Сергій КЛИМКОДовгоочікувана прем’єра нарешті відбулася, на екрани вийшов фільм “Тарас Бульба”. З’явився він до двохсотліття автора повісті, якого шанують у всьому світі, чиї тексти перекладено багатьма мовами, за творами якого знято десятки фільмів, поставлено сотні, якщо не тисячі театральних вистав. Європі Гоголь став відомий завдяки літературно оформленому бестіарію, що окреслив міфічні простори Дикого поля. Щодо нас, його спадкоємців, творчість письменника має конкретний географічний та історичний зміст.Суперечка про національну належність Миколи Васильовича триває вже другу сотню років, часто набуваючи політичного забарвлення. Історична повість “Тарас Бульба” саме дає чудовий привід для нього. Написана 1835-го, політично нейтральна, через сім років вона вийшла у новій редакції, що завершується відомими словами “Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!..” У тексті початкового варіанту не вжито слова “Росія”, майже не використано прикметника “руський”, — в останньому ж навпаки: “руське” концептуалізується в месіанському сенсі. Тарас Бульба замість такого собі анархіста у другій версії виступає як захисник “земель руських” і охоронець “правого” світопорядку. Дослідники пов’язують таку зміну “настрою” письменника з розгромом критикою “Мертвих душ” і потребою Гоголя здобути всеросійську реабілітацію.Тож навряд чи стрічка, знята компанією “Централ Партнершип” у співробітництві з телеканалом “Росія”, могла бути нейтральною. Ідея спільного українсько-російського кінопроекту від України з успіхом провалилася, що відповідно допомогло екранізації спільного російсько-українського проекту від Росії. Його режисером став Володимир Бортко, відомий глядачеві не лише “Собачим серцем”, а й телевізійними шлягерами “Бандитський Петербург” та “Майстер і Маргарита”. Телевізійний формат стосується також і акторів — Остапа зіграв Володимир Вдовічєнков, персонаж із “Бригади” та “Бумера”, а закадровий голос належить акторові з “Бригади” Безрукову. Фільм великою мірою рятує український Жан Габен, незмінний гетьман Богдан Ступка. У ролі Тараса Бульби він гармонізує акторські інтонації питомими українізмами, особливо на тлі “гасконського акценту” Мосія Шила (Боярського), виступає “гарантом” довіри до картини. Знятий точно за текстом Гоголя, скупий на режисерські ходи, окрім авторської вставки вбивства поляками дружини Тараса Бульби, що має підкреслити його особисту помсту “іновірцям”, фільм від статусу телевистави рятують масштабні натурні зйомки та масовки.Спроба зробити баталії схожими на голлівудські майже провалилася — запрошений до зйомок постановник трюків Нік Пауелл, у доробку якого кілька блокбастерів, пропрацював над фільмом лише тиждень, вочевидь, не вистачило і динаміки монтажу. Щодо музичного оформлення, то воно нагадує швидше науково-популярні фільми 1970-х років, ніж епічну трагедію в стилі Тіта Андроніка. Ритм фільму, адекватний для телеекрана, відстає від сучасних зразків історичної драми, що старанно намагалася приховати реклама. Тепер щодо змісту, або ж можливого політичного меседжу. Сюжет фільму побудований навколо піднесеного моменту — сцени вбивства Андрія після його переходу в стан ворога задля заволодіння давньою мрією — донькою воєводи. Вчинок, через який син полководця прирікає на смерть себе і козацьке військо, неоднозначний. Чи був здійснений він заради кохання до панночки-полячки, цього майже безсловесного створіння, об’єкта візуальної пристрасті Андрія, чи до панночки-Польщі? Так чи інакше, сама можливість вибору загрожує й особі, й колективу. Закон козацької свободи має силу колективної потреби. Політична позиція Андрія, згідно з розповсюдженою думкою, тут представляє прозахідну орієнтацію — “космополітичний індивідуалізм”, “моя батьківщина там, де я хочу”, що протистоїть “православному фундаменталізму” Тараса й Остапа, які помирають за Батьківщину. Висновок, який зробив автор повісті, а відповідно і режисер, вказує на перемогу духу, названого “руським”.Проте політична альтернатива нерідко вибудовується і силою негативності. Вибір Андрія — це вибір Антігони, зроблений наперекір закону поліса, щоб підірвати його зсередини.Член КПРФ Володимир Бортко, діалектик за спадком, не приховує об’єднавчого пафосу: “Рано чи пізно ми (українці та росіяни. — Авт.) об’єднаємось. Хоч, думаю, без Львова. Я був на Західній Україні, ця земля має з нами мало спільного” (з інтерв’ю Інтернет-виданню “Фонтанка.ru”). Зі своєї інтегральної позиції Бортко позбавлений можливості вгледіти те, що непередбачена, “виключена” негативність (гіпотетичного “Львова” у даному разі) має звичку вибухати в найнесподіванішому місці.
