Прости мені. Не згадуй, що було.
Благослови скорботною рукою.
Твої долоні вистудять чоло,
Ледь чутно, мов з журби якої.
“Ой сину-сину… — вимовиш, смутна, —
Куди ж ти… Боже, ну чого так… зразу?..”
І довго ще сколошкана луна
Блукатиме побіля перелазу.
…Тягнуся крізь розлуки й самоту
До тебе, мамо, як до неба сонях.
Долаю красномовства німоту,
Ховаючи лице в твоїх долонях.
Павло ГІРНИК
Related posts
-
«Доборолась Україна до самого краю…»
Наталя ГУМНИЦЬКА, Львів Саме ці слова, написані нашим генієм з глибини зболеного серця понад 160 років... -
Тетяна СОСНОВСЬКА: «Доводиться боротись, хоч я прийшла просто працювати»
Відвідувачі Національного музею історії України, які побували там в останні два-три роки, відзначають, що екскурсантів стало... -
Глухий кут у польсько-українських відносинах
Валентин ЯБЛОНСЬКИЙ, професор, доктор історичних наук Історія польсько-українських відносин бере свої витоки з часів Київської Руси....