Володимир ФЕРЕНЦ,м. Івано-ФранківськВ українському інформаційному просторі багато мішанини. Серед замовного політичного читва трапляються речі, які можуть вийти тільки з-під пера захищеного недоторканністю і поважним званням нардепа. У цьому сенсі стаття Дмитра Табачника “Украина перед рассветом” в Інтернет-виданні “Версії” — своєрідне відкриття жанру. Це політпрограмний трилер у кризових сутінках. Стиль доволі важкий, проте яка експресія! Якщо пропустити повз вуха безкультурну риторику на адресу чинного Президента, можна дістатися до заповітних мрій нардепа про особливий “український світанок”, де не буде українських націоналістів разом з осоружним Ющенком. Автор щосили намагається перевтілитися в геніального Гоголя від політики, аж страшно стає: “Близится крик петуха, что прозвучит над Украиной после президентских выборов, и с ним близится предрассветное поспешное бегство своры вампиров, с 2005 года пьющих кровь из народа!” Хіба не талановито як для політичного трилера? Можна ще розважатись гумором нардепа-академіка, але надто вже він похмурий. Доволі моторошний літературний вступ до серйозної політичної програми Табачника: “Що робити… після Ющенка?” Ось така шестипунктова політпрограма з романтичною назвою “Україна перед світанком”: 1. Перехід України до федеративно-земельного устрою, бо збереження унітарності загрожує “огаличенням”(тобто українізацією) Великій Україні. 2. Запровадження державного статусу російської мови як права “російського народу — одного з державотворчих в Україні”. 3. Відмова від державної політики етнічної уніфікації й від гасла “титульна нація”. 4. Відмова від державного втручання в конфесійне питання і від гасла “Єдина національна церква”. 5. Державні гарантії проти пропаганди фашизму і культивування націоналізму. 6. Державні гарантії нейтралітету України.Далі суто в ленінському стилі: “Без реализации перечисленных пунктов победа над агрессивным национализмом будет неполной и в итоге уйдет в песок”. Цікаво, що першим союзником у боротьбі проти Ющенка й українських націоналістів Дмитро Табачник бачить Юлію Тимошенко і дає цінні поради для гарантованої перемоги: “нельзя бороться, не затрагивая главного, человеконенавистнической идеологии Ющенко и его клики, терпеть в составе правительства или называть коллегами одиозные фигуры вроде Васюныка, Вакарчука, Вовкуна, Сагана”. Важко назвати цих людей націоналістами — вони звичайні українці й до жодних націоналістичних організацій не належать. Тут особлива логіка. Українці — отже, націоналісти, як писали класики марксизму-ленінізму. Тож уся програма боротьби з ющенківською спадщиною після президентських виборів зводиться до етнічних зачисток українців при владі, яких там і так небагато. Тому розлогі розмірковування академіка Табачника про фашизм в Україні можна розуміти по-різному. Ніхто не знає, чим кращий фашизм у вигляді боротьби з уявним фашизмом в образі українського націоналізму. Програма нещадного викорінення українського націоналізму стартувала задовго до президентських виборів. Сигнал подано: “Україна перед світанком!” Українці, тримайтеся, адже немає гарантії, що хтось не побачить вас в образі “фашиста” за незгоду з котримось із шести пунктів програми чи за елементарне бажання чути у відповідь українську мову. Українська драма “Доки сонце зійде, роса очі виїсть” може мати сучасне продовження, якщо програму Табачника вдасться реалізувати, звісно ж, руками самих українців та їхніми голосами на виборах.
