УКРАЇНСЬКИЙ РОДОВІД МИКОЛИ ГОГОЛЯ

Тарас ЧУХЛІБ,доктор історичних наук Закінчення. Початок у ч. 13 за 2009 р.Протягом 1715—1716 років далекий родич Гоголя виконував обов’язки наказного стародубського полковника. Після ув’язнення в Петропавлівській фортеці в Петербурзі наказного гетьмана Павла Полуботка 1723 року разом з групою старшин добивався обрання нового гетьмана і збереження автономних прав України-Гетьманщини. Його заарештували разом з генеральним осавулом В. Жураківським як однодумців гетьмана П. Полуботка. До смерті царя Петра І перебував в ув’язненні. Після обрання гетьманом Данила Апостола Яків Лизогуб став генеральним обозним. Протягом 1733—1734 років був наказним гетьманом і командував козацьким військом у поході на Польщу, під час яких завойовував Варшаву, Гданськ та інші польські міста. Пізніше брав участь у російсько-турецькій війні 1734—1739 років, де, зокрема, відзначився в поході на Очаків. Яків Лизогуб був серед генеральних старшин, які восени 1745 року добивалися відновлення гетьманського уряду й зустрічалися з імператрицею Єлизаветою Петрівною. Після трирічного перебування у Петербурзі захворів на параліч. Помер 24 січня 1749 року й похований в Олександрівсько-Невській лаврі. З ініціативи та часткового авторства далекого пращура Миколи Гоголя складено т. зв. Лизогубівський літопис, що охоплював події з 1506 до 1737 року, в якому провідною стала думка збереження державної автономії України-Гетьманщини. Одним із найвідоміших предків Миколи Гоголя у третьому поколінні був генеральний бунчужний і полковник Чернігівського полку Юхим Лизогуб. Він відзначився як видатний український полководець під час Великої Північної війни 1700—1721 років. Спочатку очолював українських козаків, що здійснили похід до Прибалтики й допомагали московським стрільцям воювати там зі шведами. 1702 року саме полковник Юхим Лизогуб на чолі своїх підрозділів допоміг російському цареві Петру І відвоювати у Карла ХІІ землі у гирлі Неви, де згодом заснували Петербург.Батько Юхима й інший гоголівський прадід у четвертому поколінні наказний гетьман та чернігівський полковник Яків Кіндратович Лизогуб (1620—1998) відомий тим, що допоміг Петрові І отримати одну з найбільших військових перемог у XVII столітті — вигнати турків з Азовської фортеці (1696). Під час багатьох штурмів Азова саме 14 тисяч українських козаків під керівництвом наказного гетьмана Якова Лизогуба зуміли допомогти союзницькій московській армії перемогти численний гарнізон Османської імперії. ТАНСЬКІ, ПАЛІЇ ТА ЗАБІЛИ — ПРЕДКИ МИКОЛИ ГОГОЛЯПоряд із представниками заслуженого козацько-старшинського роду Лизогубів великий внесок до генетичного коду Миколи Гоголя зробив і рід Танських. Прабабою письменника була Ганна Василівна Танська, дружина Семена Семеновича Лизогуба. Від шлюбу Ганни Танської й Семена Лизогуба народилася Тетяна Семенівна Лизогуб, яка пізніше стала дружиною Опанаса Дем’яновича Гоголя-Яновського, а, отже — рідною бабою Миколи Гоголя. Прапрадідом Гоголя був дід Тетяни Семенівни по материнській лінії Василь Михайлович Танський. Його родовід веде початок з “волоської землі”, тобто територій сучасних Румунії та Молдавії. Василь Танський на чолі підрозділу козаків-“волохів” брав активну участь у Великій Північній війні 1700—1721 років. За бойові заслуги у цій війні 3 грудня 1715 року отримав універсал від Лівобережного гетьмана Івана Скоропадського на володіння селом Озеряни Басанської сотні Переяславського полку. Окрім того, 1722 року йому надано царську “жалувану грамоту” на володіння містечком Мурафа з усіма навколишніми селами й угіддями. У 1726—1728 роках був полковником Переяславського полку. За відмову брати участь у військових походах 1734 року та постійні скарги місцевих сотників його заарештували за наказом імператриці Анни Іоанівни й заслали до Сибіру. Тоді у нього на користь родини Забіл відібрали й надане раніше село Озеряни. У засланні Василь Танський перебував на поселенні Ілимськ поблизу Тобольська з 1734 до 1742 року. Після повернення з Сибіру за царським указом гоголівському пращуру надають містечко Яготин, села Келеберда і Решітки з угіддями. 20 січня 1763 року Василь Танський помер у віці близько 85 років. Згідно із заповітом, він передав своїй доньці Ганні та її чоловікові Семену Лизогубу містечко Мурафа та кілька угідь і хуторів, зокрема й хутір Купчин, або Купчинський, який став згодом на довгий час вотчиною Яновських-Гоголів, а через деякий час отримав назву Яновщина. Василь Танський був сином Михайла Антоновича Танського, про якого в історичних джерелах збереглося небагато свідчень. Однак знаємо, що по лінії матері він був онуком знаменитого козацького ватажка — Білоцерківського (Фастівського) полковника Семена Палія. Відомо, що донька Семена Палія та його дружини Феодосії Катерина Семенівна Палій побралася із засновником козацько-старшинського роду Танських — полковником Київського полку Антоном Танським. Отже, через Танських Микола Гоголь мав серед предків і родину Паліїв (Гурків). Рідним братом Михайла був Йосип (Осип) Антонович Танський, який народився близько 1706 року в родині київського полковника Антона Михайловича Танського. З 1737-го був поручиком Молдавського гусарського полку, з 1742-го — капітан у відставці. 1754 року купив великі земельні маєтності у свого 92-річного дядька, колишнього переяславського полковника Василя Танського. Йосип був одружений з донькою бунчукового товариша Андрія Андрійовича Дуніна-Борковського Ганною. У них було п’ятеро синів — два Василі, Іван, Антон і Семен. Сім’я Йосипа Танського мешкала у Києві. Документи засвідчують, що їхній будинок дістався у спадок Іванові, який у 1788—1791 роках був засідателем 1-го департаменту Київського верхнього земського суду. Помер Йосип Танський близько 1768 року.У Михайла та Йосипа був ще один брат Іван (бл. 1706 — до 1762 рр.). Він навчався у Києво-Могилянській академії, потім виконував обов’язки бунчукового товариша. Жив у Києві на Подолі в парафії церкви Миколи Притиска. У будинку Івана Танського протягом тривалого часу зберігався портрет його бабусі Феодосії Палій, на якому вона зображена разом з онуками.Окрім Лизогубів і Танських рід Гоголів-Яновських був споріднений із козацькою династією Забіл. Прапрабабою Миколи Гоголя була Ганна Степанівна Забіла — донька генерального хорунжого і Ніжинського полковника Степана Забіли, а також онучка генерального обозного Петра Забіли. У першому шлюбі Ганна Забіла була за Федором Биковичем, а після його смерті стала другою дружиною Василя Михайловича Танського.Відомі окремі біографічні дані про 17 представників козацько-старшинської фамілії Забіл. Серед них Степан Петрович Забіла, що протягом 1674—1678 років був Борзнянським сотником Ніжинського полку України-Гетьманщини, а потім генеральним хорунжим (1678—1683) і Ніжинським полковником (1687—1694). 1678 року Степан Забіла на чолі сотні відзначився у битвах з турками за козацьку столицю Чигирин. 1687 року Степан Забіла він був не тільки учасником змови проти Івана Самойловича, а й одним із претендентів на гетьманство разом з Іваном Мазепою. Братом Степана Петровича був Іван Забіла (1665—1703). 1693 року він виступав як знатний військовий товариш. Володів великими маєтностями, які перейшли йому в спадок від батька. Його донька була одружена з Гадяцьким полковником козацьким літописцем Григорієм Граб’янкою. Іван Забіла мав сина Івана. Іван Іванович перебував на посадах бунчукового товариша і хорунжого Генеральної артилерії України-Гетьманщини. Серед козацької старшини виокремлювався тим, що мав велику як на той час бібліотеку, а в середині ХVІІІ століття уклав генеалогічні нотатки та залишив невеликі історичні записи. Найколоритніша фігура у цьому генеалогічному ряду — один із засновників роду Петро Михайлович Забіла, який прожив 109 років. Він народився 1580-го. До середини ХVІІ століття був королівським адміністратором у Борзні, реєстровим козаком Борзнянської сотні Ніжинського полку. Активний учасник визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Виконував важливі доручення Хмельницького й був учасником українського посольства до Москви 1654 року. Перебував на посаді сотника Борзнянської сотні Ніжинського полку у 1654—1661 роках, згодом — генеральний суддя (1663—1669) і генеральний обозний (1669—1687). 1665 року входив до складу українського посольства до Москви на чолі з Лівобережним гетьманом Іваном Брюховецьким. Петро Забіла був одним з організаторів і учасників старшинської змови проти гетьмана Дем’яна Ігнатовича (Многогрішного) 1672 року. Сподвижник гетьмана Богдана Хмельницького помер 1689 року. Поховано його у Рихлівському Пустинно-Микільському монастирі. Микола Гоголь також був і нащадком гетьмана Івана Мазепи, адже Степан Трощинський, прапрадід Дмитра Трощинського, рідного дядька матері Гоголя, доводився племінником гетьманові Івану Мазепі. Вперше його згадано у джерелах за 1687 рік, коли за дорученням гетьмана він відвозив подарунки князеві Голіцину до Москви. Протягом 1690—1697 років Степан Трощинський обіймав посаду коменданта Гадяцького замку, в 1697—1704 роках — полковий обозний Гадяцького полку, а в 1704—1708 — полковник того самого полку. Неодноразово виконував доручення свого дядька й перебував з дипломатичними місіями у Московській державі, Речі Посполитій та Кримському ханстві. Його репресували і відсторонили від урядів за підтримку Мазепинського повстання 1708—1709 років. Степан Трощинський був одружений з донькою охотницького полковника Іллі Новицького Марією. Помер на засланні до 1716 року. ДІД ПИСЬМЕННИКА — КОЗАЦЬКИЙ КАНЦЕЛЯРИСТРідний дід Миколи Васильовича Гоголя Опанас Дем’янович народився 1738 року в селі Кононівка другої Лубенської сотні Лубенського полку (тепер Лубенського району Полтавської області) на Полтавщині. Походив із родини місцевого священика отця Дем’яна Яновського. Батьком Дем’яна був також священик на ім’я Іван. Однак він не був корінним жителем Лубенщини, а потрапив до Лівобережної України з Правобережжя під час т. зв. великих згонів, які проводив протягом 1679—1681 років Лівобережний гетьман Іван Самойлович, щоб не дати туркам вільно почуватися на українських землях “з Правого берега” Дніпра. Правобережна Україна довгий час перебувала під владою Польщі, тому серед місцевого люду поширювалися й польські відповідники українських імен. Так Іван став Яном, а його син назвався Яновським. Батьком Івана був козак одного з Правобережних полків Яків. Поки що не вдалося встановити, які родинні стосунки пов’язували козака Якова і Подільського полковника й наказного гетьмана Євстафія Гоголя. Можливо, вони були рідними чи двоюрідними братами. Тож прадід Миколи Васильовича Гоголя Дем’ян Іванович Яновський народився в Лубенській Кононівці наприкінці ХVІІ століття в родині Івана Яковича Яновського — вікарного священика Лубенської Свято-Троїцької церкви (з 1695), а потім священика Успенської церкви. На жаль, подробиці життя та діяльності Якова, так само як Івана і Дем’яна Яновських, залишилися поза увагою літописців.Після повстання проти російської влади гетьмана Івана Мазепи тривала поступова ліквідація ранньомодерної Української держави — Гетьманщини та її інтеграція до Російської імперії. Цей процес відбувався у двох зустрічних напрямах: переходу українців на службу в імперські установи Києва, Москви та Петербурга і переселення на українські етнічні землі російських чиновників, офіцерів, поміщиків, купців, ремісників і селян, священиків, а також поширення на її територію загальноімперських владних установ. Ці зміни охопили майже всі сфери суспільного життя, й Україна неухильно ставала однією з найбільших провінцій Російської імперії.За “Маніфестом про вільності дворянства” 1762 року та “Жалуваною грамотою дворянству” 1785 року, більша частина українських козацько-старшинських родин хоч і набувала статусу російського дворянства, але тим лише підтверджувала ті права, якими давно вже користувалася. До таких “прав і вольностей” належали: доступ до державних посад, станове самоврядування, виборність, судовий імунітет, право на землеволодіння та володіння селянами а також інші станові привілеї. І хоч починаючи від Мазепинського повстання, козацька верхівка опиралася насадженню імперського державного та соціально-правового устрою (посольство гетьмана Павла Полуботка до Петербурга 1721 р., “накази” козацьких старшин під час дії Уложенної комісії середини XVIII століття, виступи українських представників на Законодавчій комісії 1768 року в Петербурзі, повстання “пікінерів” 1770-х років, місія Капніста до Берліна 1791 року та ін.), численні політичні акції тогочасної української еліти завершилися із кінцем процесу надання багатьом козацьким старшинам прав дворянства в межах Російської імперії. Політика царського уряду розколола тогочасну українську еліту на т. зв. автономістів, які мріяли про відновлення давніх порядків і виступали під гаслами історичного легітимізму, та інтеграціоністів, що не бачили для України іншої перспективи, ніж повне злиття з імперією. Навіть найбільші українські патріоти прагнули не протиставити Україну Росії, а навпаки, намагалися довести належність батьківщини до неї. “Знаю, что ты Россия, да и я так зовусь”, — писав у поемі про українсько-російські відносини середини XVII століття поет Семен Дівович. Так само з гордістю називали українську землю “Росією” Григорій Полетика, Петро Симоновський та інші українські інтелектуали другої половини XVIII століття. У такий непростий для України час розпочинав своє життя дід Миколи Гоголя Опанас Дем’янович. Початкову освіту він здобув в одній зі шкіл Лубенщини, а потім навчався у Києво-Могилянській академії, яку закінчив 1756 року. Під час навчання виявив неабиякі здібності до іноземних мов, а тому вже 1757 року став перекладачем у Генеральній військовій канцелярії Українського гетьманату.Посада канцеляриста ще з часів гетьмана Богдана Хмельницького була досить високою в ієрархії козацької держави. Звичайно, що як і скрізь, канцелярські чиновники займалися суто бюрократичною роботою — складали універсали та листи, провадили діловодство, слідкували за архівом, вели записи та обрахунки тощо. На той час вітчизняні “бюрократи” ще мали велике “навантаження” — обов’язок перебувати у складі дипломатичних посольств і виконання певних функцій під час офіційних заходів. А для цього потрібно було не лише вміти читати і писати, а й вільно володіти кількома мовами, знати дипломатичний етикет і звичаї багатьох країн світу. Як свідчив документ, Опанас Гоголь-Яновський “грамоті читати і писати по-російськи, по латині, німецьки і грецькому уміє”.Посада і звання військового канцеляриста була однією з перших сходинок службової кар’єри вихідців із козацької старшини, зокрема й Опанаса Гоголя-Яновського. Як правило, на такі посади брали освічених юнаків після закінчення Київської академії, які знали кілька мов, логіку, математику тощо. У канцелярії вони удосконалювали свій фаховий рівень, набували практичних знань в юриспруденції, “камеральних науках”, військовій теорії, оскільки їм доводилося не лише вести діловодство, а й брати участь у розв’язанні господарських, адміністративних, дипломатичних справ.1768 року почалася чергова війна між Російською й Османською імперіями, в якій брав участь і військовий перекладач Опанас Гоголь-Яновський. Дід Миколи Гоголя особливо відзначився під час Кримського походу 1770 року, коли до рук брав не лише перо, а й шаблю та рушницю. Із 7 серпня 1781 року Опанас Гоголь-Яновський отримав звання бунчукового товариша Війська Запорозького, що за статусом прирівнювався до генеральної старшини та полковника України-Гетьманщини. Бунчукові товариші утворювали таку собі вибрану гвардію гетьмана. Спочатку вони під час військових походів перебували під керівництвом генерального бунчужного, а їхнім обов’язком було збереження і захист гетьманського бунчука. Пізніше, з часів гетьманування Івана Самойловича та Івана Мазепи, cаме з бунчукового товариства обирали і призначали полковників та генеральну старшину Українського гетьманату. Бунчукових товаришів набирали головним чином із представників заслужених козацько-старшинських родин, вони мешкали на території своїх полків, тобто по всій Україні. У мирний час вони виступали дорадниками гетьмана з різних питань державного життя й залучалися до проведення комісій. Після скасування гетьманства 1764 року уряд бунчукового товариша перестав існувати у формі посади й перетворився на почесний титул, який надавали за певні заслуги.Із 7 червня 1782 року дід Миколи Гоголя Опанас Дем’янович обійняв посаду полкового писаря й очолив канцелярію Миргородського полку. Про те, наскільки вагомою у ті часи була посада полкового писаря, свідчила, наприклад, стрімка кар’єра майбутнього родича Гоголів-Яновських Дмитра Трощинського. 1773 року він був полковим писарем сусіднього Гадяцького полку, а через кілька років обіймав посаду статс-секретаря імператриці Катерини ІІ. Восени 1792 року колишній полковий писар і бунчуковий товариш Опанас Гоголь-Яновський отримав грамоту на дворянство такого змісту: “Киевской губернии от губернского предводителя дворянства и уездных дворянских депутатов, собранных для составления дворянской родословной книги, данная секунд-майору, Афанасию Демьяновичу Гоголю-Яновскому. Рассмотрев на основании всемилостивейше пожалованной от ее императорского величества в 1785 году апреля 21 дня дворянству грамоты, предъявленные от него, Гоголя-Яновского, о дворянском его достоинстве доказательства, признали оные согласными с предписанными на то правилами, вследствие которых по силе семдесят седьмой статьи объявленной грамоты, он и род внесен в дворянскую родословную Киевской губернии книгу, в первую ее часть. Во свидетельство чего мы, губернский предводитель дворянства и депутаты, во исполнение Ее Императорского Величества снизволения, дали ему сию грамоту за подписанием нашим, утвердив оную печатью дворянского собрания Киевской губернии. Октября 15 числа, 1792 года”. З 1792 до 1798 року український дворянин Опанас Гоголь-Яновський виступає вже як секунд-майор у військовій ієрархії російської армії. Водночас із державною військовою службою він працював домашнім учителем у родинах козацьких старшин та дворянства.Ще 1776 року Опанас Дем’янович обвінчався з Тетяною Лизогуб, донькою бунчукового товариша Семена Лизогуба, яка була онукою Переяславського полковника Василя Танського. Спочатку дід і баба Миколи Гоголя не були заможними й мали всього п’ять селян, які проживали в Кононівці на Лубенщині. Однак, за заповітами 1776 та 1781 років, Тетяна Гоголь-Яновська (Лизогуб) отримала частину маєтків, пожалуваних ще 1757 року Василеві Танському. Вони розташовувалися в сотенних містечках Бубнове та Ліпляве, а також у селах Келеберда і Решітки Ліплявської сотні Переяславського полку. 1784 року батько Тетяни Семен Лизогуб подарував їй та онуку Василеві хутір Купчин (Купчинський) на землях Шишацької сотні Миргородського полку та інші населені пункти з чималими земельними угіддями. Пізніше невеличкий хутір Купчин став називатися Яновщиною, за прізвищем Опанаса Дем’яновича, а через деякий час Васильківкою — за ім’ям його сина і батька Миколи Гоголя Василя Опанасовича. Тут і минули дитячі роки майбутнього письменника.Під час роботи у Генеральній військовій канцелярії Опанас Дем’янович віднайшов важливий документ, який засвідчував родинні зв’язки Яновських із соратником Богдана Хмельницького, Подільським полковником Євстафієм Гоголем. Відтоді військовий канцелярист Опанас Яновський став писатися Гоголем-Яновським. Це прізвище став носити і його син Василь Опанасович, а їхній знаменитий нащадок став писатися вже тільки Гоголем.Дослідники творчості Миколи Гоголя переконливо стверджують, що ім’я оповідача у “Вечорах на хуторі поблизу Диканьки” нагадує про діда Опанаса Дем’яновича Гоголя-Яновського. Так само і герой іншої повісті “Старосвітські поміщики” звався Афанасієм, тобто Опанасом. Дітям літературного героя Тараса Бульби Микола Васильович дав імена, взяті із збереженої дідом королівської грамоти Яна ІІІ Собеського за 1674 рік — Остап і Андрій. Посилання на діда, який стояв на сторожі козацьких вольностей наприкінці існування України-Гетьманщини, а також розказані ним бувальщини з козацького минулого зустрічаємо й у гоголівських “Вечорі проти Івана Купала”, “Пропалій грамоті”, а також “Зачарованому місці”.* * *Отже, серед предків всесвітньо відомого письменника подибуємо не лише войовничого сподвижника Богдана Хмельницького, довголітнього Подільського полковника, а потім і гетьмана Правобережної України, Євстафія Гоголя, а й таких відомих володарів гетьманської булави як Петро Дорошенко, Іван Мазепа та Іван Скоропадський. Представники заслуженого козацького роду Гоголів-Яновських також свого часу поріднилися з нащадками відомих українських козацько-старшинських “фамілій” України-Гетьманщини Лизогубів, Паліїв, Забіл, Трощинських, Косяровських і Танських.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment