ЦІЛЮЩІ ОГІЄНКОВІ ДЖЕРЕЛА

Українська історія знає багато прикладів жертовного служіння рідному народові; український народ народив чимало яскравих особистостей, які стали його совістю, взірцями патріотизму і духовної величі для наступних поколінь. Серед таких світочів нації Іван Огієнко (митрополит Іларіон) — письменник, історик, духовний діяч, борець за українську незалежність. 1995 року було засновано Всеукраїнську премію імені Івана Огієнка. За цей час її лауреатами стали сто відомих письменників, художників, діячів науки і культури, просвітян, державних і громадських діячів. Серед них світлої пам’яті Анатолій Погрібний, Євген Гуцало, Михайло Клименко, Орест Корсовецький, Юрко Гудзь, Віталій Розстальний, Петро Федотюк, Леонід Кореневич, Володимир П’янов… Ми пишаємося тим, що званням цієї премії увінчана багатогранна діяльність Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, останнього Президента УНР в екзилі Миколи Плав’юка, громадського і духовного діяча зі США Ярослава Шепелявця та інших відомих особистостей.І знову на Житомирщині відбулося Огієнківське свято — вшанування лауреатів 2009 року. Члени комітету з присудження премії, лауреати, представники громадськості поклали квіти до пам’ятного знака на садибі І. Огієнка у Брусилові, зустрілися з колективом місцевої гімназії. А в актовому залі Житомирського державного університету ім. І. Франка відбулися урочистості. Дипломи і нагрудні знаки лауреатам вручали голова Огієнківського комітету, лауреат Шевченківської премії, відомий художник Андрій Чебикін, один із перших Огієнківських лауреатів професор Микола Тимошик, завідувач обласного відділу культури письменник Василь Врублевський та інші добродії.За традицією, нові лауреати виголосили свої огієнківські лекції. Ось деякі думки з них.Борис ОСТАПЕНКО, письменник, Попільня Житомирської обл.:Хіба не актуально звучить Огієнкове: “За довгі віки свого існування народ український натерпівся муки, набрався горя та лиха, і проте, перегорівши, як криця, як золото в огні, і вийшов із мук та неволі, вийшов міцним та дужим, талановитим та тямущим…”Ми сьогодні ідемо дорогою, омріяною у важких муках Іваном Огієнком, Іваном Світличним, Василем Стусом і багатьма іншими сподвижниками, йдемо важко, нестерпно важко. Але віриться, що зоря, запалена такими духовними світочами, як Іван Огієнко, виведе нас із духовного бездоріжжя.Олександр ЗАВАЛЬНЮК, професор, ректор Кам’янець-Подільського державного університету ім. І. Огієнка:Свої перші знання про нього отримав далекого 1971-го. Ми, тодішні студенти, із “надійних джерел” дізналися і пошепки передавали одне одному небезпечну правду: нашому вищому навчальному закладу виповнюється не 50 (за офіційною версією), а 53 роки, адже ще 1918-го, за гетьманської влади, у Кам’янці-Подільському було відкрито український університет із Огієнком на чолі. У святкових заходах до 85-річчя університету чи не найсвітлішою подією стало відкриття на фасаді корпусу українського університету, який функціонував у 1918—1921 роках, меморіального скульптурного знака на честь Івана Огієнка. Відтоді цей символ щоденно зустрічає і проводжає 10-тисячний колектив закладу, який славно трудиться на ниві національної вищої освіти і послідовно виконує Огієнкові заповіді. За повної підтримки міської ради, Міністерства освіти і науки України, Президента України у серпні 2008 року сталося найочікуваніше — уряд прийняв ухвалу про присвоєння Кам’янець-Подільському університету імені Івана Огієнка. Відтоді наші вдячні серця б’ються у спокійному ритмі й акумулюють енергію для нових важливих українських справ.Петро САУХ, професор, ректор Житомирського державного університету імені Івана Франка:Глибинний за змістом і сильний за пізнавальним та виховним зарядом духовний спадок Огієнка-Іларіона особливо потрібен сучасній Україні, “де вікові наші рани” ще не загоїлися, а “бій за українську державність” ще триває. Попри те, що ми перестали бути тими, ким були, на жаль, так і не стали тими, ким маємо бути. Історія органічно пов’язана з пам’яттю, яка долає невпинний час, долає забуття. У цьому непересічна культурна значущість пам’яті. Безпам’ятство — це невдячність перед минулим і безвідповідальність перед майбутнім. Щоб не помилитися в майбутньому, ми повинні пам’ятати про свої помилки в минулому. Пам’ять, помножена на моральну оцінку, породжує совість як внутрішню самокритику. Якщо немає пам’яті, то немає й совісті. Доглибинною інтенцією всього життя і творчої діяльності Івана Огієнка були саме ці принципи: до минулого — вдячність, до сьогодення — активна дія, до майбутнього — відповідальність, які й стали моїм життєвим імперативом.Василь ФЕЩЕНКО, заслужений художник України, скульптор, м. Житомир:“Блаженні переслідувані за правду” — ця біблійна цитата підштовхнула мене до праці над образами наших земляків: Івана Огієнка та Івана Фещенка-Чопівського. Нехай мій скромний внесок буде ще одним кроком до утвердження їхньої громадянської позиції для відновлення української державності, віри і культури. Дмитро СТЕПОВИК, доктор богословських наук, доктор мистецтвознавства, м. Київ:На еміграції у професора Івана Огієнка було багато клопоту, проблем зі здоров’ям, але він ще до прийняття єпископського, а згодом і митрополичого сану вирішив здійснити істинно подвижницьку працю — наново перекласти Біблію українською мовою. Певна річ, Огієнко уже знав переклад Пантелеймона Куліша другої половини XIX ст., доопрацьований Іваном Пулюєм та Іваном Нечуєм-Левицьким. Як учений з двома докторськими ступенями, Огієнко вважав своїм обов’язком узяти активну участь у формуванні чистої української нормативної літературної мови і введення її в богословську, біблійну, історико-церковну літературу та в усне літургічне мовлення в Україні й діаспорі. Досконало вивчивши оригінальні мови Біблії (арамійську, давньогрецьку, а також латинську й новогрецьку), він невтомно працює. Майже дев’ять років перекладав Новий Заповіт, актуальніший для українських християн. 1939 року Новий Заповіт було повністю перекладено. І хоч ми сьогодні маємо вже п’ять повних перекладів Біблії українською мовою (після Огієнка Біблію переклали нашою чудовою співучою мовою священик Іван Хоменко, архімандрит Рафаїл Турконяк і зовсім недавно — Його Святість Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет), Огієнків переклад високим стилем, красою кожного речення й мовного звороту, навіть чудовими словами, які вживаються на нашій Житомирщині й, зокрема, на Брусилівщині, — золотий пам’ятник не лише українського, а й світового бібліознавства.Василь СТАШУК, письменник, директор Брусилівського історико-краєзнавчого музею ім. І. Огієнка:Усе свідоме життя Іван Огієнко добував вічні джерела у людських душах, на українських толоках, витоптаних сатанинською ордою. У Брусилові й досі є криниці, які викопав і своїми руками вимурував Іван Огієнко.Довго і трудно йшов І. Огієнко у рідний Брусилів зі своєю стражденною правдою, адже зверхники веліли: “Не пущать!” Нині у нас діє осередок Всеукраїнського товариства ім. І. Огієнка, на базі історико-краєзнавчого музею створюють музей І. Огієнка. І як було б добре, щоб нарешті у Брусилові встановити пам’ятник цьому великому вченому, поетові, духовному діячеві. Хіба він на це не заслуговує?! У майстерні скульптора Василя Фещенка вже не перший рік стоїть скульптура великого Богослова. Вона чекає на людей доброї волі. Невже немає серед нас таких?Тетяна ЯКОВЕНКО, поетеса, науковець, м. Вінниця:Уклінно дякуючи за визнання моєї праці — шести збірок переспівів Святого Письма, хочу наголосити на потребі популяризації праць Івана Огієнка, його саможертовного життя і духовного подвигу. Молодь має більше знати про цю земну людину і водночас великого Сина Божого, просвітлюватись душею завдяки його мудрості й духовній величі.Підготувала Ніна ГНАТЮК

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment