НОВИЙ ПРОСТІР

Леонід ТОМА,м. ХарківУкраїнський театр, на відміну від російського, прибалтійського, польського, ще і не починав реформуватися. Парадоксальна ситуація: “Титанік” — Радянський Союз з відповідною ідеологією у трюмах давно поринув у міфологічні глибини історії. Уніфікована система театрального керівництва залишилась “на плаву”. Мінкульт України кидає рятувальні круги національним театрам і з олімпійським спокоєм вдивляється в порожній океанський простір. Тож бюджетні витрати великі, а зарплати в театрах мізерні, немає можливості підтримати національну драматургію, здійснити потрібний фінансовий маневр, визначити магістральний напрям роботи театрального колективу.Попри це, Запорізький академічний український музично-драматичний театр протягом останніх двох років здійснює сміливий і амбітний проект — створення ландшафтних вистав-видовищ “Тарас Бульба” і “Козак Мамай”. Легендарний острів Хортиця стає майданчиком, на якому відбувається сценічне дійство (вперше у пострадянському просторі). Запорізький театр рушив до глядачів, не чекаючи сприятливих умов. Як і в кожній великій справі, тут був певний ризик, і це добре усвідомив директор театру, заслужений діяч мистецтв України Валентин Слонов, ініціатор проекту. Успіх не прийшов сам. Перед цим Запорізький театр “зарезервував” для себе ціле гроно випускників Харківської академії мистецтв. Саме новобранець харківського резерву Андрій Попудренко чудово виконав роль Андрія у “Тарасі Бульбі” й Козака Мамая в однойменній виставі. Ландшафтна вистава К. Карпенка, яку поставив режисер Є. Головатюк, — продовження героїко-романтичної теми, що завжди виокремлювала Запорізький театр. Автори вистави не пішли шляхом повторення образу-символу Козака Мамая з арійським корінням, який має ознаки запорозького характерника, “сонячного стрільця”, що сидить під деревом у позі “напівлотоса”. Вони творять живу картину буття українського народу того часу з реалістично окресленими образами і колізіями. Добре прочитується сюжетна канва.“Козак Мамай” — “театральна дума”, яку вивів на авансцену театру режисер — заслужений діяч мистецтв України Євген Головатюк. Його схильність до символізму й узагальнення виявляється у цьому театральному дійстві, якому передувала сцена театру. Все це втілилось у телевізійній версії. Режисер так повертає “Магічний кристал”, що цілком реалістичний сюжет набуває сили узагальнення, виростає до висот народної міфології, що найкраще виявилась у кобзарських думах.Рідні брати — захисник і символ рідної землі “Козак Мамай” і яничар — “Чорна кров” Делегат гинуть у боротьбі однин з одним. Тут можна згадати епос “Шахнаме”, коли непереможний богатир Рустам гине переможеним тільки тоді, коли злий Див розрубує його навпіл, і легендарний богатир починає битися сам із собою. Режисерові й авторові “Козака Мамая” пощастило знайти найголовніший контрапункт, який піднімає реалістичну течію театрального дійства на висоту катарсису. Режисерові й акторам вдалося вловити “широкоформатність” розгортання театральної дії на великому просторі, де все підпорядковано одному — зосередити увагу глядача на контрапунктних точках дійства. І знаменно, що “Козак Мамай” продовжує заявлену у “Тарасі Бульбі” тему товариства і зради, адже брат Козака Мамая служить бусурманам.Торік постала на сцені запоріжців і “Майська ніч” Гоголя — апофеоз поетичного сприйняття світу, ще не розчленованого на екзистенційні “острови”, а цілісний, з ясною основою буття. Музика —  складова театру. Це відчували ще давні елліни, які дали богиням музики і танцю імена Евтерпа і Терпсихора. Художник-постановник Катерина Слонова, хоч і молодий, але вже відомий сценограф, плідно працює із Запорізьким театром. Її яскравий романтично-авангардний стиль знайшов втілення у багатьох виставах театру. Вона також працює в Київській анімаційній кіномайстерні. Чуття нового, яскрава стилістика — ось візитівка талановитого художника-сценографа. Катерина Слонова бере той першокристал, геометричну форму, яка стає діючою субстанцією вистави. Ця форма не створює життєвих асоціацій, але це просторова структура, яка виражає ритм і акценти дійства.Оригінальна сценографія, де світло відіграє образотворчу роль, багатство музики і пластики, де поєднано різні стилі, але не еклектично, а в органічному розвитку, — все це дає змогу донести гоголівську філософію й естетику.Ще недавно ми думали, що світ вивчено. Глибина його зникла з горизонту. Простягалась велика площина. Не стало вічних цінностей, які відкривали перспективи. Але знову запрагло серце вічних істин. І коли заглиблюєшся в атмосферу гоголівського світу, що постає на сцені, то розумієш, що не події минулого хвилюють наше серце, а символи. Музика ідеально виражає символ. Перехід від побутового реалізму до осонценого символізму неминуче супроводжується пробудженням духу музики. Згадаймо Ніцше: “Увінчайте плющем чоло ваше, візьміть у руки тирси і не дивуйтесь, якщо тигри і пантери ляжуть біля ваших ніг… Ви повинні супроводжувати діонісієву урочисту ходу від Інду”. Саме цей діонісійський осонцений дух панує у спектаклі.Гоголівську тематику добре засвоїли запоріжці, це одна із складових магістрального напряму театру, який передбачає історичну героїчну романтику, музичний авангардний експеримент і ефективну роботу “малої сцени”, де успішно випробовують сили молоді режисери, драматурги й актори. Яскраво й оригінально поставили у Запорізькому театрі “Ревізора” М. Гоголя (режисер-постановник А. Денисенко). Стилістика спектаклю веде нас до первісної гоголівської редакції твору, а музичність, пластика і поліфонія дають змогу віднайти “золоту середину” між історичною достовірністю і сучасним прочитанням.Немає сумніву, що академічний театр у нинішньому вигляді має зазнати реформування. І початки такого реформування можна побачити у діяльності Запорізького академічного українського музично-драматичного театру імені В. Магара. По-перше, це створення цілком нового жанру — ландшафтних вистав, “театру на повітрі”, де героїко-романтична традиція театру отримала нову якість і естетику. “Тарас Бульба” і “Козак Мамай” стали віхами для всього українського театру. По-друге, театр знаходить сили освоювати авангардне мелодико-пластичне дійство, що особливо яскраво виявилось у “Таїнстві творіння”. По-третє, Запорізький театр, який започаткував всеукраїнський фестиваль академічних театрів, прагне розірвати коло самоізоляції, знайти нові організаційні форми театрального процесу. Театр прагне бути посередником між глибинним розумінням небагатьох і пересічним розумінням більшості. Зміни способу вираження мистецтва здійснюються не відразу.Непросто перейти перевал і звільнити від нашарувань дух театру, відтворити на сцені його ірраціональний шал. Але саме в цьому і полягає надзавдання мистецтва.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment