ОГОЛЕНИЙ НЕРВ ПОЛОТЕН  МИХАЙЛА БЕЗПАЛЬКІВА

Правда про наш тривожний час, про Україну закарбована в картинах львівського художника Михайла Безпальківа, які висвічують життя таким, яким його бачить митець. Воно не солодке, не прикрашене красивостями, воно в своїй простоті — оголений нерв. 

Марія ЛЮДКЕВИЧ, м. ЛьвівЗдається, ніби не ХХІ століття, а вічність дивиться нам у вічі з полотен Михайла Безпальківа. Що сталося з нами, людьми? Чи змінився світ і як змінилися ми, вдосконалюючи техніку і заглядаючи в майбутнє?Кожен глядач, який прийшов на виставку в Національний музей у Львові, де представлено понад сто робіт живопису і графіки, ставить собі ці незручні запитання.Безперечно, художник Михайло Безпальків закликає нас до думання й осмислення сьогодення. Його світ починається з батьківського благословення, бо за порогом рідної хати ти ступаєш у доросле життя з його проблемами, страхами, кривдами, несправедливістю.

Михайло Безпальків сам себе вибудував як художника. Він, як стверджує, в житті — оптиміст, а в творчості — песиміст, бо прагне робити аналіз баченого і пережитого й донести це до людей.Що бентежить глядача, не дає спокою, спонукає до роздумів біля картин митця?Це беззахисність цього світу перед жорстокістю і беззаконням, оголена правда нинішнього життя. Бачимо портрет українського філософа Григорія Сковороди, написаний 1972 року. І розуміємо, що сковородинська тема для художника не випадкова, він живе нею. Ось картина, на якій іде світом Григорій Сковорода, якого, на жаль, і нині до кінця не розуміють, тому стільки печалі в цьому образі.Картина “Ангели перелітають” зупиняє. У небі над нашою землею летять ангели, лише священик і селянин дивляться вгору і розуміють, що не можуть нічого змінити. Бо “Віз котиться” із натовпом без коней і фірмана, бо “Забута мелодія” звучить реквіємом пo селу, яке гине на очах. Хлопчик грає на скрипці цю далеку мелодію, а селянка слухає і згадує молодість.Натовп, який чекає на провідника, щоб щось змінити, щоб перейти через бідність, бездуховність, безправ’я… Вражає, як художник одверто і чуттєво трактує цю тему скупими кольорами.Ось картина “Вихід із рами” — так митець подає обмеження й умовності, які існують у нашому житті. Лише селянка поза цим, бо вічно продаватиме напрацьоване, те, що потрібне щоденно кожному.Художникові особливо болить село, яке вмирає на очах: порожніє неорана земля, сумні хати, біля них старі люди, як самотні птахи, які ще тримаються землі. “Пливе човен”: на передньому плані річка, а в човні — жменька людей, які пливуть невідомо куди, бо їхнє село знищене й осиротіло. Це нагадує сучасний Ноїв ковчег, що рятується від біди.Перед нами “Дерев’яний Христос”, якому моляться і перед яким плачуть віряни. Але чи він чує їх?Слухаємо “Мелодію печалі”, де ангел і жінка зі свічкою стоять біля плити, на якій викарбувано роки: 1932—1933.Художник творами запитує, чи потрібна нині культура, духовність, де меценатство, чи для сильних світу цього — лише влада і гроші?.. І сам відповідає, що простій людині важко вижити, знайти заробіток. Немає середнього класу, немає меценатів. Світ став надто матеріальний, а духовне — це не тільки сакральне. У селі люди можуть будувати дві церкви, але школи немає. Нищиться наша духовна народна культура, зникають багатовікові традиції. А як прагне творча душа правдивого щирого світу, суспільства, де панував би закон!Ось які думки виникають, коли оглядаєш виставку львівського художника Михайла Безпальківа. Митцеві виповнилося 70, він у чудовій творчій формі. Навчає студентів, дбає про розвій молодих талантів, які працюють у різних стилях. І прагне, викладаючи основи композиції у Львівській академії мистецтв, щоб його вихованці творили для України на національних традиціях. І сам малює те, що йому болить.“Не маю права займатися чистим мистецтвом, якщо в Україні так багато проблем”, — стверджує художник.Митець любить подорожувати з друзями на байдарках, побував у різних куточках України. Вивчаючи рідний край, історію народу, збагачує світогляд і передає в картинах правдиве життя епохи.Картини Михайла Безпальківа міфічні й метафоричні, правдиві й емоційні, закликають думати. Врешті, пам’ятати, що поруч з нами живе талановитий митець, який вміє сміливо сказати власне слово в мистецтві.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment