ЧИ ДІЖДЕТЬСЯ ІКОНА БЛАГОВІЩЕННЯ ВІДБУДОВИ РІДНОЇ ЦЕРКВИ?

Віталій КОВАЛЕНКО,журналістПонад сорок років зберігаю ікону з надією, що вона таки займе своє місце у рідній церкві, яку потрібно відбудувати.1917 рік. Комуно-більшовицький переворот у Російській імперії, здійснений Леніним, докотився до мальовничого села Ярославця Глухівського (нині Кролевецького) району на Сумщині (до 1939 року Чернігівська область). Ярославець знаменитий тим, що в ньому був маєток сім’ї Кочубеїв, у садибі якого існувала світлиця гетьмана Івана Мазепи. Це тут донька Василя Кочубея закохалася в Івана Степановича Мазепу, а він у листах називав її “квітом рожевим”.При маєтку спочатку існувала дерев’яна церква. Згодом, перебудувавши на кам’яну, назвали її на честь Благовіщення. Фотографії цієї місцевої пам’ятки не бачив. Розраховую, що хтось із односельців її має та озоветься.1934 року церкву зруйнували комуністи. Одного з руйнівників на прізвище Артюх придавило на смерть. Така ось кара… Головна ікона цього храму знайшла місце у кладовищенській церкві св. Михаїла. Ікону написано олією, автор невідомий. На дощці з двох половинок заввишки 119, завширшки 60 сантиметрів зображено Марію, яка навколішках у присутності архангела Гавриїла звертається з молитвою до Бога. Живопис дуже схожий на італійський, у чітких ніжних тонах. І все було б добре, якби не спіткала її стражденна доля. За часів німецької окупації села партизани-ковпаківці обрали образ мішенню і в присутності парафіян розстріляли з гвинтівок. Мій дід Макар Андрійович Грищенко, художник, заніс її до хати й реставрував. Потім повернув церкві. У 60-х роках, перебуваючи в мами Анни Макарівни на канікулах, я проходив повз церкву (там поховані дід і баба, до речі, козачка Тетяна Титівна (дівоче прізвище Шутенко), про що свідчить старовинний паспорт, який у мене зберігається), побачив зірвані бокові двері. Зайшов у порожнє, без ікон і навіть олтаря, на якому було закріплено цю ікону, приміщення. Душа моя теж взялася пусткою: маленьким я частенько бував (особливо під час війни) на службах і любив слухати, як із хорів лунав спів церковного хору — “півчої”, а тепер там гуляв протяг. Засмучений, виходив із церкви і раптом… біля моїх ніг засіяла від сонячного проміння знайома ікона. Вона була вся у тріщинах. Піднявши голову, я побачив просто над іконою великий круглий отвір. Дощі зробили свою справу. Але де були люди, сільські люди?… Я підняв ікону й поніс її до маминої хати на куток Малої Горбачівки — Самару. Потім з мамою на тильному боці ікони розгледіли п’ять кульових отворів. Дід їх не замазав. Мабуть, для того, щоб побачили нащадки. Ікону я повіз до столиці. Передав на реставрацію до Музею історії Києва. На жаль, повністю відновити її не змогли, але продовжили вік ікони-мучениці. Мрію про те, що відгукнуться люди і зможуть відбудувати у селі Ярославці церкву Благовіщення. А ікона, яку я поверну, зайняла б своє місце у храмі. Тоді й село відродиться, не буде в такому жалюгідному стані, як зараз. Ярославець був помітним і квітучим у козацьку добу, бо розташований між Батурином і Глуховом. І сьогодні Кочубеївський парк з островом — його називають “Панський сад” — може бути об’єктом уваги в зеленому туризмі. Прикро, що місцева сільська рада — і через брак коштів, і через безініціативність — не відновлює села. Скажімо, вціліле кочубеївське приміщення — флігель — можна відремонтувати і створити сільський історико-краєзнавчий музей, для якого експонати є. Та влада розводить руками — ось якби хтось зробив. І не цінують, не помічають унікальності рідного села. Ярославець має метеорит, що виступає з землі в урочищі Сухий Ліс. Можливо, від падіння метеорита ліс і згорів, від чого й назва — Сухий. Є й городище — в урочищі Яндола. Про нього згадується у літописах Чернігівщини, що зародження його — ще за часів Київської Русі, як і назва села від одного із чернігівських князів Ярослава. Та, на жаль, нікого, зокрема і Кролевецьку районну раду, історія села не цікавить. І на прохання учнів сільської школи розмістити зібрані експонати в старовинному будинку не відгукуються. Ось і в путівнику Сергія Удовика “Східна Україна” (Київ: Ваклер, 2007) відомостей про село Ярославець не надано. Мабуть, на догоду комусь так треба. А я пам’ятаю, як піхотинець у війну, йдучи у строю, сказав: “Скільки пройшов, а такого красивого села ніде не бачив”…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment