ЕКОНОМІЧНА КРИЗА — РЕЗУЛЬТАТ ДУХОВНОЇ

Степан БОЙКО,просвітянин,м. Івано-ФранківськЕнциклопедія визначає кризу  як розклад, занепад, загострення (політичних, економічних, соціальних) суперечностей. Це й спостерігаємо нині: розпад моралі, занепад національної ідеї, загострення суперечностей у владі, суспільстві, економіці. Усе це призвело до розчарування українців у своїх керманичах і навіть  у самій державній незалежності. Кожна криза спонукає замислитися над своєю працею, життям. Багато обивателів у нас живуть одним днем. І навіть наша влада латає дірки замість глибоких перетворень. Зрештою, навіть світова криза не спонукала правлячі кола до узгоджених дій…  А що робити нам, просвітянам, у цій ситуації? Мовчки терпіти чи голосно звинувачувати  владу в усіх смертних гріхах? Чи, може, звинувачувати державу? А держава — це кожен із нас.Зміни залежать від підґрунтя, на якому вони будуються. Це моральні й духовні цінності, національна ідея, патріотизм, любов до рідної землі й людей. Криза може зруйнувати стіни, але залишиться фундамент. Сьогоднішня криза дає нам шанс зрозуміти, на якому фундаменті будувалося наше життя. І що ж бачимо? Жадоба влади, грошей, наживи та корисливі мотиви пронизують кожну сферу соціальних відносин. Споконвічні людські цінності — вірність, порядність, справедливість, щирість, людяність, любов знівельовано вже до такої міри, що не відомо, як ця багатостраждальна земля і досі терпить…Не секрет, що на грошах, виділених після повені, дехто з голів сільрад добре нагрів руки. Заздрість односельців призвела до того, що зараз у судах — сотні позовів за нібито не всі оплачені збитки. Навіть ті, що мають дво- триповерхові будинки, домагаються компенсації шкоди на всі свої квадратні метри (хоч до другого поверху вода не сягала). Ніхто не скаже, що 98 % постраждалих не страхували хати, майно, як роблять у всьому світі. Тому й не дивно, що всі постраждалі області просять додатково десятки мільйонів, навіть за рахунок своїх братів-українців… У тих селах, де була повінь, уже готують весілля на 280—300 осіб, купують автомобілі. Духовна криза загострилася. Люди ворогують між собою. Ні сільрада, ні церква, ні вчительські колективи жодних заходів не проводять. Хоч за моє 71-літнє життя це третя руйнівна повінь, але вперше наша держава так щедро допомогла.У Калуші на одній із фірм працює великий колектив  будівельників із багатьох областей України. Зарплата — 2 тисячі гривень, але через фірму мінімальна, а решта — в конверті. Податків платять копійки, які не дають змоги розвиватися місцевим бюджетам. Усі мовчать, контрольні органи вдають, що про ці  махінації не знають. Чому ми такі байдужі до себе, власної держави?Звичайно, моє покоління за будь-яких умов — носій патріотизму в Україні, але молодь таки хоче гідної праці й зарплати, справедливої влади, доступного житла.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment