БУРХЛИВІ ДЕСЯТИЛІТТЯ

Петро АНТОНЕНКОЯк швидко сьогодення стає історією! І як важливо фіксувати цю історію в нашій пам’яті. Це засвідчило недавнє відзначення 20-річчя створення “Просвіти” у славному місті Ніжині, одному з культурних, просвітницьких центрів не лише Чернігівщини, а й всього Лівобережжя. Місто знаменитого Гоголівського університету, де геній нашої літератури навчався вісім років, місто козацької слави і твердиня православ’я — зовсім не випадково тут два десятиліття тому, на початку нашого національного відродження, вирувало суспільне життя.Відзначення ювілею Ніжинської “Просвіти”, проведене святково, у присутності патріотів, перших просвітян і рухівців, стало ще й презентацією книжки “Ніжинська “Просвіта”. Сторінки історії”. Цю книжку видали Ніжинська “Просвіта” і громадська організація “Благодійний фонд “Ніжен”, яку очолює перший голова міського Товариства, нині підприємець, громадський діяч Микола Шкурко. Оскільки книжка присвячена ще й 140-річчю Всеукраїнської “Просвіти”, тут, окрім матеріалів про новітні часи, чимало цікавого про наші витоки. Скажімо, публікація про видатного земляка, уродженця Ніжинського повіту Олександра Кониського. Письменник, публіцист, просвітянин, громадський діяч відомий як автор слів духовного гімну України “Боже великий, єдиний”, покладеного на музику Миколою Лисенком. У книжці також вміщено розповідь про ще одну видатну просвітянку, уродженку Сіверського краю Софію Русову, втілення нині в українській школі її просвітницьких, педагогічних ідей.Заборонену владою Російської імперії на початку ХХ століття, невдовзі після створення, Ніжинську “Просвіту” патріоти відновили одразу після утворення Української Центральної Ради. Про це йдеться в публікації про першого голову відновленого Товариства Іполита Ковалевського. Вже 9 квітня 1917 року він разом з однодумцями скликав у Ніжині українське віче, на якому були 800 осіб і яке прийняло ухвалу про підтримку Центральної Ради, а також про відновлення Ніжинської “Просвіти”, як було сказано в резолюції віча, “для захисту і поширення своїх національних інтересів”. Уже за тиждень однією з перших акцій відновленої “Просвіти” стала панахида по Тарасові Шевченку, проведена на Соборній площі міста. Преса писала: “Це вперше за кількасот років всюди залунало природно рідне слово. Несподівано панахида перетворилась на маніфестацію національних почуттів”. Цими днями за наполяганням патріотів міський парк було перейменовано з Миколаївського в Шевченківський. Проте навіть після повалення монархії національне відродження відбувалося непросто, бо Тимчасовий уряд прагнув і далі утримувати Україну в лоні російської держави. Влітку 1917-го розгорнулася суспільна дискусія з національного питання. У цей час голова Ніжинської “Просвіти” Іполит Ковалевський видає брошуру “Хто ми, що ми і чого хочемо?” У ній автор ґрунтовно мотивує право України на відродження незалежної держави. У книжці “Ніжинська “Просвіта”. Сторінки історії” передруковано цю патріотичну працю. Її положення цікаві не лише як документ, а й для розуміння подальшої історії України. Наприклад, про економічний грабунок України Московією чи про вимушену трудову еміграцію українців. У книжці чимало документів. Наприклад, донос губернського інспектора освіти (вже за більшовицького режиму 1918 року) про потребу закриття “Просвіти” в селі Дрімайлівка Ніжинського повіту: “Предлагаю тщательно следить за тем, чтобы в уезде нигде не существовали Петлюровские Просвиты”. Подано й донос НКВС від 1945 року про діяльність українського націоналістичного підпілля, зокрема просвітян на Ніжинщині в роки війни. І це теж наша непроста історія.Прикінцеві розділи книжки — про останні два десятиліття. У рядках хроніки Ніжинської “Просвіти” — цей бурхливий час, особливо перші переддержавні 1989—1990 роки і далі — початки Незалежності. Тут і участь у знаменитих просвітянських походах “Дзвін-90” та “Козацькими шляхами”(1991), і святкування в Батурині 500-річчя українського козацтва, й акція “Останнім шляхом Кобзаря” — адже через Ніжинську землю й Ніжин навесні 1861 року провезли труну з тілом Шевченка до місця впокоєння у Каневі. Це і перші богослужіння в місті й районі Української Православної Церкви Київського Патріархату, в житті якої “Просвіта” брала і бере найактивнішу участь. Досить сказати, що нині Ніжинську “Просвіту” очолює настоятель одного з храмів УПЦ КП отець Олександр Морозов, відомий у місті історик. У хроніці — численні акції просвітян, учасниками яких були, зокрема В’ячеслав Чорновіл, Дмитро Павличко, Юрій Мушкетик, Петро Кононенко, Дмитро Білоус. Теплі слова сказано на адресу Ніжинського державного педагогічного університету імені    М. Гоголя, де й відбулися 1989 року установчі збори Ніжинської “Просвіти” та який і зараз є одним із форпостів просвітництва в краї. А нові покоління просвітян пишуть новітню історію Товариства.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment