АЛЬФА Й ОМЕГА

Анатолій СЕМЕНЕНКО, просвітянин,м. Городище Черкаської обл.Патріотизм… Це слово у всі часи в усіх народів означало любов до краю, де народився, до народу, серед якого виростав, утверджувався як людина. Не може бути патріотизму без поваги до національних і державних символів, до рідної мови.Для більшості народів світу почуття патріотизму так само природне, як життя. Іноземці часто не розуміють, що означає виховувати у громадян патріотизм. Влітку 2007 року в ПТУ № 31 смт Буки Маньківського району проходила зустріч групи керівників професійно-технічних навчальних закладів Черкащини з координатором програми Євросоюзу “Тасіс”. Основним завданням програми було підвищення професійної підготовки молодих робітників. Після офіційного виступу координатора проекту присутні ставили запитання. Хтось поцікавився у гостя-голландця, як виховують у навчальних закладах на його батьківщині патріотизм у молодого покоління. Поважний представник Євросоюзу, теж освітянин, не зрозумів, про що йдеться. А коли перекладач розтлумачила суть запитання, відповів, що ніхто у Голландії ні в підростаючого покоління, ні в дорослих не виховує цього почуття. Свою країну громадяни люблять, як діти своїх батьків, рідних, близьких. І цей процес природний.Така відповідь викликала у присутніх здивування. Адже вони звикли, що процесом формування патріотизму слід керувати. За радянських часів виховували патріотичні почуття не стільки до України, як до інших республік,  передусім Росії. Таке виховання називали інтернаціональним. Воно заміняло національне  виховання. Навіть спілкування рідною мовою у населених пунктах півдня та сходу України, у великих містах інших реґіонів не схвалювалося. Тривав процес русифікації народів СРСР. Зрозуміло, що це не сприяло появі в людей патріотизму. На жаль, через відсутність державної програми утвердження української мови та культури в суспільстві, недостатню роботу органів державної влади негативні процеси в Україні продовжуються.Наведу деякі приклади, як “пропагують” нині рідну мову деякі телеканали, зокрема “Інтер”. Періодично там демонструють музично-гумористично-розважальну передачу “95-й квартал”. Час від часу у виступах артистів, які здебільшого розмовляють російською, звучать і українськомовні монологи й діалоги. Усе було б добре, якби їх озвучували із дотриманням нормативних вимог. На жаль, артисти “вечірнього кварталу” розмовляють українською у стилі Вєрки Сердючки, розповсюджуючи серед мільйонів телеглядачів безграмотність, насичують мову суржиком, передусім росіянізмами, просторічними словами.У найбільшому концертному залі України глядачі засвоюють так званий комедійний продукт і не розуміють, що спокійно сприймати щось подібне було б образливо для представників будь-якої європейської нації. У телепередачі “Вставай, Україно!” двоє акторів із цього самого “кварталу”. Він — Женя — виконує роль українськомовного героя, вона — Олена — героїня російськомовна. Женя теж особливо не обтяжує себе прагненням дотримуватися норм української літературної мови. Виникають запитання і до тих, хто пише сценарії подібних передач. Як у вас, шановні літературні мужі, не ламаються пера від таких слів? Мова для кожного народу, як Бог для людства — альфа й омега. Наша мова — наша святиня. Зникне мова — зникне народ.А ось російську мову артисти “95-го кварталу” не засмічують. Якщо припустити, що вони виходять зі сценічного надзавдання за будь-яку ціну розсмішити глядача, навіть за рахунок вживання суржику, то здавалося б, повинні те саме робити з російською. Вишуканою російською розмовляє й партнерка Жені. Вона немовби підкреслює красу російської мови. А мова справді красива. Проте українська не гірша. І це підтвердили відомі міжнародні конкурси, де наша мова неодмінно входила в коло призерів. Те, що вона мелодійна, гнучка, неповторна, доведено і в праці Івана Огієнка “Наочна таблиця милозвучності української мови”.Важко уявити, що так поводилися б із російською майстри сцени Росії. Ні глядачі, ні представники влади такого ставлення до рідної мови жодним чином не зрозуміли б і не вибачили: на такі вистави ніхто не йшов би. Артистам, схильним калічити мову, слід позбутися цієї звички. Вона їм авторитету не додає, навпаки, свідчить про невисокий культурний рівень, неповагу до народу і країни, де вони живуть і працюють.Не можна не згадати про традицію використання зіпсованої суржиком української мови й російськими акторами. Періодично це відбувається на сцені театру “Криве дзеркало” та під час фестивалю у Юрмалі. Це приклад того, як люди заробляють на хліб, не гребуючи засобами. Навіть спотворюючи мову великого народу.Не можна оминути й зображення у російських кінофільмах українців та нашої мови у напівгротескному вигляді. Вона там теж не літературна українська, а та, яку називають “русько-украйонська”. Але ж у російських кіно- та телефільмах англійсько-, французько- чи іспанськомовні герої не розмовляють англійсько-російською, французько-російською чи іспансько-російською мовами. Це був би абсурд. А українським суржиком можна?!На противагу наведемо приклади позитивного ставлення до рідної мови багатьох професійних і самодіяльних творчих колективів України, зокрема, нашого Городищенського району Черкаської області. Воно шанобливе, і цього слід повчитися деяким столичним артистам. Їм хочеться побажати вивчати мову народу, серед якого вони живуть. У ній — краса, сила, чарівність. А суржик — носій псевдокультури, який пропагує псевдомораль, виховує псевдопатріотизм, псевдолюбов до України.У виступах артистів віддзеркалюється недбалість багатьох співвітчизників у ставленні до рідної мови. Не слід забувати, що використовуючи суржик, ненормативну лексику, принижуємо мову, а принижуючи її, зневажаємо себе. Тож шануймося, шануймо й любімо нашу сильну, красиву, милозвучну мову.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment