ПОЛІССЯ — НАША ЗЕМЛЯ, МИ ТУТ ЖИВЕМО

Сергій МАРЧЕНКО, кінорежисер, викладач КНУТКТ ім. І. Карпенка-КарогоЦі фотографії — невеличкий фраґмент мультимедійної фотовиставки “Чорнобиль+20: Це наша земля, ми тут живемо”, що, відкрившись 20 квітня 2009 року в “Музеї ідей” у Львові, діятиме до 8 травня. Ще напередодні 20-річчя чорнобильської трагедії було створено дві ідентичні виставки, що були синхронно відкриті в Українському центрі народної культури “Музей Івана Гончара” та в Українському музеї Нью-Йорка. Заокеанську виставку згодом демонстрували у навчальних закладах Америки, а тутешню виставляли в Українській академії дизайну та мистецтва у Харкові, у Миколаївському державному гуманітарному університеті ім. Петра Могили, нині її розгорнуто у Львові. Маємо нові запрошення. Слово мультимедійна стосовно нашої виставки означає, що посеред залу з двомастами фотографіями розташований великий монітор, на якому, якщо натиснути на одну з іконок екрана, демонструється короткий фільм: оживає людина з фотографії. Ці одно-двохвилинні фільми мають загальну назву “Поліські образки”, музику до яких написав композитор Володимир Губа. Ця музика не раз звучала у передачах на “Радіо “Культура”, а фільм транслювали на Першому Національному з майданчика кінофестивалю “Відкрита ніч”, де 2006-го він отримав приз за найкращу режисуру неігрового кіно.Ще задовго до аварії мені доводилося бувати у Поліському, Вільчі, Чорнобилі, купатися у річці Уж, збирати там ягоди, фотографувати поліщуків — щасливих людей на своїй землі. І цей край мені здавався надзвичайно чарівним, зовсім іншим, дуже не схожим на лісостеп, на Слобожанщину, звідки мій родовід. Трагедія забрала у поліщуків споконвічну землю, і мені здається, багато українців ще не зовсім усвідомлюють, що означає втратити територію предків — це відчуття я намагався закласти в кожен кадр. Після аварії, 1988-го, для часопису “Пам’ятки України” мені довелося фотографувати у Чорнобилі врятовані, забруднені радіацією ікони, рушники. Згодом до подорожі у Зону мене запросила Ліна Костенко, й упродовж 1994—1997 років ми їздили селами, не раз були свідками численних сумних, а часом і кумедних моментів, на Трійцю записували спів бабусь — їх тоді на Загреблі у селі Луб’янці сходилося багато; допомагали розвозити посилки з гуманітарною допомогою, яку на десятиліття трагедії дві фури доставили від українок Англії; стояли на свіжому згарищі Воскресенської церкви у селі Товстий Ліс… Отак за кілька років зібрався надзвичайно цікавий відеоматеріал, що ще потребує монтажу…Ідея виставки виникла несподівано: мене як кінорежисера Національної кінематеки України “Київнаукфільм” запросив професор зі США, українець за походженням Мирон Стахів. У серпні 2004-го ми вирушили в експедицію на Житомирське та Рівненське Полісся, забруднене радіацією. Там і нині проживає понад мільйон людей. Ми мали зняти повнометражний документальний фільм. Нас цікавило все: життя й побут поліщуків, їхні звичаї, свята, пісні, промисли, оселі, церкви, давні пам’ятки. Друга експедиція — вже у листопаді — була у Зону відчуження: два тижні знімали хроніку експедиції під орудою Ростислава Омеляшка, що діє при Центрі захисту культурної спадщини Міністерства надзвичайних ситуацій. Коштів на повнометражний документальний фільм так і не знайшлося, натомість пощастило змонтувати короткометражні стрічки, об’єднані назвою “Поліські образки”, та цю фотовиставку — лише частину з кількох тисяч фотографій та десятків годин відео, що, сподіваюся, мають колись втілитися у новий фільм.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment