КОЛИ КРАЇНА ЗАГОВОРИТЬ СВОЄЮ…

Мова — основна етнічна ознака народу, але чи зберігаємо ми, українці, свою неповторність і самобутність? Чи послуговуємося мовою, за збереження якої наші предки боролися сотні років? Як розмовляють сучасники, і чи має цей словесний коктейль щось спільне з мовою класиків української літератури?

Анастасія БАБІЙ,17 років, с. Немішаєве Київської обл.Людина постійно перебуває в діалозі. Уривки його можна почути скрізь. Проте мова, якою розмовляють, яка завгодно, але не українська.

НАШ РІДНИЙ СУРЖИКЩоб почути цей покруч з двох мов, не варто їхати далеко. Варто опинитися в провінції (не обов’язково без газу і світла), і стає зрозуміло, що альтернативою суржику є лише російська, і не надто часто. Не потрібно плутати його з говіркою чи діалектом, адже якщо діалект — різновид мови і збагачує її, то суржик — мовний паразит. В результаті такої собі асиміляції наша “мова калинова” просто розчиняється у морі кальок і росіянізмів. Найстрашніше, що суржик — не результат впливу української мови на російську, а навпаки. Тому немає підстав вважати, що це повільний перехід від російської до української. Суржик — це хвороба нашої мови, яка щодня отруює її.УРБАНІЗАЦІЯ І ЗРОСІЙЩЕННЯЯкщо провінція України нездужає на одну хворобу, то столиця — на іншу. Здавалося б, Київ — культурний центр, серце країни, насправді спостерігаємо інше. Частина населення вдає, що зовсім не знає української мови, проте молодь гнучкіша. Зазвичай вільно володіє і російською, й українською, яку вивчають у школі. Отож, доки триває урок — лунає державна мова, а тільки-но починається перерва, клас зросійщується. Схожу ситуацію можна спостерегти й у ВНЗ. Зважаючи на такі обставини, робимо висновок, що для столичної молоді українська — мова офіціозу і вже точно не засіб спілкування. Хто винен?Така вже українська ментальність, що якщо хтось і винен, то обов’язково сусід. Відомо, що Наддніпрянщина з 1654 року перебувала під владою Росії, тому прийнято вважати, що Східна Україна більш зросійщена через політику щодо української мови, яку провадили всі — від царя до першого секретаря. Звичайно, говорити, що ця політика не мала впливу чи такого явища в українській історії не було, — абсурд. Усі заходи, застосовані для того, щоб стерти українську мову з ужитку і з народної свідомості, годі перелічити. Можна вважати дивиною вже те, що попри все ми сьогодні не ставимось до української як до “нарєчія вєлікого і могучєво руского язика”. Проте погляньмо на ці речі з іншого боку. Західна Україна так само піддавалась політиці полонізації, мадяризації тощо. Більш того, якщо Наддніпрянщина монолітно була складовою однієї держави, то захід був розшматований між різними державами, що також не йшло на користь українському народові. Однак для мешканця Закарпаття, Галичини чи Волині розмовляти рідною мовою — справа честі, на відміну від пересічного мешканця столиці. Судячи з цього, можна зробити висновок, що мова, яку обираємо для спілкування, — питання не залежності від зовнішніх факторів, а лише національної свідомості. Саме її брак маскують відмовками на кшталт “не модно” чи “безперспективно”.ВІД МИНУЛОГО ДО СУЧАСНОСТІВажко назвати сучасний період сприятливим для розквіту державної мови. Судячи з асортименту книжкового магазину або газетного кіоска, можна подумати, що державна мова — не українська. Для прикладу, пересічний газетний кіоск налічує майже 400 видань, з яких українськомовних — близько 30. Сюди належать і двомовні видання, які відповідно, спочатку видавали російською, а вже згодом — українською. Молодіжних видань українською мовою майже немає, тому доводиться “насолоджуватися” підростаючим космополітам чимось на кшталт “Юная леди” або “Мадмуазель”, які, до всього, виходять російською. Тож якщо для найменшеньких ще є видання рідною мовою, то підліткам нічого не лишається, як читати російською.З телебаченням і радіо ситуація інша. У зв’язку з Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про телебачення і радіомовлення” теле- та радіостанції тепер змушені не менше 75 % трансляції вести українською мовою, але те, як вони це роблять, викликає співчуття до нещасних діджеїв, які недолуго намагаються імітувати українську. Когось дратує дублювання російськомовних телепередач, серіалів та іншого продукту українською мовою, та так, що не зрозуміти без труднощів. Але й це значно ліпше, ніж нічого, тому лишається сподіватися, що це тимчасове явище.Отже, стан державної мови не оптимістичний, проте і це вже прогрес порівняно з минулими роками. Приємно знати, що рідна мова, хоч і повільно, а завойовує аудиторію. Найабсурдніше, що її не змогли здолати ні царські укази й циркуляри, ні масковані постанови ЦК КПРС, а нині вона гине через байдужість та несвідомість тих, хто має її плекати й розвивати, бути її носієм. Щоб Україна знову заговорила українською, потрібно передусім, щоб люди відчували себе українцями, а це завдання не одного й навіть не десяти років. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment