СЛОВА НАЗИВАЮ ЕМОЦІЯМИ

Музикант, вокаліст, фізик-теоретик, народний депутат, посол доброї волі ООН, рятівник української книжки — навіть важко уявити, ким ще може стати Святослав Вакарчук у майбутньому. Та сьогодні йшлося про поезію.

— Святославе, чи вважаєте себе поетом?— Це заголосно, мабуть, — поет. Вважаю себе насамперед музикантом. Оскільки ту музику, що я пишу, прийнято виконувати з текстами, то доводиться писати і слова. А слова називаю швидше емоціями, ніж поезією, бо над ними багато не працюю. Ставлюся до них так: що прийшло в голову, те й написав, не відточую їх, як Пушкін, наприклад.— Тобто музика на першому плані, а текст уже…

— Так не сказав би, просто маю дар від Бога вгадувати мелодію. Із текстами трохи тяжче, бо для цього потрібне натхнення. Мелодію зіграти можна в будь-який момент — ті емоції викликати дуже легко. А ось слова… Треба мати настрій, спеціальний стан — вони так просто не приходять. — Коли приходять муки творчості — вдень, уночі, над ранок?— Якось уночі спробував написати текст на одну з нових пісень — цікаво виходить, нетипово для мене. У мене був інший настрій, не піднесено-збуджений. Не міг спати. Інколи вранці, інколи вночі — доба не має жодного значення.— Творчість — це повсякденне життя поета-музиканта Вакарчука? — Повсякденне, дуже сумбурне, і насправді все не так добре, як здається. Інколи пишуться тексти тому, що вже треба їх писати. Бувають справжні моменти натхнення. Просто світогляд і досвід, чи, можливо, почуття стилю не дозволяють просто так робити, і я стараюся, щоб врешті все було красиво, хоч у цю стихію не влажу, щоб не було штучно. Проте намагаюсь уникати банальностей. Вважаю, що емоції первинні, а знання у творчості потрібні до певної міри. Настає момент, коли знання починає витісняти творчість. Є дуже багато прикладів у сучасній музиці, яку дуже добре знаю. Коли, здавалося б, освічені люди все знають, критики все це оцінюють — кажуть, що все професійно, із глибоким знанням. А люди цього не люблять.— Кажуть, поет знає правду життя і пропускає життя крізь серце. Ви відповідаєте своєму вікові чи десь у душі старший і, знаючи життя, можете щось сказати новому поколінню?— Ні, я не старший, а такий, як є. Навіть думаю, що молодший. Просто маю нахабність зазирати в майбутнє, і здається, що щось знаю. Насправді нічого не знаю. Інколи життя пропонує сюрпризи, і ти розумієш, що знання, які були до того, можуть в один момент розбитися.— У чому секрет популярності Ваших текстів?— Секрет у простоті, у тому, що вони не відірвані від аудиторії, в тому, що на високу поезію там натяків нема. Я з великою повагою ставлюся до поезії. Але зізнаюся чесно: в її класичній формі, як мистецтво в мистецтві, на поезії не розуміюся. Для мене вона — намагання за красивими формами заховати зміст. Багатьох поетів виокремлює прекрасна форма, але за змістом усе банально. Мені дуже подобається поезія початку XX століття, футуристична зокрема. І не тільки українська, а й світова, адже було багато сказано небанального. Наприклад, Ахматова або Лорка. У них простою мовою все сказано, не можна стверджувати, що там багато складного. Але все щиро. Багато хто буде здивований, але я ніколи не розумів, що геніального у Пушкіна. Форма, рими гарні, а читаєш — крім казочок для дітей нічого почерпнути не можна. У цьому плані Лермонтов мені значно ближчий, бо здається глибшим, він звертав більшу увагу на зміст, ніж на форму. Вважаю, що зміст може бути одягнений у прості речі. Це у мене від науки, тому що  займався теоретичною фізикою, а там існує думка, що Бог придумав лише цифри 1, 2, 3 і 5. У видатних формулах геніальних науковців не побачите інших цифр. Вони дуже прості: більш як 5, Бог не знає. Тому і в поезії намагаюся не звертати уваги на зовнішність… Спілкувалася Світлана ДМИТРЕНКО 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment