ДЕСЯТЬ ЛІТ БЕЗ В’ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА

Анатолій КОВАЛЬЧУК, м. Бориспіль25 березня минає 10 років від дня загибелі В’ячеслава Чорновола — народного депутата України, голови політичної партії Народний рух України. За офіційною версією, трагічна смерть спіткала В’ячеслава Максимовича пізно ввечері на автошляху Київ—Золотоноша неподалік села Рогозів, що на Бориспільщині, внаслідок зіткнення на великій швидкості автомобіля, в якому він повертався до Києва, із навантаженим пшеницею КАМАЗом з причепом, що, розвертаючись, перегородив дорогу машині Чорновола. Про останні 10 років життя В’ячеслава Чорновола відомо майже все, адже з 1999 року він був публічним політиком, і настільки яскравим, що не лише Україна, а й найвідоміші політологи світу уважно спостерігали за його діяльністю. Проте чимало сторінок біографії цієї талановитої, багатогранної людини залишаються маловідомими. Чорновола треба не тільки поминати, а й знати і розуміти.Отже, ким був для України В’ячеслав Чорновіл? Перш, ніж стати відомим правозахисником і громадським діячем, він заявив про себе як журналіст, публіцист, учений-літературознавець. Найбільша заслуга В’ячеслава Чорновола полягає в тому, що він був одним із організаторів та активістів національно-визвольного руху, що виник на початку 1960-х років — руху “шістдесятників” — і тривав аж до кінця 1980-х, тобто до часу, коли в СРСР було проголошено політичні свободи. Чорновіл і його побратими в нових історичних умовах гідно продовжили і переможно завершили справу, розпочату більш ніж за 100 років до них Тарасом Шевченком і кириломефодіївцями.Рух спротиву мав свої особливості й був феноменальним явищем української історії. За умов однопартійної системи, ідеологічної уніфікації суспільства, які забезпечувалися насильством і терором, він не міг стати масовим рухом з політичною програмою, чіткою організаційною структурою, визнаними лідерами. Рух виник як моральний і політичний протест української інтелігенції проти тоталітарної системи, оскільки саме інтелігенції властиві соціальні функції вільнодумства і продукування ідей, що не збігаються з офіційними політичними доктринами.Учасники руху сповідували різні ідеології. Були серед них українські націоналісти, націонал-демократи (до них належав Чорновіл), просто правозахисники-космополіти. Вони діяли в дуже несприятливих соціально-політичних умовах. Адже впродовж попередніх десятиріч панувала комуністична ідеологія, єдинодозволена, вона перетворилася на державну релігію. Її догми канонізувалися і набули рис екстремістського релігійного культу — фанатичного, агресивного, нетерпимого до інакодумців. У сфері національних відносин компартія проголосила курс на прискорене створення “нової історичної спільності — радянського народу”. На практиці це означало посилення примусової русифікації та асиміляції неросійських народів. Ішлося не про поширення російської мови й культури, а про безпардонне їх насадження й витіснення національних мов і культур. Результатом цього стало гальмування розвитку, архаїзація та етнографізація (щодо України навіть термін придумали — “шароварщина”) культур неросіян. Насаджували, вбивали в масову свідомість хибну і шкідливу думку про те, що тільки російська культура як панівна — велика й сучасна, а всі інші — провінційні й приречені на загибель. Офіційна ідеологія стверджувала, що це нібито неминучий і прогресивний процес.Ось за такої гнітючої, загрозливої для існування українського народу як самобутньої нації суспільної атмосфери виступив на арену політичної боротьби за українську справу В’ячеслав Чорновіл. Безперечно, він як розумна й високоосвічена людина не мав ілюзій щодо швидкої перемоги у протистоянні з московським тоталітаризмом і припускав можливість, навіть неминучість, арештів та ув’язнень, а також загибелі. Проте моральний обов’язок перед Батьківщиною переважив інстинкт самозбереження.А далі були роки виснажливої безкомпромісної боротьби й поневірянь у комуністичних концтаборах (відбув три ув’язнення загальною тривалістю майже 15 років). Найщасливішими в житті В’ячеслава Чорновола були 1989—1991 роки. Він став народним депутатом України, головою Львівської обласної ради, балотувався на виборах Президента України, очолив Народний рух України. Згодом отримав Державну премію ім. Т. Шевченка в галузі журналістики й публіцистики, орден Ярослава Мудрого V ступеня. Національно-визвольний рух, яскравим представником якого був Чорновіл, мав глибокий вплив на події другої половини 1980—початку 90 років. Він став детонатором подій, що спричинилися до незалежності України. На жаль, тоді його гаслами скористався другий ешелон партійно-державної номенклатури, який прийшов до влади на початку 1990-х. Тому й нині актуальні слова В’ячеслава Чорновола про те, що Україна ще не є українською, бо керування нею здійснює здебільшого неукраїнська, непатріотична і недемократична влада, яка більшість рішень ухвалює не в інтересах українського народу. Боротьба за вільну, демократичну, правову, соціальну, заможну й могутню Українську державу триває і закінчиться повною перемогою.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment