московський, ще жорстокіший і по-сатанинськи витончений. За належність до ОУН-УПА мене заарештували, засудили до розстрілу. Вирок згодом замінили на 20, а потім на 10 років ув’язнення в таборах. У таборах разом з націоналістами-бандерівцями проводив усі можливі заходи для підтримки духу опору й утвердження націоналістичних ідей — ми були готові продовжувати свою справу.Після звільнення з таборів і відбуття однорічного заслання, уже інвалідом з покаліченою ногою, я повернувся додому, влаштувався прибиральником на місцевий деревообробний комбінат. Брали на роботу мене дуже неохоче, щоб “не мати зайвого клопоту з бандерівцем”.1958 року вступив на заочний відділ Львівського лісотехнічного інституту, який закінчив  1963-го з відзнакою. Дипломну роботу  написав українською мовою, що в часи брежнєвсько-сусловської шаленої русифікації було незвичним. Крім того, на заклик ректора інституту до дипломників написати кілька абзаців дипломної роботи іноземною мовою (була тоді й така кампанія) я написав один розділ німецькою, а інший — англійською мовами. І зробив так не для того, щоб виокремитись, а для того, щоб на цьому мовному тлі більшої ваги набрала мова українська.Працюючи на виробництві інженером, я постійно контактував із колективом, який налічував до трьох тисяч робітників. Я не міг не використати цієї ситуації, щоб, хай обережно, але популяризувати українську справу. В колективі знали про моє минуле. Щоб справа моїх батьків і друзів через мене передавалася людям, потрібно було виокремитися, бути не таким, як більшість. Я намагався досягти цього зразковою поведінкою: підкреслено коректно ставився до кожної людини, але без фальші й артистизму; в ділових справах поводився без багатослів’я, без матюків, що вже тоді були нормою. Намагався вислухати співрозмовника, особливо уважно розглядати виробничі пропозиції, навіть якщо вони були  незначні. Але повага до співрозмовника і розумне ставлення до його пропозицій повинні були принести авторові розуміння, що його людські й трудові якості мені небайдужі. Тверезість і життя без тютюну також багато додавали мені у характеристиці “не такий, як усі”. Так мимоволі  у людей виникала думка: “І такий сидів за Україну!”Така тактика поведінки вимагала від мене певного напруження, постійного самоконтролю, що в результаті давало мені великий позитив у самовихованні й виробленні оптимістичної домінанти. Мені завжди допомагала дружина Катерина, вчителька української мови та літератури — натура відверта, великий правдолюб, яка має сильне почуття поваги до людей і любові до природи. Її батька репресували, він загинув у казахстанських таборах. А дядько дружини Юрій Білей був шефом поліції Карпатської України.1963 року я став членом підпільної організації УНФ — Український Національний Фронт. Мета цієї організації — створення по всій Україні опорних пунктів, невеликих за кількістю членів, але дібраних із надійних людей. Одним з організаторів УНФ був відомий діяч націоналістичного руху Зіновій Красівський. На той час на Закарпатті діяли три такі опорні пункти, до яких я мав стосунок по конспіративній лінії.Я переконаний, що боротьба за українську національну ідею триває. І вона триватиме доти, доки ми не станемо зрілою нацією, всередині якої не буде питань про мову, про поділ на Схід і Захід. Вірю, що християнська мораль переборе такі злочинні явища як корупція, підкуп, використання влади для власної користі, стане основою культури народу.Непохитно вірю в перемогу добра над злом, правди над брехнею в контексті тріумфу української національної ідеї.Слава Україні! Героям слава!  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment