Просвітяни Оболонського району Києва впродовж 20 років активно працюють на українську ідею. Один із напрямів роботи — виховання підлітків. “Найважливіше — не втратити зв’язку між поколіннями. Якщо зернята висіяти в добре підготовлений ґрунт — чекай щедрого урожаю, — вважає завідувач підліткового клубу “Мінський” Тамара Приходько. — Наша мета — прищепити дітям любов до рідної землі, мови, передати їм традиції свого народу”.
У приміщенні цього закладу по-домашньому затишно. На стінах — цікавий живопис, зразки петриківського розпису, аплікації.— Це роботи наших дітей, — хвалиться завідувачка. — Тамаро Григорівно, нелегко, мабуть, з дітьми такого віку? Вочевидь, є діти з неблагополучних сімей?
— У клубі працюю з 1975-го. Ми ставимо за мету запобігти втягуванню підлітків у кримінальний світ. На жаль, спеціальної служби, яка займалася б профілактикою і наданням інформації про дітей, схильних до правопорушень, в Україні немає. Діти самі приходять у наш клуб, маленьких приводять мами. Підтримуємо тісний зв’язок з усіма навчальними закладами Оболонського району — спілкуємося, організовуємо спільні вечори, концерти. При клубі діють 12 гуртків: іноземної мови, малювання, петриківського розпису, бісероплетіння тощо. З дітьми працюють талановиті педагоги, скажімо, різьбярства навчає 80-річний Генріх Корвін-Піотровський, людина знатного роду. За освітою — інженер технолог, за покликанням — майстер-різьбяр. Працює літературне об’єднання “Оболонський альманах”, яке очолює Ірина Колесник. Крім хорів “Просвіта”, “Просвітяночка” і сопілкариків, якими керує Раїса Марченко, є гуртки вокалу, класи гітари і спортивного танцю. Намагаємось відродити забуте. Молодь повинна знати своє коріння. — Попри економічні негаразди, ваш клуб успішно розвивається. Хтось вам допомагає?— Матеріальну підтримку надають наші керівники з Центру соціальної служби для молоді — директор Людмила Спіріна та її заступник Людмила Мізюк.— Яка подальша доля вихованців вашого центру?— Клуб відвідує близько чотирьохсот дітей. Багатьом з них ми допомогли не тільки обрати вищий навчальний заклад, а й вступити в нього, бо знаємо їхні здібності. Наш обов’язок — переконати, що дитина має хист до певної справи, вселити в неї впевненість. Головне — ставитися до дітей по-материнськи, “світлий шлях їм показати…”.Ось вироби наших вихованців: плетені з бісеру пташки, між квітами й деревами походжають лісові мешканці. Цвітуть на шовку мальовані іриси, дзвіночки, фіалки. Зображені олійними фарбами, красуються гербери, шавлії. На стінах — ікони й писанки в стилі петриківського розпису. Ще — витончені різьблені скриньки, вази для фруктів і навіть світильники.— Оце все створили ваші діти!?— Здебільшого це дитячі твори, але деякі малювала я сама. Спеціальних гуртків не веду, бо професійно цього не навчалася. Коли діти просять, передаю їм свій досвід з бісероплетіння, техніки батику, навчаю малювати олійними фарбами.Я дуже люблю своїх дітей і мені не байдужі їхні долі.Розмовляла Тетяна ЛЕМЕШКО, член НСПУ
