НЕДОСПІВАНА ПІСНЯ

Алла АКСЬОМ,головний спеціаліст відділу використання інформації документів ЦДАМЛМ УкраїниПам’ять нетлінна. Вона дивиться на нас зі старих фронтових фотографій, не дає згаснути для нащадків жодній із героїчних сторінок історії Перемоги. Наше минуле й сьогодення пов’язані мостом пам’яті, яку зберігає Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. Там можна знайти відомості про життя і творчість українських письменників Миколи Шпака, Олекси Десняка, Михайла Гайдабури, які віддали життя заради майбутнього в розквіті молодості й таланту. 2009-го виповнилося 100 років з дня народження українського поета Миколи Шпака.Микола Іполитович Шпак (Шпаківський) народився 23 лютого 1909 року в с. Липках на Житомирщині (нині Попільнянський район). Був одним із перших учнів Липківської дворічної сільськогосподарської школи. Він виявив неабиякі малярські здібності, що привели його 1927 року до Київської художньо-індустріальної профшколи. Пізніше Шпаківський навчався в Київському сільськогосподарському інституті, однак не полишив поетичних вправ. Якось із кількома віршами прийшов до Київської філії “Молодняка”.Підтриманий знаними поетами, Микола Шпак почав друкувати твори на сторінках газет, журналів.1928—1929 рр. з’явилися друком його поезії “Вибирала плоскінь”, “Квітує жито”, “Гей піду до клубу я”, “Сонце злотаву міць”, “Вечір”, що увійшли до другої збірки його творів. Першим віршам притаманні свіжість світосприйняття, бадьорість, любов до життя, щирість.Перегортаючи рукописні аркуші архівних матеріалів М. Шпака, знаходимо багато нотаток до майбутніх поетичних творів. Чимало творчих задумів роїлося у поетовій душі, чимало планів хотів він реалізувати. Проте вони залишилися нездійсненними. Війна перекреслила задуми.Микола Шпак деякий час перебував у Харкові, але рвався до Києва, бо саме біля столиці України ішли жорстокі бої з фашистами. Тож поет став активним учасником оборони Києва. 18 вересня 1941 р. Шпак виступив по радіо з патріотичними віршами. А незабаром з групою військ потрапив неподалік Борисполя в оточення. Спроби пробитися до своїх були марні. Микола потрапив у полон. Концтабір, отже, голод, хвороби. Випадковий порятунок. Одужавши, Микола Шпак продовжив боротьбу в тилу ворога. Разом із друзями він розгорнув антифашистську агітаційну роботу в селах Корнинського, Попільнянського, Фастівського районів. Поет знав, що на нього полюють, однак не припиняв боротьби. Життя не шкодую,Що цвітом лиш стало,Аби у майбутнімВоно квітувало. 19 липня 1942 року Микола Шпак і Петро Радченко пішли до будинку письменників і не повернулися. Їхні сліди губляться у катівнях ґестапо.Недовгий творчий шлях судився Миколі Шпаку, бо загинув він 33-річним, коли його поетичне слово набирало сили і художньої довершеності. Серед друзів М. Шпака виокремлюється постать О. Десняка, якому цієї весни виповнилося 100 років з дня народження.Народився Олекса Гнатович Руденко 17 березня 1909 р. у селі Бондарівці Сосницького району на Чернігівщині. Придеснянські пейзажі, якими рясніють численні твори письменника, навели його на думку взяти собі за псевдонім прізвище Десняк, з яким він і увійшов в українську літературу.Здобувши вищу освіту, Олекса працював журналістом. У чернігівських газетах і альманасі літературного об’єднання друкував оповідання, нариси, статті.З ранніх творів привертають увагу оповідання “Галі — такій, як я її собі уявляю”, “Арза”, “Алікова таємниця”. Різні за тематикою, вони мають внутрішній зв’язок, позначені ліризмом і психологізмом. Перше з них підписане справжнім прізвищем. Вражають лагідні слова, якими закінчується твір “Галі — такій, як я її собі уявляю”. Це — свідчення філософського ставлення до життя, до жінки: “…сьогодні Галя зайшла до нас, приносячи свіжий запах весни, що так буйно порядкує на вулицях…На цьому я записи обриваю, бо що буде завтра — мені не відомо. Ці спогади я написав їй на згадку. Нехай вони (а я хотів би цього) нагадують їй — хорошій і щирій — ті дні, коли вона викликала весну в грудях моїх, коли я ще раз зрозумів, що найкраще слово в світі — “жить”. Бо з цим словом поєднані найкращі прагнення і почуття людини”.1937 року в Державному літературному видавництві вийшов роман Олекси Десняка “Десну перейшли батальйони”, який утвердив автора серед першорядних письменників України. За рік з’явилися ще дві книжки — роман “Удай-ріка” і повість “Полк Тимофія Черняка”.У Львові почав виходити журнал “Література і мистецтво”, редактором якого став О. Десняк. Тут було надруковано його оповідання “Над могилою берізка” і “Біль у серці”. 1940 року вийшла повість “Тургайський сокіл”.Від самого початку війни Олекса Десняк — у лавах захисників Батьківщини. Письменник домігся виїзду на фронт. У вересні 1941 року він приєднався до оборонців Києва. Про це згадує Микола Шеремет: “У вересневі дні 1941 року, коли реально була окреслена складність воєнної ситуації біля Києва, я зустрів Десняка в редакції армійської газети, де він працював разом з письменниками М. Шпаком, Ю. Корецьким… Становище було дуже складним, але ми твердо вірили в перемогу, і в Києві залишались до останніх днів на своїх постах”.Згадуючи про фронтові зустрічі після загибелі друга в боях, Андрій Малишко писав:І крок не відіб’ється в північ луноюМого найріднішого Десняка.Олексо! Які ми сходили дороги!Війни і тривог, і оточення час…Життєвий шлях О. Десняка теж тривав лише 33 роки, але і за цей короткий час письменник створив понад 100 нарисів, оповідань і п’ять великих творів, які стали помітним явищем в українській літературі першої половини ХХ ст.Ровесником Миколи Шпака й Олекси Десняка був письменник Михайло Гайдабура, чия творчість теж припала на 1930-ті.Михайло Денисович Гайдабура народився 13 травня 1909 р. у селі Вербовому Пологівського району Запорізької області.Після революції разом із батьком працював у кузні. 1928 року завідував селянським будинком. 1932-го закінчив робітфак при Київському художньому інституті, вступив до Одеського художнього інституту. 1932—33 навчального року вчителював у Вербовому. Після повернення зі служби на Балтфлоті працював у Гуляйполі секретарем редакції районної газети.“Скромний і стриманий, вдумливий, закоханий у море, і для нього було величезною радістю, коли перша книжка оповідань “У морі” вийшла з друку”, — згадує Олександр Копиленко. Це була єдина книжка в українській літературі про червонофлотців. Дружина Михайла Гайдабури в листі до О. Копиленка про книжку “У морі” писала: “Я часто читаю ці рядки, написані його рукою, і мені здається, що я з Михайлом розмовляю і нібито чую його голос”.Критика прихильно зустріла книжку молодого автора, його прийняли до Спілки письменників.Після цього прізвище Гайдабури часто зустрічалося на сторінках республіканських й обласних газет, де він друкував нариси, кореспонденції, оповідання. Повість “Відданість” прийняв до друку харківський “Літературний журнал”, вона увійшла в другу книгу повістей і оповідань Гайдабури. …Початок червня 1941 р. Ні свіжого числа журналу, ні другої книжки йому не пощастило побачити. Щойно почалася війна, офіцер флоту Михайло Гайдабура опинився на військовому кораблі Балтійського флоту.Командування запропонувало йому працювати у військовій газеті, та він відповів: “Писатиму, коли розіб’ємо фашистів”. І залишився на кораблі спершу політпрацівником на Балтфлоті, згодом воював у Севастополі. Командуючи загоном морської піхоти під час оборони Севастополя 1942 року, Михайло Гайдабура загинув.Талановиті митці Микола Шпак, Олекса Десняк, Михайло Гайдабура пішли з життя в розквіті творчих сил. Але смерть не владна над тим, що творилося в ім’я народу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment