НЕПРИХОВАНЕ РУСИНСТВО

Євген БУКЕТ“Русини ми чи українці?” — запитував Авґустин Волошин в однойменній статті, надрукованій 1937 року в ужгородській газеті “Свобода”. “Безперечно, що ми русини!.. Назви “русин” ми не зрікаємося й не покидаємо її. Нею називалися наші славні князі в Київі й у Галичині й на Підкарпатті, нею називалися наші великі предки, нею називаємося і ми. Ця назва нам була і є дорога і свята”, —  писав  Волошин. Білі хорвати населяли території сучасних Чехії, Словаччини та Південної Польщі у VI—Х століттях, межуючи з поляками на півночі, “франками” та сербами (пращурами сучасних лужицьких сербів) на заході і “турками” (мадярами) на півдні. У VII столітті частина хорватів переселилась із Чехії й Словаччини на Адріатику, поклавши початок південнослов’янській державі Хорватія. Русинська історіографія вважає русинів нащадками білих хорватів, які населяли Східні Карпати. Офіційна ж наука довести пряму або опосередковану спадкоємність білих хорватів і русинів не може.Остання згадка про білих хорватів датується Х століттям. Що сталося з ними потім — невідомо. Саме дослідження цього питання призвело до появи в ХІХ столітті карпаторусинської ідеологічної течії, яка наприкінці ХХ століття породила широковідоме в наш час так зване політичне русинство.Тим, кого цікавить ця тема, стане в пригоді брошура Володимира Піпаша “Феномен реґіонального сепаратизму в Закарпатті”, що побачила світ цього року в Мукачевому. Також можна набрати слово “русини” в будь-якій пошуковій системі Інтернету і довідатися, наприклад, що у віртуальному просторі існує держава Подкарпатська Русь, діяльність якої зводиться до декларування проросійських заяв, які активно піарять російські ЗМІ. Сама ідея і перспектива так званого політичного русинства видається утопічною, бо це явище може бути проблемою для багатьох європейських країн.Першу граматику русинської мови видано в Сербії  1923 року. Стаття 6 Статуту Сербської Автономної Області Воєводина проголошує: “У раді Автономної Області Воєводина на рівні з сербсько-хорватською мовою кириличного та латинського написання у державному вжитку перебувають мадярська, словацька, румунська й русинська мови і їхня писемність, а також мови й писемності інших народів у відповідності з законом”. До речі, там окремо існують українські й русинські меншини. 1995 року Словаччина визнала русинську  мовою окремої національної меншини в своїй країні, яка також співіснує з українською. Крім того, виявляється, що нині всі слов’янські країни, за винятком України(!) визнають русинську окремою повноцінною східнослов’янською мовою. Щоб у цьому переконатися, досить переглянути статті Вікіпедії.Нещодавно мені довелося відвідати Закарпаття. Найбільше цікавило, яке ж русинство зсередини. Адже всі ми знаємо зі ЗМІ, наприклад, про те, що Закарпатська обласна рада 7 березня 2007 року ухвалила рішення про визнання національності “русин” і відверто підтримує цю самопроголошену нацменшину. Мушу визнати, що русинством Закарпаття просякнуте наскрізь, хоч сприймається воно серед людей здебільшого як місцева етнографічна група українців з унікальним діалектом, одягом і географічним розташуванням (поряд з бойками, лемками, гуцулами тощо). Дехто на цьому успішно заробляє гроші, як, наприклад, власник ужгородської корчми “Деца у нотаря” Павло Чучка, а дехто просто пишається своїм походженням. Між тим, у самому центрі Ужгорода, поряд із міськрадою, на одному з будинків можна побачити оголошення про курси з вивчення русинської мови(!)Тож формальні підстави вивчати русинську мову в Закарпатті є. Отже, за логікою, є сенс говорити про окремий русинський етнос. У цьому я переконався, спілкуючись із гідом однієї з місцевих туристичних агенцій. За радянською традицією, вона російською мовою намагалася пояснити, що русинів, які мають власну тисячолітню історію, в середині ХХ століття “обізвали” українцями і примушують зрікатися своїх національних традицій. Чи зможе держава Україна, яка прагне до європейської спільноти, в майбутньому остаточно заперечити існування русинів як окремої меншини?Президент Карпатської України Авґустин Волошин у статті “Русини ми чи українці?” пише: “Коли ми днесь на перше місце видвигаємо й завше підчеркуємо назву “українець-український”, то це робимо для того, щоб відрізнити себе від тих, що сталися зрадниками нашого народу й як вовки в овечій шкірі іменем “русини”, іменем руського народу, іменем ніби руської культури за мадярські пенґе, за польські злоті туманять і продають русина. Вкрали нашу назву “русини” й нею послугуються в своїй юдиній роботі. Щоб отже відособнітися від тих справдішних яничарів і зрадників, ми перестаємо вживати стару нашу назву “русини”, а вживаємо нашу не много молодшу назву “українці”. І цього нашого поступовання ніхто не може нам брати за зле”.Вочевидь, якби не було Карпатської України, перспективи русинства, зокрема й політичного, в Закарпатті були б на кілька порядків потужнішими. Це той рідкісний випадок, коли сама історія допомагає розв’язувати складну проблему. Гадаю, Закарпаття ніколи не наслідуватиме прикладу Південної Осетії, хоч би як цього хотілося деяким самопроголошеним лідерам віртуальних країн і їхнім спонсорам.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment