Петро АНТОНЕНКОЩоквітня на нашу владу находить благородний порив чорнобильського говоріння. Чергові річниці зобов’язують. Час рікою пливе, ось вже й 23-тя. Період одного покоління: ті, хто народився 1986-го, вже самі народжують. А ось період напіврозпаду деяких сумновідомих нам тепер хімічних елементів, на жаль, значно триваліший. І спонукають чергові річниці поговорити, що ж робити з тим, що вже випало, що може ще випасти, як жити тим, на кого випало?Чергові, сказати б, ритуальні говоріння під назвою парламентські слухання пройшли у Верховній Раді. Назва теж звична: “Сучасний стан та актуальні завдання подолання наслідків чорнобильської катастрофи”. До оскоми знайомий лексикон — “сучасний стан”, “актуальні завдання”. Втім, не грішитимемо лише на парламент, цим лексиконом і з тим самим ефектом послуговується і виконавча влада. А депутати що — прийшли, поговорили без особливого ажіотажу. Потім, як заведено, наговорене треба впорядкувати і затвердити як постанову Верховної Ради.Слід зазначити, що доволі оперативно попрацював і профільний комітет Верховної Ради, той, що колись був лише Чорнобильським, а тепер — Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи. Цебто на окремий комітет Чорнобиль уже “не тягне”. Але річ не в структурах — була б робота. Що ж, комітет добросовісно узагальнив “слухання”. Ось тільки щодо деяких озвучених проблем невідомо, до кого ж апелювати. Почитаймо проект постанови парламенту щодо слухань, які підготував комітет. Ось основна констатація: “Викликає занепокоєння скорочення обсягів фінансування низки “чорнобильських” програм”. Хто ж це такий скорочує? Гляньмо детальніше і почнімо з найважливішого — здоров’я тих співгромадян, що постраждали від катастрофи. “Зокрема, Законом України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” у кілька разів зменшено фінансування, порівняно з попереднім роком, комплексного медико-санаторного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи”. У кілька разів! Вище трохи іронічно вжито термін “ритуальне”, тобто шаблонне, незмінне; переписувані рік у рік одні й ті самі констатації й рекомендації. Однак цьогорічні чорнобильські сентенції оригінальніші. Шкода лише, що ця оригінальність — також уже “ритуальне” кивання на фінансово-економічну “кризу”. А всі новації зводяться до епітетів “зменшити”, “скоротити” і т.п. Ось приклад: “Незважаючи на зростання цін на ліки більш ніж на 70 відсотків, фінансування видатків з Державного бюджету в поточному році передбачено на рівні 2008 року”. Цікавий метод заощадження бюджету, чим зараз особливо переймається наша влада. Метод “обрізання” начебто без урізання: цифра ж торішня. А те, що за ліки, які торік можна було купити за 100 гривень, нині треба заплатити 170 — уже несуттєво… Якщо “чорнобилець” житиме, то резонне запитання: де саме? Усі ухвалені за понад 20 років закони і програми чітко декларують державну допомогу на отримання житла постраждалим від катастрофи. На початок 2009 року на квартирному обліку перебувало 40 864 сім’ї постраждалих від Чорнобиля, зокрема 10 568 сімей інвалідів. Навіть якби тривало передбачене законом дотеперішнє фінансування, то ця черга зникла б років через 50. Влада вирішила не лякати людей такою цифрою, тому “кризова” новація на цей рік така: “В той же час Законом України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” взагалі не передбачено фінансування бюджетної програми “Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи”. Взагалі не передбачено! Схоже, рекорд урізання поставлено за такою чорнобильською проблемою як моніторинг радіологічних наслідків катастрофи, радіологічний захист населення, екологічне оздоровлення забруднених територій. Ідеться не про 30-кілометрову зону, а про значно більший обшир — про тисячі квадратних кілометрів, де мешкають сотні тисяч людей. Це наша українська земля. І ці території треба обстежувати, тримати під контролем, оздоровлювати, що цілком реально за належного фінансування. Але про що говорити, коли видатки на цю важливу справу зменшено аж у 10 разів! У Державному бюджеті України на 2009 рік свідомо зроблено величезні “дірки” у фінансуванні чорнобильських програм. Але до кого ж апелює Верховна Рада України, коли саме вона зовсім недавно ухвалила цей бюджет? Щоправда, не кращі й інші гілки влади. Бюджет до парламенту подавав уряд. Після ухвалення його підписував Президент. Тож гуртом старалися для розв’язання чорнобильських проблем. Чи ж на цьому треба заощаджувати, навіть посилаючись на кризу? І чи не залишаться добрими намірами “Рекомендації” (чому не вказівки?) парламенту, урядові, які рясніють знайомими ритуальними термінами — “збільшення фінансування”, “здійснення індексації”, “збільшення обсягу”, “відшкодування”?
