УРОКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

пІдготовка до зовнІшнього незалежного оцІнюваннЯ Іван ЮЩУК,професорПродовження. Початок у ч. 1, 2, 3, 5, 7, 9, 11, 13 за 2009 р.УРОК 14. ТВОРЕННЯ СЛІВ1. Морфологічні способи творення слів. 2. Абревіація. 3. Інші способи творення слів. УРОК 15. ПРАВОПИС СКЛАДНИХ, СКЛАДНОСКОРОЧЕНИХ І СКОРОЧЕНИХ СЛІВ 1. Написання незапозичених складних слів. 2. Написання складних слів, утворених повторенням. 3. Написання запозичених складних слів. 4. Написання складноскорочених і скорочених слів. Триває передплата “Слова Просвіти” на 2009 рік.Передплату приймають усі відділення “Укрпошти” в селах і райцентрах, в обласних містах і столиці до 10-го числа кожного місяця.Вартість передплати разом із поштовими витратами:на рік — 45 грн 89 коп.;на півроку — 23 грн 42 коп.;на 3 місяці — 12 грн 36 коп.;на 1 місяць — 4 грн 27 коп.Поштовий індекс — 30617, 67-ма сторінка в “Каталозі”.  Далі буде.   

Read More

НАЦІОНАЛЬНЕ — В РЕЗЕРВАЦІЮ?

Недавнє відзначення ювілеїв видатних співвітчизників знову викликало запитання: коли у нашому суспільстві нарешті згадають, що таке національна пам’ять, власна історія? Ідеться про вшанування такої видатної постаті, як гетьман України Іван Мазепа. Якісь заходи було проведено, хтось щось відзначав. Але часто це все несміливо й силувано, на виконання указів і директив.Половину свого 70-річного життя гетьман Іван Мазепа прожив на Чернігівщині — саме ту, що ознаменована видатними діяннями. Зокрема й останні 22 роки — період гетьманства — в його столиці Батурині. Здається, це було найтриваліше гетьманство в нашій історії. Великий слід як державний діяч, оборонець православ’я, меценат книговидання, культури гетьман залишив і в історії Чернігова. Це все наша славна історія. Тепер перейдімо до менш славного сьогодення. Чернігівська міська рада відмовилася назвати одну з вулиць міста іменем гетьмана Івана Мазепи ще торік, відхиливши пропозицію громадськості, обласної організації УНП. Але не було підтримано цю пропозицію і нині, до 370-річчя з дня народження гетьмана. Таке рішення ухвалила міська рада. Дивуватися нічому: депутати від УНП, НУ-НС, БЮТ не мають тут більшості. Натомість у цій строкатій раді, де засідають реґіонали, комуністи, соціалісти, вітренківці, відстоювати національне непросто. Міськвиконком пропонував лише перейменування вулиці Каштанової на околиці міста, майже в передмісті. На щось більше, як вважають чиновники, гетьман “не витягує”. Хоч патріотична громадськість пропонує назвати іменем гетьмана значно “вагомішу” вулицю, яка зараз називається 50 років СРСР. На жаль, релікти тоталітарної системи залишаються. Правда, кілька років тому центральний проспект Леніна та ще одну з центральних вулиць — ім. Маркса перейменували. Але досі у Чернігові є вулиці першого чекіста більшовицької Росії Дзержинського, більшовиків Войкова і Воровського. Доволі скромно пройшли в місті ювілейні заходи. Казенний “круглий стіл”, читання в бібліотеці. Жвавіший інтерес у місцевих засобах масової інформації викликала проведена обласною “Просвітою” прес-конференція за участю провідних науковців. До речі, обласна адміністрація не забула вписати цей просвітянський захід у свої звіти: мовляв, провели. А основним заходом став ювілейний вечір у музеї М. Коцюбинського. Що тут сказати? Звичайно, дім засновника і першого голови чернігівської “Просвіти ” був і є одним з осередків духовності, гостинним просвітянським домом. Але чи не надто скромним як для вшанування ювілею видатного гетьмана був цей захід у маленькому, на 90 місць, залі музею? Схоже, як і у випадку з вулицею, гетьман “не витягував” на більшу аудиторію. Такими традиційно є Академічний музично-драматичний театр або обласна філармонія. Свого часу чимало схожих державницьких акцій проводили саме тут. Але віднедавна намітилася якась дивна тенденція: міська й обласна влади дедалі частіше заганяють національно-патріотичні заходи то у музей, то ще кудись, якнайдалі від центру міста, в резервацію. Петро АНТОНЕНКО

Read More

ЧИ РУХАЄМОСЯ ДО ЄДНОСТІ?

Нотатки в рік ювілею Народного руху України  Вийшов Указ Президента України “Про відзначення 20-ої річниці створення Народного руху України за перебудову”. Отже, на найвищому державному рівні заявлено загальнонаціональне відзначення цієї дати, яка припадає на 8—10 вересня. Саме в ці дні 1989 року в залі столичної Політехніки пройшли Установчі збори Руху. Указом глави держави створено Оргкомітет з підготовки та відзначення ювілею. Голова — політичний і громадський діяч, перший голова Руху Іван Драч. До складу Оргкомітету ввійшли відомі в Україні люди, зокрема Михайло Горинь, Дмитро Павличко, Павло Мовчан, Іван Заєць, Віталій Дончик, Микола Поровський, Василь Червоній, Володимир Черняк, заслуги яких у створенні й діяльності Руху не підлягають жодному сумніву. Питання зі статусом цього комітету. Чи будуть його рішення обов’язковими для органів влади? Адже Указ Президента зобов’язує саме місцеві державні адміністрації затвердити ювілейні заходи і “забезпечити їх виконання”. Яким буде правовий статус обласних оргкомітетів та їхні відносини з місцевою владою? Скидається на те, що оргкомітети будуть дорадчими органами, але, сподіваємося, такими, до яких прислухатимуться органи влади, бо лише за підтримки і фінансування держави можливо провести заплановані в Указі й рішеннях Оргкомітету Всеукраїнські урочисті збори в Національному палаці мистецтв “Україна”, Міжнародну наукову конференцію, виставку в Українському домі, видати літературу, створити документальні фільми. Не кажучи вже про проведення “у навчальних закладах, бібліотеках тематичних заходів, зокрема конференцій, “круглих столів”, семінарів”. Тяжко уявити, щоб у деяких реґіонах рухівських лекторів просто так, без санкції влади, пустили на поріг школи.  Це стосується не просто відзначення ювілею, а самої його сутності. Ювілей ще раз порушує питання: коли нарешті буде єдність національно-демократичних сил, національної еліти? Адже лише тоді постане справді незалежна, демократична, заможна держава. Варто процитувати Звернення Оргкомітету до рухівців, по суті — до народу України. Критично аналізуючи нинішній стан держави, автори Звернення заявляють: “Не такою ми бачили вистраждану й омріяну поколіннями українців державу”. Вони чесно відповідають, чому: “Таке могло статися тільки тому, що ми, перші рухівці, будучи єдиними в боротьбі за Українську державу, не зуміли зберегти єдність національно-патріотичних сил в період становлення держави”. Мужньо, самокритично й чесно! Вінцем цього “невміння зберегти” став трагічний розкол Руху, ювілей якого теж відзначаємо цього року, однак не просто не “святкуємо”, а замовчуємо. А він минає саме цими днями. І тим актуальніша ще одна теза Звернення: “Підготовка до відзначення 20-ої річниці Народного руху повинна стати могутнім імпульсом до об’єднання розрізнених, малочисельних патріотичних організацій в єдину силу”. А поки що в очікуванні цього “могутнього імпульсу” в суспільстві почалася дискусія стосовно ролі Руху в українській історії. Безумовно, роль ця величезна. Але це не виключає цілком природних дискусій на кшталт того, наскільки Рух посприяв руйнації комуно-радянської імперії, а якою мірою вона розвалювалася сама, під ударами часу. Чому Рух, на відміну від “Солідарності” в Польщі й “Саюдіса” в Литві, так і не прийшов до влади? Чому, на відміну від них, в Рух не прийшло багато представників інтелектуальної, бізнесової, державної еліти? Хоч, як справедливо зазначає Іван Заєць, “Народний рух України створювався на базі вияву ініціативи найширших верств населення всієї України. Ця ініціатива несла величезну енергію активності мас і велику гуманістичну наснагу”. То, може, варто було на початку 90-х, перетворюючи Рух на політичну партію, зберегти його і як широке громадське об’єднання?Щодо наболілої теми про “упущену владу” Рухом, то навіть попри посилання на особливості нашої української історії (століття бездержавності, шалена русифікація, сім десятиліть комуністичного режиму), цілком резонні, може, має рацію Степан Хмара, заявляючи, що під час студентського голодування 1990 року була можливість змінити комуністичний режим, взяти владу, але Рух знехтував нею. Ішлося про можливість переобрання тогочасної Верховної Ради і формування національного уряду. До речі, таку саму можливість пропущено й наступного року, після проголошення Незалежності. Бідкаючись тепер, що в Україні не було вчасно проведено люстрацію, забуваємо, що саме Рух мав ініціювати бодай громадський суд над режимом. І чи так уже нереально було виграти перші президентські вибори, на які націонал-демократи, замість того, щоб мати єдину кандидатуру лідера Руху Чорновола, виставили аж три? Що завадило об’єднатися — “булавізм”?До суспільної дискусії долучаються й нерухівці, яких теж варто послухати. Наприклад Євген Марчук. Нема сумніву, це людина компетентна, адже очолював саме “компетентні органи”, як їх називали, український КДБ — орган, що, звичайно ж, мав своїх людей скрізь, і в Русі теж. Втім, це окрема тема, як і вектор “Рух—компартія”. Не дарма ж Мирослав Попович нагадує, що Рух виник не просто в середовищі письменників, а в письменницьких парткомах. І в первісній назві не випадково значилося відкинуте пізніше “за перебудову”. У недавньому інтерв’ю Євгена Марчука — не лише констатація розколу Руху 1999 року: “Хто його “колов”, — ми прекрасно знаємо, ці люди досі в політиці”. Отже, все-таки “кололи” найпотужнішу національну силу. А ось ще сентенція: “Рухівці надто схильні до конформізму, а отже, влада виявилася хитрішою за лідерів Руху”. Якщо вже представник спецслужб констатує, що Рух був конформістським, то що тут сказати? Втім, хоронити Рух, готувати йому лише славне місце у нашій історії зарано. Чому б не відродити Рух у новій формі — як потужний блок національно-демократичних сил? До того ж, це питання знову на часі за умов наших численних чергових та позачергових виборів. Оскільки в нас все персоніфікують і чути то ностальгію за “батьками-засновниками”, то навпаки — прагнення спровадити їх в історію, то тасуємо стару політколоду, то триває пошук нових облич, спробую внести пропозицію. Такий виборчий блок міг би очолити В’ячеслав Кириленко, учасник студентського голодування, голова Молодого Руху, заступник голови однієї з “колишньорухівських” партій, міністр і віце-прем’єр, голова парламентської фракції — здається, такого списку досить і для того, щоб очолити блок, і для балотування в Президенти. Отже, дискусія триває, як і пошук нашого шляху.  

Read More

Павло МОВЧАН: «НЕ БАЖАЮ БРАТИ УЧАСТЬ В АНТИКОНСТИТУЦІЙНИХ ДІЯХ»

Голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка, народний депутат України Павло МОВЧАН відповідає на запитання нашої газети. — Павле Михайловичу, минулого тижня Верховна Рада ухвалила постанову про проведення президентських виборів 25 жовтня цього року. За неї проголосували чотири фракції майже у повному складі, а також понад двадцять депутатів пропрезидентської фракції НУ-НС. Однак Ви були єдиним депутатом фракції БЮТ, який не голосував за цю постанову. Поясніть свою позицію. — Я не голосував, бо дотримуюся найважливішого принципу: конституційних засад діяльності всіх гілок влади. Не хотів би, щоб законодавчий орган, і я зокрема, брав участь в антиконституційних діях. А саме так я потрактовую і голосування торік 2 вересня, і голосування щодо перенесення строків виборів Президента. Є Конституція, є її прописана норма. І жодні побажання тієї чи іншої політичної групи, того чи іншого політичного лідера мене не цікавлять. Так само, як і мотивації інших, третіх осіб, які хотіли б швидше заховатися за мандат недоторканності у цій залі. Ті, що вже встигли нашкодити стільки, що їм необхідні якнайшвидші вибори в жовтні, чи одночасно з президентськими — вибори парламенту.Але це розбалансує всю владу. Безвладдя, яке настає, — це оптимальна форма для того, щоб потім відбулися події, які мали місце в Грузії. Я думаю про безпеку України. Відсутність влади, яка буде зайнята лише виборчим процесом, означатиме одне: держава на нулі.  — Чим же пояснити таке дивне голосування парламенту? — Тим, що, як правильно сказав Президент, якщо вибори відбудуться сьогодні, то хтось ще матиме шанс на перемогу. Але загалом це ілюзорні уявлення, що хтось із тих реальних претендентів може перемогти. Рейтинги дуже стрімко падають. І це цілком природно. Економічна криза саме налягла на ці місяці, й вона тільки на початку. Ми ще не знаємо, що на нас чекає восени. Прогнозуємо, що бюджет буде виконано далеко не повністю. Звідки він наповниться? Що, з’явиться попит на наш метал, продукцію хімічної промисловості, машинобудування? Внутрішній ринок не наповнюється, нічого не зроблено для підтримки власного виробника. Аграрна сфера — на колінах, і нічого не зроблено за ці роки, щоб її підняти. Дорізують останню худобу, допродують зерно. Погляньте, скільки оброблено землі. Стільки проблем і скільки їх ще попереду. Отже, вибори декому вигідніші сьогодні. Тому це чисто політична “доцільність”, вона легко прочитується.  — Прокоментуйте виступ під час обговорення цього питання в парламенті голови Національної спілки письменників Яворівського. — Такий виступ, як і відкритий лист Яворівського до Президента, — це те, що спонукало мене написати заяву про вихід із секретаріату Спілки письменників. Такі заяви й такі виступи людини, яка очолює Національну спілку письменників, у жодному разі не можна робити без погодження з її керівними органами, принаймні із секретаріатом. А загалом це потрібно було б погоджувати на пленумі Спілки. Не розумію і можу лише здогадуватися, чому Яворівський це зробив, — кажу про його лист Президентові, про його виступ у парламенті. Я змушений був написати заяву, бо ті кричущі факти з розбазарюванням майна Спілки, про які зараз говорять, не знайомі мені особисто. Це все розглядалося і вирішувалося в Спілці “трійкою”, в закритому режимі. А ми — Слабошпицький, Баранов, Мовчан — це ті люди в секретаріаті, які не беруть участі в обговоренні найважливіших питань. Те, що  стосується ідеології,  чомусь не обговорюється. А той лист главі держави — це ідеологія. І він не обговорювався у секретаріаті Спілки. — А в суспільстві такі листи, заяви сприймають  як позицію Спілки. — Як загальну позицію Спілки, зокрема й Мовчана. Те  саме стосовно майнових проблем: вони не обговорюються відкрито й відверто. Кому й на який термін віддають в оренду власність Спілки? Чому перебудовують приміщення Спілки? До речі, з порушенням найважливішого принципу — збереження архітектурних пам’яток. Свого часу ми всім миром боронили Спілку від зазіхань Медведчука. Як же тепер віддавати її комусь іншому? Може, відбулися якісь зміни в Статуті Спілки? Я особисто з ними не знайомий. Коли це приймали, хто змінював, якщо такі зміни тільки з’їздом можуть бути проголосовані?Навіть якби я був рядовим членом Спілки, то й тоді виникло б запитання: хто уповноважив голову Спілки виступати з такими заявами? Не поділяю таких підходів. Більш того:  протестую. І на знак протесту написав заяву про вихід із секретаріату.

Read More

ХОТИНСЬКА ФОРТЕЦЯ СТАНЕ ТУРИСТИЧНОЮ МЕККОЮ

Розроблений спільно з Буковинським центром реконструкції та розвитку проект “Створення інтегрального туристичного продукту для розвитку культурного туризму на Буковині” (Програма сусідства Румунія—Україна) виграв Європейський конкурс, а Хотинська фортеця — 631,5 тисячі євро.Державний історико-архітектурний заповідник “Хотинська фортеця” визнано сьомим чудом України, а його дирекція докладає зусиль, щоб повернути з небуття бодай дещицю з того, що не пережило війн та байдужого ставлення влади до архітектурної спадщини. Проект реалізує Державний історико-архітектурний заповідник “Хотинська фортеця” із серпня 2008 року. Напередодні відкриття туристичного сезону розмовляємо з директором заповідника Людмилою Пастух. — Людмило Іванівно, як вам живеться у статусі “сьомого чуда України” та переможця Європейського конкурсу?  — Ми щасливі вже від того, що настав час збирати каміння. Змагалися з визначними історико-архітектурними пам’ятками України і Європи. Вочевидь, була допомога добрих і чесних людей, а також чернівецьких газет, бо нам вдалося довести свою непересічність.— Що це вам дало тоді і які перспективи визнання?— На нашу унікальну пам’ятку звернули увагу державні мужі. Тоді створили на території Хотинської фортеці Державний історико-архітектурний заповідник, і з’явилися асигнування. Після проголошення лауреатів акції “Сім чудес України” кількість відвідувачів збільшилася на третину. Інформація з’явилася у посольствах. І завдяки цій акції ми отримали патронат ЮНЕСКО. А це зовсім інший статус, нові фінансові можливості. Тому Хотинська фортеця стане туристичною меккою Буковини. — Що Вам дає таку впевненість?— На території державного історико-архітектурного заповідника “Хотинська фортеця” тривають реставраційні роботи. Завершено реставрацію офіцерських казарм. Мені навіть самій важко в це повірити, бо знаю, якими вони були. Коли нині заходжу до приміщень, то думаю, що тут витає особливий дух — дух українства.Сьогодні Буковина — привабливий реґіон для європейських проектів. І ми підготували і вже реалізуємо два надзвичайно цікаві проекти. Перший — “Широкомасштабне відтворення музейних експозицій”, який стосується інтер’єрного пристосування наших офіцерських казарм,  надіслали на розгляд Єврокомісії. Ідеться про виготовлення проектно-кошторисної документації, закупівлю експонатів та обладнання для стрілецького тиру, виготовлення діорами Хотинської битви 1621 року, проведення спільних навчань з румунськими екскурсоводами. Другий проект стосувався реклами. Надійшли пропозиції про співпрацю від поляків, румунів, турків. Проведено розкопки мінарету, який підірвала Червона армія. Посольство Туреччини допомагає відновлювати висячі сади. Якщо ми отримаємо передбачені кошти, то через чотири роки Хотинська фортеця зможе заробляти й на реставрацію. — Що саме передбачає ваша концепція?— У фортеці не буде стандартних музеїв, а інтер’єрні експозиції. Наприклад, ви заходите до офіцерських казарм і бачите офіцера тієї доби; мундир, в який він одягався, зброю, з якою воював, ліжко, на якому спав. Я впевнена, що наша концепція — це лише початок на шляху відроження пам’ятки і впровадження нових форм музейної експозиції. — За  які кошти проводите реставрацію?— Ми не спираємося тільки на державні асигнування, а їдемо скрізь і шукаємо кошти. Так, церкву Олександра Невського відреставрували за пожертви. Ми запросили керівників міста, багатих людей Хотинщини на спільне засідання, де просили “розбудити у своїй душі храм”. І таки розбудили. Люди відгукнулися. Хтось приніс фарбу, хтось запропонував інвентар та робочі руки. Так з допомогою громади закінчили внутрішній ремонт храму. До церкви повернуто старі ікони. У фортеці триває будівництво електропідстанції, завдяки якій електроживлення буде кабельним, що надасть можливість зняти електроопори. Тож відновлення Хотинської фортеці відкриває шлях туристам до нас і вселяє надію на майбутнє.— Чи можна нині вважати Хотин туристичним містом?— Чимало інстанцій збирають у нас звіти про туристичну діяльність. Але поки що туристів у Хотині небагато, бо ми нічого їм запропонувати не можемо. Нині є відвідувачі Хотинської фортеці. А туристи в Хотин приїдуть лише тоді, коли у місті буде розвинена інфраструктура. Туристи, які до нас приїжджають, не лише отримують естетичне задоволення від огляду державного історико-архітектурного заповідника “Хотинська фортеця”, а й залишають гроші у мотелях, на іподромі, в більярдних, ресторанах, кав’ярнях тощо. Гадаю, нашим чиновникам і бізнесменам варто над цим замислитись, адже Хотинська фортеця — це клондайк. Неважко збагнути, що буде у перспективі, якщо так зростає кількість відвідувачів. Складаючи плюси і мінуси в музейній роботі, переконана, що плюси переважають. Мене тішить, що високопосадовці бувають у Хотинській фортеці.  А це свідчить про те, що відроджуватимуться пам’ятки історії та культури, в яких живе душа і дух нації.Спілкувалася Марія ВИШНЕВСЬКА 

Read More

ЧИТАЧІВ ГАЗЕТИ ПОБІЛЬШАЛО

Луїза ЧУМАК,с. Шарівка Хмельницької обл.Волею долі я з конотопчанки перетворилась на подолянку. У Шарівці живу в українському середовищі. Та болить душа за рідний Конотоп, де скрізь панує російська мова. Домовилась із листоношею, щоб вона відносила уже прочитані числа “Слова Просвіти” до шкільної бібліотеки. Людям дуже сподобалась газета, читають і чекають наступних чисел. Я з цього дуже радію.Переконана, що кожен громадянин країни повинен володіти державною мовою, в усіх державних закладах мовою спілкування повинна бути українська. Підписуюсь під кожним пунктом Заяви учасників “круглого столу” щодо мови. Додала б пункт до Міністерства освіти і науки — забезпечити функціонування української мови в усіх навчально-виховних закладах України. Тут коштів не потрібно, лише свідомість і відповідальність за доручену справу.

Read More

ЩО Ж НАЦІОНАЛЬНОГО В МУЗЕЇ? 

Тетяна МОСІЙЧУК,відповідальний секретар Хмельницького міськоб’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. ШевченкаДелегація вчителів — переможців конкурсу “Вічний як народ — наш Тарас” з міста Хмельницького за підтримки Хмельницького міського об’єднання “Просвіти” мали щасливу нагоду відвідати Шевченкові місця у столиці. Побували ми і в Національному музеї Тараса Шевченка. Величезне піднесення, хвилювання охопило кожного з нас.Але, як грім серед ясного неба, прозвучала для нас російська мова, що нею звертаються до відвідувачів музею (а їх того дня було багато) чергові в залах, працівники каси, гардеробу. Ми були приголомшені такою наругою над українським словом, над нами, над Великим Українцем. Чому це відбувається у такому святому для кожного з нас місці? На це питання не знаходимо відповіді. Не може Національний музей ганьбити ім’я і дух Великого Тараса.

Read More

ПЕРЕДАТИ, ЯК ЕСТАФЕТУ

Юрій МОНДА“Прагматичний підхід до мови є безглуздям або самовбивством, або вбивством нових поколінь, які перестають бути собою… Прагматичний підхід до української мови, точніше до нас, українців, спричинився до того, що нас обібрали до нитки, викравши національні багатства, владу, а тепер уже і національний простір, тобто землю… Фактично українська мова паралізована на всіх рівнях”.До цих гірких справедливих слів Павла Мовчана (“Слово Просвіти”, ч. 10) нічого додати: хочеться тільки сказати “за” стосовно ідеї запобіжного контрподатку, і поширити його на російську мову богослужінь у церквах України. Хоч як дивно, але, за деякими даними, зараз в Україні налічується близько 240 християнських і нехристиянських деномінацій, у яких понад 95 % церков використовують “общий язык” — мову Союзу. (Звичайно, такий податок не може стосуватися церков Росії, які офіційно зареєстровані в Україні). Союзу вже нема й не буде, але він діє, бо корінних українців через війни, голодомори, примусові переселення і партійне “перевиховування” в Україні залишилося мало. До того ж, більшість активних українців зараз перебувають на заробітках за кордоном, тому українську мову від посягань активізованих переселенців Союзу в Україну просто нікому захистити. До речі, наші заробітчани поводяться дуже делікатно, не вимагають там для себе другої державної мови. А деякі служителі церков, які приїхали з Африки, хваляться, що чудово володіють англійською, французькою, німецькою, і звичайно, російською мовами, але більш ніж за десятилітнє “служіння українському народові” навіть до ламаної української так і не встигли дійти. Зате володіють чималими рахунками в доларах, бо український народ звично вірить служителям церков, як Богу. Сприяла зросійщенню вірян ще й та обставина, що перед розвалом Союзу в Україну полився потік російськомовних Біблій. Є підстави думати, що це відбулося із благословення КДБ, бо там працювали завбачливі хлопці. Мова Біблії має глибинну суть, чітко формує мислення. Мене вразив такий факт: спілкуючись із родичами рідним закарпатським діалектом, зі здивуванням помітив, як вони автоматично переходили на російську мову, тільки-но тема стосувалася Бога. Це вже не жарт. Бо сам я, маючи деякий літературний досвід, на перехід з російської на українськомовну Біблію витратив майже два роки. І дуже задоволений, бо вважаю її точнішою.Але як бути священикам, що за ці роки звикли користуватися російськомовною Біблією, і наставляють нею парафіян? Як поведуться прочани? Вони можуть просто перейти до інших церков, а це велика втрата у доходах. Мудро й далекоглядно чинять деякі священики (їх одиниці), які поділили служіння на окремі для українськомовних і російськомовних парафіян: ходи куди хочеш. І сумління чисте, і примусу нема. Світова мовна арифметика проста: зникає мова — зникає й народ, носій цієї мови. Нині ми — живі свідки й учасники рідкісного феномену в історії людства: те, що вистояло у невимовно важкі часи, за що щедро заплачено кров’ю і смертю на палях, на шибеницях, скаліченими в катівнях та каторгах долями протягом тривалого часу, — у вільній державі, як непотріб, викидають на смітник. Бо ми не пам’ятаємо власних родових витоків: дідів, прадідів, і навіть страшно написати — прапрадідів. Усякі наші пошуки натикаються на дно, де кістки жертв революції, громадянських воєн, колективізації, індустріалізації, різних чисток… Доки ми, українці, не прокинемося від мовної сплячки, доти змін не буде. Нашу мову ми повинні передати з рук у руки як естафетну паличку на біговій доріжці нашого життя нащадкам. Згадаємо забуту істину: служити народу — це передусім служити його державі державною мовою.

Read More

ДОКИ ТРИВАТИМЕ ЗНУЩАННЯ?

М. ПЕТРЕНКО,м. Маріуполь Донецької обл.Чому чимало депутатів Верховної Ради ігнорують державну мову, як правило, вільно нею володіючи? Варто згадати Симоненка, Чечетова, Єфремова, Колесніченка. Чи це не порушення Конституції? Чому ми, українці, на власній землі зобов’язані знати їхню “рідну” мову, а вони нашу ігнорують? Чому депутати з демократичного табору не роблять зауважень таким “законотворцям”?Чи не знущання над здоровим глуздом та українцями — текстове дублювання російських фільмів на українських телеканалах? Чому саме російські телесеріали, які пропагують російський патріотизм, заполонили наші телеканали? Чому не маю права слухати їх рідною мовою?Згідно з яким законом газетні кіоски забиті “Комсомолками”, “Известиями”, “Трудами”, “Крокодилами”? Невже в кіосках, наприклад, Тули є “Молодь України”, “Слово Просвіти”? Тож чи повноцінна наша держава? Чому такі явища не турбують вище керівництво? Чи не з вказаних причин Київ став російськомовним? Відомо ж, що без мови немає народу. То куди ми йдемо?Оскільки телеканали через рекламу прибуткові, то чому держава їх не викупить в олігархів? Відомо, що в Росії майже всі телеканали перебувають під контролем уряду.Мої неодноразові звернення до передачі “Слово” на Українському радіо не дали жодного результату. Саме тому хочу звернутися до вас із запитаннями про написання українських прізвищ.На телеканалі “Україна” є українськомовна Яна Дубовая, на 5 каналі — диктор Півовар (із тиждень він був Пивоваром).Відчуваю, що незабаром такі “умільці” у закінченні -ський викинуть м’який знак.А чому Подкопаєва, Подгорний, Беспалий, Єрьоменко, Олєйнік, Алєксєєнко (в титрах УТ-1)?Чому Ромашко, Гречко, Рибалко, а не Ромашка, Гречка, Рибалка? Чому Ільєнко (газета “Персонал +”), а не Іллєнко? Чому Устінова, Орєхова? Диктор Пасєка — це, бува, не Пасіка?

Read More

ЯК Я ШУКАЛА УКРАЇНСЬКУ МОВУ

Рузана ГАРБАТА, Кремидівка Одеської обл.Написати лист мене спонукала нагальна потреба — загроза зникнення української мови. Розповім, як я шукала цю мову на українських телеканалах. Перемикаю з одного каналу на інший — і бачу одне й те саме: російські низькопробні серіали. Про що ж вони? Ось двоє військових, один для другого шукає дружину. Для цього дає оголошення в газеті, отримує 10 листів від претенденток. З них восьмеро — повії. Нічого, каже один другому, але ж дві — чесні жінки. Так, погоджується той. А якщо вони змінили стать? Перемикаю далі. Там уже російський Рембо, оточений двома десятками німців, видирає голими руками в одного з німців автомат і косить їх усіх, а вони тільки очима лупають. Перемикаю: йде російська програма з ведучим-хамом, який плете такі нісенітниці, що я хрещусь і тікаю від телевізора. SOS! У телеефірі Московщина вже окупувала Україну!

Read More