«ТАВАРІЩ» БУЛЬБА, або КІНОІДЕОЛОГІЯ НЕ ВІД ГОГОЛЯ

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ,Києво-Могилянська академія, “Всесвіт”Культовий упродовж останніх тижнів фільм “Тарас Бульба” режисера Володимира Бортка та співрежисера Миколи Гоголя постає новітнім кінематографічним прочитанням повісті “Тарас Бульба” єдиного і неповторного Миколи Гоголя. Попри те, що режисер у виступах для преси заявляє, що він прагнув чітко дотримуватися гоголівського оригіналу, в кінематографічному тексті можна було помітити деякі “відхилення” й актуалізовані ідеологічні моменти імперського міфу. Передовсім варто сказати, що фільм — версія української (“руської”) історії XVI століття, часу кривавих сутичок між козацтвом і ляхами, татарами й турками. Російський вектор у фільмі наче не згадано. Саме тріада ляхи—татари—турки у фільмі постає в образі “чужого”. Постійно артикулюється їхня відмінність, чужість, ворожість, передовсім на релігійному рівні (інша віра). Військові виступи на чолі з Тарасом Бульбою — як виступи за збереження і захист рідної (російської) православної християнської віри, це боротьба проти “вихрестів”, які чинять безлад на українських землях, вирізуючи українські поселення, грабуючи. Зокрема епізод, у якому Тарас Бульба дізнається, що його поселення вирізали ляхи, вбили його дружину, віддзеркалює саме цю тезу. Проте у військових виступах простежується чіткий ідеологічний підтекст (“руськість”, захист віри, обраність у збереженні православ’я, мовляв, саме руський народ має вберегти християнську православну віру, бо доки буде віра, доти існуватиме і руська земля). В такий спосіб формується міфологема руської землі, її історичної доленосності, незнищенності. Цікаво, що “пролог” до фільму має саме ідеологічне забарвлення: перед нами — ідеологічна канва. Такого “прологу” немає в оригінальному тексті Гоголя (повість починається з приїзду синів Тараса Бульби додому). Тарас Бульба закликає всіх боронити руську землю і руську віру, які потерпають від нападів турків і татарви (одразу ці народи постають як ворожі, агресивні, тобто чужі), від внутрішніх міжусобиць. Але ідеологічний момент простежується відчутно, зокрема, разюче на тлі першої заставки з “рекламою” каналу “Россия” перед початком фільму. Звичайно, найвиразнішою ідеологічно була сцена фатальної розгромної битви, коли на допомогу ляхам підійшов інший варшавський загін. Смерть козаків зображено з неприхованим ідеологічним проросійським підтекстом, у дусі імперського звитяжництва. “Руськість” артикульовано як головну провіденційну ознаку, що реалізує себе через концепти руської православної церкви, руської віри, руської землі. Усі ці гасла — складові риторики Російської імперії, яка вибудовувала свою інакшість, наголошуючи на вірі православній як головній святині, за яку треба проливати кров, бо ці війни святі, за “Христа навіки на руській землі”. Те, що кожен козак помирав із прощальним словом до “отєчества”, було відверто невдалим піаром російської імперськості. Також варто звернути увагу і на постійні звертання в козацькому колі одне до одного як “товаріщ”. Безперечно, таке слово неодноразово трапляється в тексті “Тараса Бульби” Гоголя, але жодного разу — як звертання. Козаків названо товаришами в авторському мовленні, але навряд чи було природно в часи Гоголя писати про козацькі віча, на яких кожен говоритиме “Товаришу Бульбо!” Така риторика віддзеркалює пізніший етап у житті Російської (радянської сталінської) імперії. Нині пересічний підімперський постсовєтський російський глядач це сприймає, можливо, нормально. Але всі ці елементи вказують на те, що фільм має чітке ідеологічне підґрунтя: сформувати образ могутньої руської (в російській мові це також прочитується і як російської) землі, що є Богоспасенною, адже сам Бог скеровує руку козацьку, щоб захистити рідну землю від ворога. Часом (сцена козацької загибелі зі словами-освідченнями до рідної землі на устах) відчуваємо, що ця війна — священний російський джихад. У такому разі “дух” Гоголя постає переписаним, не автентичним; якщо те, що знято, справді — за Гоголем, то такого Гоголя можна назвати ідеологом російського імперського шовінізму. Ще одне припущення в “ідеологічності” фільму полягає у змалюванні ляхів. Попри позірну претензійність зробити фільм “політкоректним”, зокрема через уникання слова “жиди” (його замінено шинкарями), в мовленні польських героїв можна помітити особливість: фрази, сказані у фільмі польською мовою, занадто наближені до української, тобто здалося, що було використано лексику, наближену до української. Натомість українські елементи в мовленні козаків (та й то переважно Тараса Бульби — Богдана Ступки) видаються вкрай дрібними, козацтво постає як військово-політична сила, яка захищає інтереси руськості (можна помітити, наскільки інакше звучать українські лексеми в мовленні Богдана Ступки та, скажімо, Михайла Боярського). В такому разі однозначну демаркаційну лінію проведено між “руськими” та представниками іншої віри (ляхи — католики, османи — мусульмани). Можливо, це припущення перебільшене, тому не беруся його стверджувати. Суперечка між Андрієм та Остапом після жорстокого покарання одного з козаків за вбивство також відображає цікаві моменти фільмової риторики. У повісті Гоголя прямої мови між синами Бульби немає, цей епізод незначний, його автор згадує: “Но более всего произвела впечатленья на Андрия страшная казнь, определенная за смертоубийство. Тут же, при нем, вырыли яму, опустили туда живого убийцу и сверх него поставили гроб, заключавший тело им убиенного, и потом обоих засыпали землею. Долго потом все чудился ему страшный обряд казни и все представлялся этот заживо засыпанный человек вместе с ужасным гробом”. Натомість Остап говорить про те, що для нього найважливіший чинник — рідна земля, саме руська земля. Андрій — герой-“космополіт”, який каже, що ми могли народитися й на іншій землі. І що тоді? Рольові позиції агресора і захисника зміняться? Як же бути з римським правом? Андрій постає героєм, що для нього існує особистісний вимір, який прагне осмислити ситуацію, визначити власну позицію, а не служити великій ідеї. Козаки у фільмі — служителі саме великого ідеологічного наративу, але саме для імперії вони “позитивні”, а всі “непевні” — зрадники, яких слід знищити. Здається, що у фільмі Бортка ця радянська теза проглядає досить чітко: Остап свій — Андрій чужий. Заради власного захисту Остап виступає і проти батька (дискурс сили), натомість Андрій схиляється до розмірковування над ситуацією, хоч він також має надзвичайну фізичну силу (епізод із пострілом під час “розваг” на Січі). Але Андрій — роздвоєний образ саме тому, що він як Гамлет, розмірковує над учинком і не йде виконувати покладену на нього місію як людина — функція імперської системи, потрібна для здійснення великої місії (навіть мовлення Андрія та Остапа різниться: не той тепер Остап, більш схожий на героя з “Бригади”). Рефлексії Андрія зближують його з героями гамлетівського типу. Подвійність Андрія реалізована через другу сюжетну лінію: історію закоханості (реалізація вальтер-скоттівської моделі). Подібно до античної Антігони, Андрій, з одного боку, має втілити громадянський обов’язок, а з іншого — закохується в польку, яка належить до табору “ідеологічного ворога”. Проте для Андрія, крім громадських цінностей, існують інші — людські. Він закохується і в такий спосіб прирікає себе на трагічну розв’язку. Історія кохання не може бути примирена ані для Гоголя, ані, тим більш, для Бортка. Можливо, примирення в майбутньому: зрештою, польський воєвода таки не вбиває дитини дочки. Якоїсь миті в ньому перемагає людське, відчуття свого зв’язку з немовлям. У повісті Гоголя також маємо цю дволінійність, колізію громадянського обов’язку та сили почуттів, що не знаходять примирення. У самій повісті Гоголя багато пафосно-героїчних епізодів, козаків змальовано у “богатирському” романтичному сенсі. Але в Бортка візуальна образність набуває особливого розмаху, зокрема на тлі музичного супроводу Ігоря Корнелюка, автора музики і до “Бандитського Петербурга”. Щоправда, перша зустріч із Січчю, коли Тарас привозить двох синів, має іронічний вигляд: Січ зображено як простір розкріпаченого духу, схильного до бурхливої пиятики й бешкету. У козацьких колах також часто виникають підводні течії, демократичний вибір кошового не є насправді демократичним. Цей момент критичного ставлення до козацьких виборів маємо і в оригінальному тексті Гоголя: “Таким образом кончилось шумное избрание, которому, неизвестно, были ли так рады другие, как рад был Бульба: этим он отомстил прежнему кошевому; к тому же и Кирдяга был старый его товарищ и бывал с ним в одних и тех же сухопутных и морских походах, деля суровости и труды боевой жизни. Толпа разбрелась тут же праздновать избранье, и поднялась гульня, какой еще не видывали дотоле Остап и Андрий. Винные шинки были разбиты; мед, горелка и пиво забирались просто, без денег; шинкари были уже рады и тому, что сами остались целы. Вся ночь прошла в криках и песнях, славивших подвиги. И взошедший месяц долго еще видел толпы музыкантов, проходивших по улицам с бандурами, турбанами, круглыми балалайками, и церковных песельников, которых держали на Сечи для пенья в церкви и для восхваленья запорожских дел”.Саме жид у повісті допомагає Тарасові Бульбі побачитися востаннє з Остапом, саме Янкель приносить Тарасові звістку про те, що Андрій у місті, що він закохався в чарівну польку. Так, образ жида виконує важливу роль у сюжетотворенні повісті. Образ скривдженого жида, який має шукати для себе захисту в різних сил (стереотипізація), у фільмі знаходить інший акцент: жиди служать козакам не лише з міркувань зиску. Янкеля й Тараса Бульбу поєднує зв’язок значно глибшого рівня, зрештою, саме Тарас врятував життя Янкелю. Але жид міг би забути цей вчинок, натомість він безстрашно йде разом із військом на ляхів (у фільмі ця деталь знаходить яскраве позначення). Деякі сцени у фільмі змінено, дещо випущено. Так, Янкель пропонує їхати до Варшави “з рибою”, але цього немає у фільмі Бортка. Жид вірно і віддано служить “руській душі” (чи не є це також політичним реверансом нинішньої політичної ситуації?).Підводячи риску, можна сказати, що екранізація “Тараса Бульби” виконує за нинішніх умов функцію потвердження російського великодержавного міфу, оскільки у стрічці яскраво змальовано стратегію творення великого проімперського наративу, побудованого на основних концептах православної віри, Богообраності російського народу, вірі в незнищенність руської (читай — російської) землі. Козацтво, що було особливим становим військово-політичним утворенням на українських землях, сформоване для захисту прикордоння від нападів османів, татар тощо, вписано в парадигму великого імперського міфу; це те козацтво, з якого з часом постане дворянське російське козацтво, яке буде в палаці Катерини ІІ в Петербурзі, коли по черевички для Оксани на чорті прилетить Вакула. Це те “козацтво”, яке захищає руську віру, яке вірить у те, що ця земля є землею Христа, яке водночас своїми вчинками заперечує основні християнські закони (які, проте, частково усвідомлені для Андрія). Трагічні епізоди, в яких козаки помирають зі словами “За руську віру! За руську землю!” перетворюють фільм на кітч. Безперечно, в автентичному тексті Гоголя існує багато моментів, які дають часткове право для подібної інтерпретації: “Бульба был упрям страшно. Это был один из тех характеров, которые могли возникнуть только в тяжелый ХV век на полукочующем углу Европы, когда вся южная первобытная Россия, оставленная своими князьями, была опустошена, выжжена дотла неукротимыми набегами монгольских хищников; когда, лишившись дома и кровли, стал здесь отважен человек; когда на пожарищах, в виду грозных соседей и вечной опасности, селился он и привыкал глядеть им прямо в очи, разучившись знать, существует ли какая боязнь на свете; когда бранным пламенем объялся древле мирный славянский дух и завелось козачество — широкая, разгульная замашка русской природы, — и когда все поречья, перевозы, прибрежные пологие и удобные места усеялись козаками, которым и счету никто не ведал, и смелые товарищи их были вправе отвечать султану, пожелавшему знать о числе их: “Кто их знает! у нас их раскидано по всему степу: что байрак, то козак” (что маленький пригорок, там уж и козак). Это было, точно, необыкновенное явленье русской силы: его вышибло из народной груди огниво бед”. Безперечно, у маркованих місцях мало бути вжито “Русь” та “руський”. Ще Д. Лихачов зауважив на небезпечність плутанини з цими поняттями, яка утворилася. Проте в Бортка ідея російського месіанства знайшла кітчеве вираження. Показуючи образ Тараса Бульби, який у фільмі, на мою думку, постає найбільш адекватним (Бульба — той збірний характер, який зміг витворитися за конкретних історичних умов), тобто в його образі актуалізовано романтичну міфологему, яка, мабуть, для російського реципієнта спродукована ще й “богатирською” традицією, активно присутньою в російському фольклорі, хоч нещодавні дослідження розвінчали і цей міф про “російську душу” насправді руських (ішлося про українські землі) богатирів. Звичайно, фільм ніколи не може цілком скопіювати оригінал, деякі сцени буде пропущено, дещо буде додано (як епізод із народженою дитиною від польсько-козацького “шлюбу”), проте в цьому разі маємо потужну актуалізацію імперського міфотворення у фільмі Бортка “Тарас Бульба”. Епізод із народженою дитиною змушує запропонувати кілька можливих інтерпретацій цієї “вставної новели”: можливо, в такому разі імпліцитно підкреслено, що в польському воєводстві, в найвищих щаблях польського суспільства також тектиме і руська (для Бортка — російська) кров. Тобто руськість (російськість) зображено в її тотальному, універсально-міфологічному вияві. Настане час, коли, виснажившись від цих марних завоювань, польська земля стане частиною Російської імперії. Але така “анексія” не буде неприродною для поляків, адже ще з XVI століття відбуваються “шлюби” між своїми та “чужими”. Насамкінець можна сказати, що запевнення режисера, що він ішов за автентикою Гоголя, нічого не змінюючи, видаються, м’яко кажучи, перебільшеними. Текст Гоголя не обов’язково придається саме до такої інтерпретації, але введені моменти, яких немає в Гоголя (коли Бульба в патріотично-месіанському запалі звертається до “товарісчєй”, смерть козаків із вірою в непереможність руської землі, народження дитини тощо) змушують констатувати ідеологічний анґажемент фільму Бортка.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment