СЛІДАМИ НАРОДНИХ ГЕРОЇВ

Олекса ПЕКУР,м. ЧернігівНагородними реверансами влади нині вже мало кого здивуєш. Чого лише варта плеяда державних мужів — Колєсніков, Ківалов, Фірташ — і заслужених митців — Куєк (Ані Лорак), Лібєрман (Тіна Кароль), Данилко (Вєрка Сердючка), Козловський на ім’я Віталій. Інформація ж про лауреатів премії ім. Олекси Гірника (напевно, єдиний у світі випадок, коли людина самоспалюється на захист мови) просто приголомшила. Серед відзначених не знаходимо того луганського студента, який через суд, але домігся права навчатися в українському ВНЗ українською мовою. Не заслужив і той дивак-автолюбитель, який знову-таки у судовому порядку, але примусив українського автогіганта видрукувати технічну документацію українською мовою.Здавалося б, нова Україна мала шанси почати якщо не з чистого аркуша, то принаймні суттєво переглянувши систему державних нагород і відзнак. Чому б, наприклад, не вшановувати всіх видатних діячів творчих професій однією відзнакою — “Народний митець України”. А то виходить, що у нас навіть архітектори “народні”, а поети і письменники — не спромоглися.Тривають дискусії щодо Національної премії ім. Тараса Шевченка. Змінюються голови комітету, а невдоволення залишається. Переконаний: не всі теперішні лауреати затишно почуваються в одному ряду з Миколою Шамотою (цькування Василя Стуса і не тільки), так само, як деякі колишні лауреати залюбки відмовилися б від звання, аби заслужити його вже у новій Україні. На жаль, нащадки знатимуть лауреата Анатолія Гайдамаку за оформлення музею Леніна, а не, скажімо, Меморіалу Героїв Крут. Показовими (і поки що єдиними) були відмови від нагороди і звання двох знаних діячів культури, внутрішня налаштованість яких на щирість і правду не викликає сумнівів, — Ліни Костенко й Олега Скрипки. Але поруч інший приклад — шанований поет і борець з тоталітаризмом за кілька днів до перемоги Майдану стає “останнім Героєм” з рук Президента Кучми. Кожен із них зробив свій вибір, і такими їх запам’ятає народ.Найвища державна нагорода — звання “Герой України”. Не так давно відчутно героїзувалась гуманітарна сфера. Як правило, героїзація наростає з наближенням ювілейних дат.Останні “батуринські” нагородження чималою мірою стосуються Чернігівщини. І якби радники Президента не поверхово володіли темою відродження історичної пам’яті, то їхню увагу привернули б події кінця 80—початку 90-х років. Тоді зусиллями чернігівських патріотичних організацій започатковувався, як тепер виявляється, державницької ваги рух. Можна по-людськи зрозуміти нинішніх очільників держави, які у ті переламні роки робили кар’єру хто в Ощадбанку, а хто у відеобізнесі. Це вже згодом у них прокинуться громадянські почуття, і вони полинуть до державницьких справ. Але з логіки нинішніх нагороджень хіба не заслужила хоч би “Почесної грамоти” Президента (уряду, Верховної Ради) діяльність Чернігівської “Просвіти” — встановлення першого меморіального знака на честь гетьмана Мазепи і захисників Батурина, започаткування “Батуринських читань”. І це в тих непростих умовах — нагляд КДБ, утиски на роботі. Хіба не заслуговує відзнаки дослідницька діяльність чернігівського просвітянина Сергія Павленка — автора кількох ґрунтовних праць про Івана Мазепу і його добу, героїчну і водночас трагічну долю Батурина? Рівною мірою це питання стосується й історії вшанування Героїв Крут.Загалом тенденція у системі нагороджень стає зрозумілою — бюрократія і цю ділянку успішно підпорядкувала власним інтересам. За таких умов ентузіасти національного відродження, не адаптовані до вимог ринкового прагматизму, здебільшого опиняються поза контекстом. Доба аматорського романтизму завершується. Вкотре переконуєшся, що все має свою ціну і мотивацію.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment