Анатолій БОРТНЯК: ІРОНІЧНІ КАТРЕНИ

Визначальними рисами творчої особистості Анатолія Бортняка є людяність, надійність, порядність, тонке і глибинне проникнення у таїну українського слова, а ще — постійне вболівання за долю України, за духовне відродження рідного народу. Саме А. Бортняк організовував і був першим головою Товариства української мови ім. Т. Шевченка у Вінниці, півтора десятиліття очолював письменницьку громаду Поділля. Він цілоденно в праці, адже людям потрібен хліб духовний.

*  *  *Я був на Ельбрусі між хмарного неба. Відтоді тримаюсь програми: якщо вже витати у хмарах, то треба, щоб чулася твердь під ногами.

*  *  *Скидається мені картина ця на сатанинський глум чи Божу кару: то тут, то там баран або вівця пасе людей, що збилися в отару.*  *  *Жив-поживав людоїд в давнину, погляди мав щиросерді. Криком не раз він будив далину: “Люди, люблю вас до смерті!”*  *  *Ознаки ще з печерної імли відбито в генах наших індивідів: одні від гуманоїдів пішли, а інші явно від гуманоїдів.*  *  *Те прислів’я давнє при нагоді уточнімо в новочаснім вияві: дядько, як належить, на городі, тільки бузина чомусь у Києві.*  *  *Насмічено в пам’яті нашій, замулено. Вже й, сповнений духу злощасного, Шевченка назвав         пережитком минулого один недожиток сучасного.*  *  *“Розіпни!” — до сьогодні         з біблійної мли не змовкає орава затята. Вже Євангеліє від Іуди знайшли. Видно, скоро знайдуть — від Пілата.*  *  *Природу любимо дотла з шаленим захватом вандала. Вона — навколишня була, та вже навколішньою стала.*  *  *Зводять все у культурі         на секс і на мат культуртрегери нахабкуваті. Геніальне мистецтво уже не формат, генітальне лише у форматі.*  *  *Хам (Ноїв син, брат Сима та Яфета) забрів до нас і наш паплюжить рід. Антисеміт — це не моя прикмета, а щодо хамства, я — антихаміт.*  *  *Застарілі ці ваші новації, претензійно закручені текстики. Ви обходитесь без пунктуації, а чому б не відразу без лексики?*  *  *Пішов поет (невдаха із невдах) у піснярі — вже успіху досяг. Гримлять пісні, але не чути слів, ніхто й не знає, що він там наплів.*  *  *Критик би розвіяв цю полову. Та до збірки віршів дав натомість космонавт похвальну передмову. Космонавти люблять невагомість.*  *  *Мовний рівень державця         достатній цілком, якщо знає він “два язика”, володіючи суржиком (зі словником)й матірщиною (без словника).*  *  *“Ко мне!” — собаці віддає наказ моя сусідка, мовою і зовні —типова українка. Та у нас собаки все одно “російськомовні”.*  *  *Ось вам приклад         із виразів перекладних,що для роздумів поштовх дає:якщо більшість у нас переважна,         то в них — “большинство подавляющєє”.*  *  *Вовк переконував, як міг, сусідів з поля, з лісу, що спільний простір для усіх потрібний до зарізу.*  *  *Поранена козуля до мисливця бреде, не зрозумівши, хто убивця,очима просить їй допомогти… Чомусь згадалась, Україно, ти.*  *  *Гойдали нас пестливі дзеньки-бреньки. Не тільки “ненько” — мовили до мами, ми й ворогам казали: “воріженьки”… І з козаків зробились козачками.*  *  *Мов рубікон, партійний муже, переступив ти знов поріг, з якоїсь партії в нову вже прийшов, побачив, перебіг.*  *  *Світ від виборчих наших прояв ошелешений, мов заворожений. Переможець в нас той, хто програв, а хто виграв, то той переможений.*  *  *Сенатором римським обрали коня, Калігули вволивши дике бажання. Вмикаю транзистор — та сама дурня: із залу Верховної Ради — іржання.*  *  *Їх день у день мета одна веде під зводи товстостінні —укотре знов зійтися на взаємонепорозумінні.*  *  *Боком обходять у нас депутати гнаних, злиденних, сумних… Мусять (за статусом) не захищати, а захищатись від них.*  *  *“Ніщо людське для мене не чуже!” Народжену в душі пишнобородій, класичну фразу вік наш береже: у нас її повторить кожен злодій.*  *  *Коню дарованому в зуби усе ж заглянь. Хай Трої тінь застереже тебе від згуби: чи не троянський часом кінь?*  *  *Ридма знов співатимемо: “Ой…”? Гнутимем хребти на чужину? Нам потрібен мир, але не той, що страшніший навіть за війну.*  *  *Виступають вони з двох боків барикад полум’яно — за злагоду й лад; одне одному яму копають вони, щоб зарити сокиру війни.*  *  *Характерний суспільний синдром нам зразки демонструє сумні. Ось один з них: баран бараном, але весь в золотому руні.*  *  *Хабарництво нині в законі у нас. Служиві на лапу беруть повсякчас.Один з них, проте, не бере хабарів, на чому недавно якраз погорів.*  *  *Згріб яструб солов’я, відому пташину з’їв усмак. Публічно згадував потому:“Прекрасний був співак!”*  *  *Запишалась копійка одна з-поміж різних монет у крамниці, гордовито сказала вона: “Не розмінююсь я на дрібниці!”*  *  *Іскривсь водоспад,         вирував стрімголов,вибризкував думку сувору: буває й падіння таке, що немов звитяжне піднесення вгору.*  *  *Радіють іуди такій от штуковині, збереженій з давніх віків: усі заробітки в нас оподатковані, окрім тридцяти срібняків.*  *  *Така пиха в стовпа була! На сосну, дуба чи березу дивився зверхньо, стовбула — як на зелену неотесу.*  *  *Не все ще нам відомо до кінця.А, втім, коли про це ведеться мова,на всяке запитання мудрецяу дурня завжди відповідь готова.*  *  *Промови твої — гуркотнеча сама. На жаль, у них проблиску думки нема. Коли вже грозою явивсь над людьми, то зблисни спочатку, а потім грими.*  *  *Впізнаю тебе по велемов’ю. Свідчиш ти з програмного рядка, що писав цю збірку віршів кров’ю… Але, видно, кров твоя — рідка.*  *  *Створив ти цикл         у творчому завзятті —набір крилатих виразів і фраз. Вони такі, я впевнився, крилаті, що вилітають з пам’яті ураз.*  *  *З екранів нецензурщина ірже. Брутальна пісня. Книжка матюкова. Свободи слова домоглися вже, пора боротись за цензуру слова.*  *  *Така вона й поміж людей традиція дієва: коли у зайця ювілей,то перший тост — за лева.*  *  *Мені неприємні в’язкі славослівці, облесність чужа взагалі. Люблю лиш, як гладять мене по голівці мої онучата малі.*  *  *Цей проти течії не попливе. Все зважить, озирнеться на всі боки і, вигукнувши гасло: “Хай живе!..”,додасть, обачно уточнивши: “Поки”.*  *  *Свиню годували досита. Однак невдовзі забили в хліві… Ніщо не вкорочує віку отак, як щедрі харчі дармові.*  *  *На творчу думку спротив         хижо скалиться відтоді, як в придачу до вола не винайшли ще колеса, а палиця для нього вже підібрана була.*  *  *Тішать нас історії аннали парадоксом тим або ж отим… Вік, в якому золота не знали,називали греки золотим.*  *  *Всього досяг цей спритний індивід, завдячуючи куму, свату, брату… І ось помер. Невже у кращий світ потрапив теж, за звичкою, по блату?*  *  *Підзорює велетів зло звідусіль.Під настрій подумав на морі я,що кит — очевидно, вразливіша ціль,приміром, аніж інфузорія.*  *  *“Бути чи не бути?” — ця дилемав нас перефразована давной до кінця розв’язана, зокрема:“Пити чи не пити? Все одно!”*  *  *Гризуть тебе підозри, застороги… Тобі про те і чути не з руки, що сам Ісус мив однодумцям ноги, — ти ж їм перемиваєш кісточки.*  *  *Не вдалося воріт барануповалити, хоч гризла охота.Він відхекався й мовив: “Ну й ну,надзвичайно уперті ворота!”*  *  *Мене під три чорти (а чи й під триста) послав ти гнівно — за мою пародію. Але коли не стане пародиста, то хто ж тебе читатиме, добродію?*  *  *Досяг ти і слави, і влади, земляче, за тебе усе ж у тривозі я. Ти маєш залізний характер. Тим паче його під’їдає корозія.*  *  *Мені термометр підказав допіру,що гарячковість — річ сумнівна досить.Коли в людині жару понад міру,то жар уже не гріє, а морозить.*  *  *Не продав ні примірника мій побратим, як і я, попри плани міражні… Залишається гірко втішатися тим, що письменники ми — не продажні.*  *  *Причіпок для ревнощів є сто, та скажу з добра, а не в злобі: найчастіше той ревнує, хтосам не вірить в себе чи собі.*  *  *Я грішний. В’язнуть,  вочевидь, гріховні реп’яхи… Але за що Господь простить, як не за ті гріхи?*  *  *Як умру, сягнувши небосхилу, і моя душа перейде в міф, — покладіте камінь на могилу, що його котив я, мов Сізіф. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment