СУМА КОЛЕКТИВНИХ ЗУСИЛЬ

14 травня 2009 року фінішує ІХ Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика. Утвердившись у суспільстві як подія неабиякої ваги, конкурс, однак, має і недоброзичливців.

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ,виконавчий директор Ліги українських меценатів, співголова координаційної ради Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра ЯцикаКоли вже дев’ять конкурсів позаду, то потроху забуваються початки, особливо ж подробиці того, як народжувалася ідея мовного марафону, хто був за неї, хто проти, а також те, як непросто йшла вона в маси.Журналісти неоднораз писали, що ініціатором такого турніру став Петро Яцик, який після одного з приїздів до Києва зауважив, як мало української мови на вулицях столиці України. Він запропонував розгорнути масштабний національний проект, який і вилився в Міжнародний конкурс з української мови. 

Яцик поставив перед виконавчим директором своєї Освітньої фундації Марком Стехом та мною “домашнє завдання”: розробити принципові засади, сценарій, а також умови заохочення переможців і призерів конкурсу. Потім усе це було запропоновано керівництву Міністерства освіти і науки України, яке очолював тоді Василь Кремень. Після недовгих дискусій восени 2000 року було розпочато перший конкурс (він мав тоді назву “юних знавців української мови”). Тодішній перший заступник міністра освіти й науки академік Ярослав Яцків наполіг: нехай мовний турнір буде міжнародним — запросимо до участі в ньому світову українську діаспору. Дехто іронізував: мовляв, гігантоманія в організаторів конкурсу. Однак час показав, що то була дуже важлива ідея — в кожному нашому турнірі, окрім школярів і студентів України, беруть участь представники понад двох десятків країн (серед них Китай, Фінляндія, Швеція).Урочисте закриття першого конкурсу з врученням його найпрестижніших нагород відбувалося в травні 2001 року в Національній філармонії ім. М. Лисенка. Такого високого представництва влади, як тоді, не було на жодному конкурсному заході. Переможців вітав і нагороджував Президент Леонід Кучма, який прийшов до філармонії в супроводі віце-прем’єр-міністра Миколи Жулинського, кількох міністрів та мера столиці Олександра Омельченка. Після того на всі наші запрошення очільники держави відбувалися офіційними привітаннями учасників та організаторів конкурсу. І це підтверджує, що мовна тема серед наших владців, на жаль, не належить до тем справді важливих. Набагато актуальніша вона поміж учительства, яке відразу ж узяло до серця тему патріотичного турніру. Він і тримається саме на ентузіазмі вчительства. Жодні міністри чи меценати не змогли б так швидко популяризувати ідею конкурсу, якби вона не була дорогою для національно налаштованих педагогів.Звичайно, конкурс має не тільки прихильників, а й тих, хто різними способами бореться з ним. Це деякі “общеукраинские газеты для читающих на русском языке”. Одна з них, коментуючи нашу прес-конференцію в УНІАН, де ми оприлюднювали розміри грошових премій для переможців і призерів турніру, єхидно резюмувала: “Деньги заставят любить украинский язык!” Прикметно, що інформаційну підтримку наш марафон має лише від кількох справді українських газет.Коли готували перший конкурс, освітянські чиновники запланували мовне змагання ніби в двох лігах. Перша — школи з українською мовою навчання, друга — з навчанням іншими мовами. Ми надто пізно це з’ясували — вже після того, як турнір завершився.Симптоматично й те, що на організаторів конкурсу тоді накинулося Українське телебачення. Подаючи інформацію про відкриття мовного марафону в Криму, телебачення (програма УТН) оприлюднило якусь неймовірну нісенітницю. А як підсумок там прозвучало: треба, мовляв, любити українську мову без грошей, а меценати, виплачуючи премії, морально розбещують дітей. Ясна річ, мову треба любити й без грошей, ніхто цього не заперечує. Але ж у кожному змаганні є приз. У нас цей приз — грошова винагорода. І нічого гріховного чи аморального в цьому немає. Ось так написали ми в колективному листі на адресу керівництва телекомпанії, яке відразу вступило з нами в епістолярну війну. Вдумаймося в усю абсурдність цієї ситуації. Громадськість України й діаспори разом із Міністерством освіти і науки проводить популярний турнір, мета якого — піднести соціальний престиж державної мови, а державне телебачення категорично виступає проти нього. Це справді може бути тільки в нас. І, до речі, тільки при помаранчевій владі, яка позиціонувала себе як однозначно національну, патріотичну. Чи ж треба після такого дивуватися мовній ситуації в Україні й ставленню влади різних рівнів до державної мови в Українській державі?!Можна назвати ще не один такий сюжет в історії наших дев’яти конкурсів. Але їхня кількість зменшується з кожним новим турніром. Одних організатори конкурсу привчили до того, що він відбудеться “за будь-якої погоди” — хоч би хто що проти нього казав чи робив. Других переконали: патріотичний мовний турнір справді важливий для національного будівництва. Третіх, які називали меценатів марнотратниками (мовляв, краще б віддали ті гроші під наші проекти!) розчарували: не віддамо, бо вважаємо свій дуже важливим, — і вони нарешті заспокоїлися, припинивши дискусії про раціональність таких заходів. Торік у пресі було чимало захоплених слів з приводу трьох указів Президента й постанови Кабінету Міністрів, які узаконювали фінансування конкурсу ще й коштом держбюджету. Але те захоплення передчасне. Дев’ятий мовний турнір добіг фіналу, а держава не дала жодної гривні з обіцяного. Лише Міністерство культури і туризму зарезервувало під свою фінансову відповідальність залу Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка для нагородження переможців і призерів.Дев’ятий конкурс, як і попередні, коштував чимало. І це були гроші меценатів, поміж яких головний — АТ “Фармацевтична фірма “Дарниця” , де генеральним директором — президент Ліги українських меценатів Володимир Загорій. Ось уже котрий мовний турнір відбувається передовсім завдяки йому. Після того, як донька Петра Яцика Надія Яцик, що очолює Освітню фундацію імені свого батька, зняла з себе будь-яку відповідальність за долю конкурсу, з’явилася загроза, що він припинить існувати. І тільки завдяки Загорієві мовний турнір не зник, а ще більше утвердився.Вірю: колись неодмінно буде написано історію нашого турніру. І в ній віддадуть належне сотням людей — освітянам, меценатам, письменникам, журналістам, чиїми зусиллями тримається цей масовий мовний марафон. І цим ще раз буде підкреслено головну складову його успіху. Вона саме в цьому — в сумі колективних зусиль. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment