Скандал у Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення ще раз висвітлив напругу, з якою ведеться боротьба за інформаційний простір нашої держави.
Петро АНТОНЕНКОГолова Національної ради, відомий журналіст, один із фундаторів Руху і депутат кількох скликань парламенту Віталій Шевченко подав у відставку. Зі скандалом і далеко не з першого “заходу” Рада прийняла її. У відставку також подав заступник голови Ігор Курус. Розкол у Раді у співвідношенні “п’ять до трьох”, де в меншості виявилися саме голова із заступником, яких підтримав також Іван Плаксюк, спричинило, здавалося б, рядове засідання 8 квітня. Воно було перерване (це допускається за регламентом) і завершене 14 квітня теж далеко не мирно.Що ж вибухнуло на засіданні, де, як завжди, розглядали десятки поточних питань стосовно українського телерадіопростору? Більшість питань не викликала надзвичайних дискусій, тож голова Нацради спокійно підписав ухвалені рішення. Але кілька запропонованих і схвалених більшістю рішень викликали принаймні сумніви у голови і названих членів Ради. Віталій Шевченко не став їх негайно підписувати, заявивши, що має детальніше вивчити всі обставини. До того ж, він узяв кількаденну відпустку. І… написав заяву про відставку. Далі події розгорталися, як у детективі. В нашому розпорядженні копія листа Віталія Шевченка членам Нацради, датованого 16 квітня, де йдеться про ці перипетії. Несподівано для самого голови 14 квітня відбулося засідання Ради, яке формально стало продовженням і завершенням засідання 8 квітня. Голову, який наполягав, щоб на найближчому засіданні було прийнято його відставку, на це зібрання навіть на запросили. Натомість очолювана в. о. голови Нацради А. Мірошніченком більшість того самого дня оприлюднила ці скандальні рішення на сайті Національної ради без підпису голови. Це вже значне порушення в роботі Ради. Члени Ради мали б право особисто, більшістю, підписати й оприлюднити рішення, лише якби голова чітко заявив, що відмовляється їх підписувати. Чим же пояснювався такий поспіх?
16 квітня Віталій Шевченко перервав відпустку, щоб підписати кілька рішень Ради й офіційно заявити в письмовій формі, які рішення він відмовляється підписувати і пропонує підписати їх особисто кожному з “п’ятірки”. Що ж це за рішення? Скандал у медіапросторі спалахнув унаслідок “протягування” через Нацраду затії з переданням хвиль української радіостанції “Radio One” російській радіостанції. Якій саме? Виявляється, російському “Радіо Алла”. Своєрідну філію цього радіо і вирішили “примостити” на хвилях і фактично на ліцензії “Radio One”, хоч це радіо чесно здобуло на конкурсі ліцензію на мовлення, взяло на себе зобов’язання насамперед з підтримки молодих українських талантів, розвитку вітчизняного шоу-бізнесу. І раптом отаке…Що ж це за “Радіо Алла”? Власник його — та сама Алла, котру в сусідній країні (та й дехто у нас) уже воліли б писати великими літерами, — Алла Пугачова. Тож небезпідставна версія поспіху, з яким “п’ятірка” Нацради через голову ще чинного голови оприлюднювала одіозні рішення саме 14 квітня. Адже сама Алла наступного дня відзначала 60-річчя. Чим не подарунок до іменин? Менш за все зараз хочеться вступати в дискусії стосовно такої постаті в російській, чи швидше, радянській естраді, або як нині ще точніше кажуть, шоу-бізнесі, як Алла Пугачова. Чому неодмінно поспіхом треба сідати на голову українському радіо? Рішення Нацради, копії яких є в нашій редакції, категорично відмовився підписувати голова Нацради. Ось власноруч написана Віталієм Шевченком примітка на одному з них: “Це рішення суперечить попереднім рішенням Національної ради щодо програмних концепцій мовників цієї категорії”. Це про рішення № 613 від 8 квітня “Про заяву ТОВ фірми “Волинь”, м. Київ щодо переоформлення ліцензії на мовлення”. Шевченко відмовився підписувати також рішення №№ 614, 615, 616, 619 такого самого змісту. Що ж там і на кого “переоформляють”? “Під ніж” віддавали цілу низку радіостанцій у столиці й реґіонах — Донецьку, Харкові, Одесі. До того ж, за “заявками з місць”, тобто заявами “Волині”, а також ТОВ “Телерадіокомпанія “Донецьк ФМ”, “Телерадіовидавничої компанії “Мастер”, м. Харків, ТОВ “ТРК “Пілот-Україна”, м. Одеса. Ці телерадіоорганізації уклінно просили Нацраду переоформити ліцензії, що вона й санкціонувала, постановивши, що віднині в ліцензіях значитимуться “вихідні дані (логотип, позивні, емблема): “Радіо Алла”.Формально все законно. Рішення ухвалено, підписано персонально “п’ятіркою”. Рада задовольнила, як раніше стосовно Куруса, і заяву про відставку Віталія Шевченка. Обидва вони залишаються членами Нацради, адже цей вищий регуляторний орган нашого телерадіопростору призначає парламент і Президент. Рада працює, є в. о. голови — Андрій Мірошніченко. Невдовзі члени Національної ради мають обрати голову, не вічно ж бути в. о., у нас в державі й так занадто багато виконувачів обов’язків. До речі, формально на посаду голови знову може балотуватися Шевченко. Але що далі? Що відбувається в нашому медіа-просторі? Які віяння навіюють нам “Алла-радіо” тощо? Чим це все мотивується? За “Аллу” голосували, окрім Мірошніченка, Т. Лебедєва, В. Лясовський, В. Понеділко, Т. Мокріді. Тетяна Мокріді — особа, відома у світі медіа. Вона взялася прокоментувати любов до інорадіо. Спершу сказала багато теплих слів на адресу тепер уже колишнього голови Віталія Шевченка. Стосовно ж “Радіо Алла” пані Тетяна заспокоїла, що представники цього радіо пропонували членам Нацради “продемонструвати свою концепцію, яка не розходиться з національними інтересами”. Ну що ж, після прийняття Нацрадою рішень на користь російського радіо воно може милостиво й продемонструвати цю концепцію.Втім, чекати довелося недовго. Уже наступного ранку на колишніх наших хвилях “Радіо Алла” заспівало, звісно ж, у дусі “національних інтересів”, “Лєпєсткі бєлих роз”. Водій столичної маршрутки, до речі, російськомовний, але з тих, що охоче переходять на українську, коли нею з ними заговориш, обурювався, що ще вчора слухав на цих хвилях молоду українську естраду, а тепер — на тобі. “І хоч би попередили!” Чого захотів, дивак…Я запитав Віталія Федоровича Шевченка, якого давно знаю як досвідченого фахівця, патріота, що разом з Нацрадою чимало зробив для українізації медіапростору, чому ж і далі стільки проблем і перепон у цій справі. Чому в умовах розмноження іноземних мовців так штучно зменшили аудиторію, скажімо, Радіо “Культура”, Національного радіо, яке проводить величезну роботу в царині духовності, національного відродження, продукуючи 19 годин мовлення на добу, але його нормально можна почути хіба що в столиці й околицях? Віталій Шевченко переадресував це запитання до Держтелерадіо, оскільки саме в його віданні Перший Національний телеканал і Національне радіо. Нацрада ж видає ліцензії, до того ж, на конкурсній основі. Але, на жаль, наша рідна влада в особі Держкомітету дуже інертна щодо розвитку власного медіапростору, на відміну від метких і настирливих радіо- і телеголосів з-за кордону.
