У Національному музеї літератури України, в залі колишньої бібліотеки колегії Павла Ґалаґана відкрили виставку, присвячену 200-річчю з дня народження Миколи Гоголя. На виставці — найрізноманітніші видання творів видатного письменника, надруковані в ХІХ—ХХІ століттях у видавництвах Києва, Львова, Полтави, Одеси, Москви, Санкт-Петербурга, Саратова, Вінніпега, Мюнхена, Лейпцига тощо. У цій залі відбулася презентація перших трьох книжок нового видання “Микола Гоголь. Зібрання творів у семи томах”. За проектом, має вийти сім томів українською і сім — російською мовами.
Надія КИР’ЯНВідкрила презентацію старший науковий співробітник музею Валентина Каменчук: “Цю виставку з фондів музею ми готували з великою любов’ю, бо тільки з любов’ю можна боротися проти бездуховності”.
Директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України академік Микола Жулинський сказав, що Микола Гоголь — унікальне явище в українській, російській і світовій літературі. Святкування ювілею письменника дає можливість сказати багато того, чого не можна було оприлюднити в тоталітарній державі. Комуністичний режим одних письменників “приватизовував”, інших знищував. Зі здобуттям незалежності Україна не мала інформації про величезний літературний материк, створений репресованими українцями та тими, хто опинився за кордоном. Тепер доводиться проводити реставрацію свого образу.До революції ще були праці, в яких відзначали українське коріння Гоголя, за радянських часів назвати його українським письменником було неможливо.Україна в гоголівські часи перебувала в дуже складному становищі. Волею Бога саме тоді з’являється Тарас Шевченко, який у Петербурзі міг стати блискучим художником, жити у достатку і спокої. На нього покладав великі надії Карл Брюллов. Але він голосом пророка заговорив про Україну. Гоголь також поїхав до Санкт-Петербурга. 1830 року він писав у листі до матері: “Я буду писать на иностранном языке”. Це був його свідомий вибір. Письменник зрозумів, що лише так зможе реалізувати себе. І почав писати “на іностранном”. Але це не була класична російська. Мова Гоголя органічно увібрала в себе стилістику, образність української мови. Певно, тому ходили легенди (до речі, непідтверджені), що він писав українською, а потім перекладав. Долею самої України зумовлено, що постаті Гоголя і Шевченка — драматичні й навіть трагічні, у них багато спільного. Обидва рано залишили рідний край, не мали сім’ї, дітей. Мріяли про власну хатинку, навіть замовили план будівель: Шевченко — біля Дніпра, Гоголь — у рідній Василівці. Обох поховали не на рідній землі. Шевченка, за його заповітом перепоховали, а могила автора “Вечорів на хуторі…” — й досі в Москві.“Постать Гоголя дуже складна, багато в чому непізнана, ми маємо над чим думати, але й можемо пишатися великим українцем”, — зробив висновок Микола Жулинський.Павло Мехед, доктор філологічних наук, розповів про роботу над підготовкою українського видання творів Гоголя.“Досвід перекладу Гоголя українською мовою сягає ще 1850 року, коли вперше перекладено Тараса Бульбу”, — сказав він. Після жовтневого перевороту, ще в 1920-ті, найерудованіші письменники — Зеров, Филипович, Рильський започаткували українське видання творів Гоголя. Було задумано п’ятитомне видання. Але, зважаючи на тогочасні умови, завершити проект не вдалося. Однак Гоголя перекладали і перекладають нині. Повість “Тарас Бульба”, наприклад, виходила українською 35 разів, існує 15 оригінальних перекладів цього твору. “Це твір рідкісного впливу на українську самосвідомість”, — продовжив Сергій Гальченко, кандидат філологічних наук, розповівши, що прочитав “Тараса Бульбу” російською мовою, навчаючись у другому класі, й навіть не відчув, що мова твору — не українська. Там присутній український дух, душа.Розмірковуючи на цю тему, професор Національного університету імені Тараса Шевченка Василь Яременко писав: “Видання російською мовою повістей Миколи Гоголя у відтворенні їх українською мовою випадає із практики перекладів світової класики в Україні. Це, як зауважував Євген Маланюк, радше відреставрування, а не переклад, бо йдеться про твори українського письменника, що писав російською мовою”.Ігор Алексєєнко, кандидат біологічних наук, директор видавництва “Наукова думка”, у якому виходить семитомник, порушив питання, чому українець став геніальним російським письменником. І відповів так. За часів козацтва Україна була частиною Європи. В епоху європейського просвітництва з’явилась Києво-Могилянська академія, за часів бароко зарясніли характерні споруди, у малюнках розквітли яскраві кольори. Після горезвісної Переяславської ради з посиленням Московської імперії в українського народу дедалі менше лишалося свободи. Почалися переїзди здібних українців до метрополії. Це набирало форми знищення того, що ще лишилося в Україні. Імперія створила умови, за яких найталановитіші люди повинні бути в столиці. Переїзд Гоголя до Петербурга — не випадковість, а частина втілення цього плану.Гоголь українською — це повернення генія додому.В оформленні семитомника автори проекту використали високу культуру поліграфії ХІХ століття, осучаснивши її. “Дуже сподобалося оформлення Гоголя колегами з видавництва “Либідь”, — зазначив Ігор Алексєєнко. Дуже рідко співавтором твору стає художник. Такою була Біблія Гюстава Доре, “Енеїда” Анатолія Базилевича, таким є “Тарас Бульба” Сергія Якутовича.
