«ЧОРНОБИЛЬСЬКИЙ ЧАС»: ФІЛЬМ-МОЛИТВА

Галина САГАЧ,доктор педагогічних наук, професор, академік Академії наук Вищої освіти України, академік трьох Міжнародних академій, кавалер ордена святої ВарвариЛеонід Мужук — знаний в Україні та за її межами митець, кінодраматург, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслужений діяч мистецтв України, народний артист України. Автор і режисер документальних фільмів, присвячених долі українського народу — “Чорнобиль: “Два кольори часу”, “Чорнобильський час”, фільму-дилогії “33-й”: “Материнський спогад”, “Материнський заповіт” тощо.Свою думку щодо випробувань, які випали на ХХ століття українській землі, він висловив у фільмі “Чорнобильський час”: “Чорнобиль спіймав мою душу”. Леонід Мужук — представник сучасної української інтелігенції, який разом з однодумцями побував у пеклі Чорнобиля, щоб передати жахливу реальність Полісся 1986 року. Голос Леоніда Мужука у фільмі лунає непафосно, його інтонації прості й інтимізовані. Музика до фільму, написана Євгеном Станковичем, — акустичне диво, в якому органічно переплітаються симфонічна музика, тужливий та урочистий хоровий спів, звуки кобзи,         а-капельний спів Ніни Матвієнко. Зорові образи стрічки полонять душу мистецькими, Довженківського погляду, образами безмежної, живої, сріблясто-рухливої крові землі, імена яких — Славута-Дніпро, Прип’ять, Случ, Десна.Ось ніби заквітчана хата в яскравих рушниках і численних світлинах людей, які колись жили у цьому мирному світі; а ось гуркоче моторами колона сіро-запилених машин, екскаваторів, у їхніх кабінах видно молоді обличчя хлопців і втомлених чоловіків, яким судилося навіки жити на цій плівці й у нашій пам’яті… Безцінний скарб фільму — документальні кадри справжнього, а не атомного Чорнобиля, понівеченої краси Полісся: хлопців-ліквідаторів у солдатських формах, що не захищала від радіації.Хто вони? Де вони? Чи живий досі цей цвіт народу України? Одна-єдина хвилина роботи на реакторі, на його смертельно забрудненому даху — ціла Вічність, яку вони вирвали у самої Смерті.Ви вічно усміхаєтеся нам крізь товщу заблокованих років і десятиліть, ми у вічному боргу перед вами.Разом з автором та його сподвижниками ми здіймаємося у ґвинтокрилі над українським Поліссям, над Чорнобилем, над АЕС, аби крізь призму біди України побачити цілий світ. Чорнобиль… Один із трагічних символів України тоталітарної.Відеоряд фільму “Чорнобильський час” багатий творчими знахідками, відкриттями розсекречених кадрів-звинувачень режиму, образами мальовничої України Поліської, багатої чудовими лісами, веселими селами, талановитими людьми.Мертві села й міста, “очі” будинків, полишені людьми затишні хати й скромні квартири, вибиті, як у роки війни, вікна й двері, розламані й розкидані речі, бур’ян, осиротілі поля й ліси… Безлюддя…Тиша…Члени історико-культурної експедиції разом з поетесою Ліною Костенко шукають ознаки життя — і знаходять: жінки-майстрині біля давнього ткацького верстата з килимами, доріжками, рушниками, плахтами і хустками. Вічно клопочеться біля своїх медоносних вуликів дід-пасічник із натрудженими вузлуватими руками.Ліна Костенко тихо, довірливо говорить, ніби до себе: “Практично неможливо зупинити цей процес, а треба…. Овруцький край — красивий, край своєрідної, особливої, унікальної краси, його треба рятувати, а не бездумно виселяти.. Уже немає людей… І вся Україна тут закінчилася… “Ще не вмерла Україна” — співаємо. Ніхто не заплакав, а вона вмерла. Процес умирання України — це не Зона, а Батьківщина. Вона умерла? Не любити її? Ми любимо матір померлу не менше, бо покаянно, жаліємо, бо щось не зробили… Як врятувати? Це — безконтрольний злочин!… Це буде визнано!…”А трохи згодом додає: “Люди всі на безвиході, а тут є якась надія…” І називає сумний пароль їхньої експедиції: “Споминайте мене, а я буду вас!”Символічні завершальні кадри фільму “Чорнобильський час”: зйомки очищеного даху атомного реактора. Але триває нелегка праця на Чорнобильській АЕС, ми чуємо знайомий шум мотора натрудженого ґвинтокрила. Ось хтось біжить у синій робі, важко дихаючи у респіраторі. За дахом — бездонне небо, безмежні простори України. Чи ми встигнемо вчасно добігти до Спасіння? Голос автора твердить: “Час не лікує чорнобильські рани. Наш Час Чорнобильський”.Це фільм-молитва за Україну. Це фільм-проповідь, фільм-сповідь перед минулим, сьогоденням, майбутнім.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment