ТАРАС КИЯК: «У МОЄМУ РОДУ НЕ БУЛО РОЗЛУЧЕНИХ, АЛКОГОЛІКІВ,  ЗЛОДІЇВ І КОМУНІСТІВ»

Після інтерв’ю мій співрозмовник зауважив, що воно вийшло еклектичне. Та не більш еклектичне, ніж життя цієї людини — Тараса Кияка. Ось деякі факти з його біографії: стояв біля витоків Руху, брав участь у руйнуванні Берлінської стіни, став автором 10 статті Конституції України, був народним депутатом II скликання, очолював товариство “Просвіта” і ТУМ у Чернівцях, займався проблемою острова Зміїний і навіть самотужки на байдарці мандрував Дністром. Як зізнається Тарас Романович, доля завжди кидала його у вир суспільно-політичних подій, тому напередодні 65-річчя згадати є що. 

— Ви народилися на Львівщині у вчительській сім’ї, але Ваш батько був не лише вчителем…

— Так, батько закінчив три курси духовної семінарії у Львові, але не встиг висвятитися. Наша сім’я змушена була піти у мандри, адже батько — вояк УПА. До 1956-го постійно крутилися Західною Україною, саме цього року КДБ докопалося до суті, і його тінь супроводжувала родину аж до незалежності. У підпіллі батько висвятився на священика і багато років працював підпільним отцем. Удень — учитель Роман, уночі — отець Андрій. — На той час Ви були ще зовсім малим хлопчиком, чи розуміли, що відбувається?— Безумовно, розумів із самого дитинства. До нас часто приходили священики, вночі сповідали, вранці йшли. Бувало, що їх дорогою ловили, і я це все бачив. Нас виховували у національному дусі. Ми знали своїх предків. У моєму роду було багато визначних людей. Багатьох родичів вивезено до Сибіру. Пишаюся своїм походженням і часто повторюю, що за 150 років у нас не було жодного розлученого, алкоголіка, злодія і комуніста.— У сім’ї Ви найстарший, допомагали виховувати трьох братів і сестру. Із п’ятьох троє — доктори наук. Таке наукове працелюбство — генетичне?— Мабуть, взнаки далося виховання. Однак мій шлях як науковця був непростим. Нині я германіст, завідувач кафедри теорії й практики перекладу з німецької мови Київського національного університету імені Т. Шевченка, почесний доктор Інституту Придунайських країн та Центральної Європи у Відні, автор близько півтори сотні наукових статей і монографій. Та докторську дисертацію захищав у Москві, захист тривав близько дев’яти годин. Захищався у закритій установі — в Інституті перекладачів Радянської армії. За день до захисту надійшла довідка, чиїх батьків я син, та я  був готовий відстоювати свою позицію. — 90-ті роки стали переломними для всіх українців, а для вас — особливо. — Демократичні рухи застали мене не в Україні. Все почалося з того, що я прибув до Лейпцигу працювати в університеті. Саме там уперше взяв участь у демонстрації й разом з німцями розбирав Берлінську стіну. До речі, досі зберігаю її шматок як сувенір. Та у Німеччині разом із піднесенням в мене виникло й інше почуття — у власній країні поки що все по-іншому. Але незабаром зміни настали і в нас. — У контексті життя країни постає питання: чи не вважаєте свою боротьбу 90-х марною, адже багато здобутків тих років ми не зуміли зберегти, наприклад, національну єдність, оптимізм? — За сталінщини Україна втратила дуже багато інтелігенції, тому новим поколінням на генетичному рівні не передалися ті цінності, за якими може жити і розвиватися держава. У 1990-ті ми зібрали всі свої сили і таки зуміли вибухнути як нація, та цього, звісно, недостатньо для існування країни. Тепер у партійних лідерах — люди пересічні, які відстоюють власні економічні інтереси. Ці особи не є духовними поводирями нації — ось у цьому проблема. — Якщо говорити про Ваш внесок у розвиток Української держави, не можна оминути Вашої участі у написанні Конституції. — Із формулюванням 10 статті допоміг покійний Вадим Гетьман. Ця стаття — одна з моїх гордостей не тільки періоду перебування у Верховній Раді, а й загалом. Її проект від 26 червня висить у мене в рамці на стіні. Текст так виписаний, що наші недруги не мають за що причепитися і реалізувати свою мрію про двомовність. Я проаналізував 120 конституцій світу і переконався, що в жодній країні двомовності не існує. На папері — так, а насправді домінує одна мова. Коли в нас порушують мовне питання, всі забувають згадати постулат Гаазької конвенції про реґіональні мови. У документі йдеться про те, що всі національні меншини повинні знати і послуговуватися державною мовою. — Окрім здобутків у громадському житті, Ви маєте аж три здобутки, якими, мабуть, найбільше пишається кожна людина. Це Ваші діти — двоє синів і донька. — Виховуючи власних дітей, ми з дружиною намагалися підтримувати ті традиції, у яких виховували нас самих. Діти знають з десяток колядок, особливо важливе для нас святкування Різдва та Великодня. — Окрім дотримання сімейних традицій, Ви долучали дітей до важливих державних справ. Наприклад, якось під час екологічних замірів води у подорож Дністром узяли своїх синів. — Тоді ми і справді не просто мандрували, а робили екологічні заміри. Саме у той час активно діяв зелений рух Буковини. Старшому Андрієві тоді було 14, молодшому Максимові — 5 років. Тоді взяли з собою ще й Андрієвого друга та пливли на двох байдарках: я з Максимом — в одній, а Андрій з другом — в іншій. Уявіть мій переляк, коли в одному швидкоплинному місці байдарка старшого сина відстала настільки, що її навіть не було видно. Та вони нас наздогнали. Чую, хлопці випливають з-за повороту і співають українських пісень… — Ви були у великій політиці, чи хотіли б бачити в ній своїх дітей? — Почну з доньки. Вона займається наукою — філолог, тому навряд чи їй потрібна політика. Старший син — кандидат економічних наук, працює у банку, відмовився повертатися в управлінську справу. На противагу йому молодший (кандидат філософських наук) іде в політику, зараз працює в Інституті стратегічних досліджень, активно намагається брати участь у суспільному житті, дуже прогресивний. Думаю, за такими молодими людьми — майбутнє Української держави. І не тільки за Максимом, а й за Андрієм та Лесею, адже всі вони дуже наполегливо працюють й завжди намагаються досягати тільки найвищих результатів.Спілкувалася Леся ВОРОНЮКм. Чернівці  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment