ВОЛЕЛЮБНА БАНДУРА

Музична громадськість відзначила 120-річчя з дня народження видатного українського майстра Олександра Корнієвського, якого сучасники називали “Страдіварі бандури”. Особливо широко відзначали ювілей на Чернігівщині, рідній землі майстра й удосконалювача старовинних народних інструментів. В обласному центрі відбулися наукові читання. Ювілейні заходи пройшли в селі Данилівці Менського району, де народився майстер, а також у місті Корюківка, де він прожив більшу частину життя і де завершив свій шлях. Доля відміряла йому аж 99 років переповненого творчим паланням і численними випробуваннями життя. Свою першу бандуру виготовив 1906 року, а загалом їх вийшло        з-під його руки 180. Кожна, як мала дитина, була дорогою для майстра. І перша, виготовлена для талановитого земляка, сліпого бандуриста Терентія Пархоменка з сусіднього села Волосківці, й друга, й третя, виготовлені для титана української музики Миколи Лисенка, який вирішив відкрити в організованій ним музичній школі клас бандури. І ті, що зробив для відомих усій Україні кобзарів. Одну з бандур майстер виготовив на прохання Максима Рильського. Творчістю земляка цікавився й Олександр Довженко. В історію нашого мистецтва Олександр Корнієвський увійшов ще й тим, що був не просто неперевершеним майстром бандури, а значно вдосконалив цей старовинний інструмент. За його методою бандури створюють й нині. Вершиною творчого пошуку була створена майстром майже у 80 років бандура-арфа, як він її назвав, — інструмент, що поєднував дві бандури й акордеон. Загалом бандури Корнієвського грали скрізь, де мешкали українці, — від Кубані до Казахстану і Далекого Сходу. Окрім того, майстер виготовляв ще багато інших струнних інструментів — цимбали, мандоліни, арфи, ліри, скрипки. Олександр Корнієвський і сам був хорошим кобзарем-аранжувальником. А ще чимало робив для згуртування кобзарської спільноти. …У серпні 1937 року Олександра Корнієвського заарештували співробітники НКВС. Під час обшуку забрали листи, фотографії, медаль, отриману за бандуру на Всеросійській виставці 1913 року. Безглуздий, здавалося б, арешт відомого майстра і музиканта насправді цілком вписувався в жахливу атмосферу початку масового терору, атмосферу придушення всього національного. Корнієвського восени засудили й відправили на 10 років до Сибіру саме за виготовлення “крамольного національного інструменту”. І після заслання йому ще десять років не дозволяли повернутися в Україну. За цей час на долю майстра випала не одна трагедія. Був репресований його син, дружина загинула під час спалення фашистами Корюківки, а дочка померла у блокадному Ленінграді. Стільки переживши, Олександр Корнієвський до останнього займався творчістю. Спілкувався з кобзарями України, збирав у себе в Корюківці інструменти для омріяного музею української бандури. Можливо, ця мрія й здійсниться хоч би в наш час.  Поки що ж у дні ювілею в місті було відкрито музей видатного майстра.СТРУНИ ЗАВЖДИ КЛИКАЛИ ДО ВОЛІНа продовження теми я попросив поділитися думками лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка, народного артиста України, відомого кобзаря-лірника, земляка-чернігівця Василя НЕЧЕПУ.  — Пане Василю, кобзарське мистецтво своєю волелюбністю завжди викликало ненависть усіх колоніальних режимів, що панували в Україні. Нарешті воно знаходить підтримку української влади.  — Так, і свідчення цього — недавній Указ Президента України Віктора Ющенка про розвиток і підтримку мистецтва бандури. Згідно з Указом, щороку відбуватиметься фестиваль бандурного мистецтва імені Остапа Вересая, що матиме міжнародний статус. На ньому виступатимуть сучасні й автентичні кобзарі, ансамблі. Переможця відзначатимуть президентськими преміями. Торік у листопаді в Національній опері відбулося велике всеукраїнське кобзарське свято, де було зачитано цей Указ, вшановували кобзарів з усієї України, глава держави вручав їм нагороди, відзнаки за почесні звання. Уже є відповідний наказ про фестиваль у Міністерстві культури і туризму. Обласним управлінням доручено активно долучитися до проведення фестивалю, розвитку кобзарського мистецтва на місцях. — Активно включилася у виконання Указу Президента і славна кобзарськими традиціями Чернігівщина. — Саме в руслі цього й було проведено численні заходи на відзначення 120-річчя з дня народження Олександра Корнієвського, з яким я багато спілкувався в його останні роки. Фактичним початком реґіональних заходів Всеукраїнського фестивалю стало свято бандуристів у Чернігові. Тут, в актовому залі музичної школи ім. Вільконського, яка нещодавно святкувала 100-річчя, відбувся концерт молодих бандуристів. Уявіть: на сцені водночас сто бандуристів. — Ви входите до оргкомітету фестивалю. Які наступні акції планують?  — Наступною буде Сумщина, потім проведемо свята бандуристів в інших реґіонах. А на Сумщині долучаємося до державної програми відзначення 350-річчя Конотопської битви. Тож у червні запрошуємо всіх до Конотопа. Бандуристи й там будуть на першому плані, як завжди в нашій історії. Адже бандуристи йшли попереду, говорили людям правду, сліпі, відкривали очі зрячим. Кобзарське мистецтво — це багатство народу нашого, яке весь час нищили. Бо нищили український етнос, його прадавні традиції, культуру. А це культура глибинна. Торік ми відзначали 100-річчя відкриття знаменитої Мезинської стоянки первісної людини. Тож там ще 15 тисяч років тому грали на орнаментованих, пофарбованих музичних інструментах.Світ, до речі, про це знає. Щойно аж у Полінезії вийшла книжка, автори якої — маорієць та індіанець — пишуть про коріння своїх народів, яке з Приазов’я. На обкладинці книжки — золотий тризуб. Треба знати про це й нам, українцям. Матеріали підготував Петро АНТОНЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment