Антоніна ЯКІМОВА,БолгаріяДай же, Боже, коли-небудь,Хоч на старість, статиНа тих горах окраденихУ маленькій хаті.Хоча серце замучене,Поточене горем,Принести і положитиНа Дніпрових горах.Тарас Шевченко. “Сон” Пророчий дар Шевченка виявився і в тому, що він замалював місце свого вічного спочинку ще влітку 1859 року, коли плив на Лівий берег Дніпра до Михайла Максимовича. На його малюнку “Коло Канева” видно Чернечу гору.Цій землі 22 травня 1861 року і було віддано Кобзаря на вічний спочинок. Уперше в історії української громади в Болгарії з’явилася нагода виявити пошану до генія українського народу, поклавши квіти до щойно встановленого пам’ятника Великому Кобзарю в Софії. Автор пам’ятника — український художник Ігор Гречаник. Він створив образ молодого Шевченка, який тримає в руках “Кобзар”, а над ним шумить верба. Такими самими молодими були й перші перекладачі поезії Шевченка в Болгарії Райко Жинзіфов і Любен Каравелов, які з юначим запалом занурилися в поезію Кобзаря, залишивши в ній назавжди свої серця. 2008-го виповнилося 145 років з часу опублікування збірки Райко Жинзіфова з першими перекладами болгарською мовою поезії Шевченка, де автор вмістив дані про самого поета, взяті з лютневого випуску журналу “Народное чтение” (1860). Варто згадати ще одного юнака — студента університету Святого Володимира, який у травні 1861 року в Києві виступив з палкою промовою над труною Великого Кобзаря. То був Михайло Драгоманов, який останні роки прожив у Софії, викладаючи загальну історію у Софійському університеті. Віриться, що пам’ятник Шевченкові стане дорогим не лише для українців, що мешкають у Болгарії, а й для болгарської громадськості, бо багато літературних і наукових доріг веде до Кобзаря.
