Борис МОЗОЛЕВСЬКИЙ: ГОЛОС ІЗ ТОВСТОЇ МОГИЛИ

Змієнога богине, дочка Бористену,     володарко скіфів; Батьку скіфів Папаю і ти, Іданфірсе,     вельможний наш царю! Розверзається твердь,     наді мною вогні смолоскипів, — Воскресаю! Ви чуєте? Воскресаю! Дивні зубри залізні     могилу беруть на таран. Ніжні руки мене піднімають     із глини і тліну. При мені тільки меч мій     та іще золота пектораль, — Що розкажуть вони цим прийдешнім     новим поколінням? Я не стану пояснювать —     склад за складом     нехай прочитають самі, Як ішли ми крізь ніч     до своєї найвищої істини — По нарузі, по злиднях,     по війні, по чумі,— Але душі нетлінні над світом     проносили чистими. Змієнога богине, дочка Бористену,     володарко скіфів; Батьку скіфів Папаю і ти,     цар царів Колаксаю! Воскресайте зі мною із наших     прабатьківських міфів, Воскресайте для світла,     як я із пітьми воскресаю. Не лякайтесь цих сірих,     цих задумливих юних очей. Чую, степ наш під зорями     половіє і дихає. Дай припасти до тебе,     дай тобі поклонитись     чолом і плечем, Земле рідна, оплачена     потом і кровію, — Скіфіє! ЧОРТОМЛИКЛіричний відступ Степ на світанку дихав полинами. Вздовж лісосмуг клубочилась імла. У Яблуневій балці між тернами Пили два лосі воду з джерела. Ще Чортомлик світився ковилою, Переливався, сизий від роси. І соняхи, неначе скіфські вої, Чекали сонця, спершись на списи. А вдалині чорнів кар’єрний ротор, Підступно під’їдаючи поля. Пусте село текло в кар’єр навпроти — Приречена, рокована земля!.. В якому я столітті? Хто я? Де я? Чого я вгруз, як пень, у ці горби? На цьому боці — вольниця Атея, А ген вже — хід залізної доби. Я знаю, нам потрібні хліб і сало. Щоб мати їх — потрібна ще руда. Сама земля поводиться так само, Коли нуртує зелень молода. Я знаю, що колись отут на глині, Знівелювавши ротора сліди, Ще виростуть діброви тополині, А поміж ними зацвітуть сади. Настане й день, коли в космічнім леті Ракета нас в нові світи помчить. Але чогось не стане на планеті, І щось оте — у кров мені кричить! …Знесемо до музею, що любили, Пронумеруєм, впишемо в кадастр. А скіф Атей із сивої могили Візьме та й щось         найвище не віддасть.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment