ГОЛОС ВІЧНОЇ ДУШІ

Вадим ПЕПА, член НСПУЯк його почути? Дуже просто. Доступно. Скажімо, звернутися до творчої спадщини М. Гоголя. Це й зробили митці Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Прислухалися до голосу геніального, не скупімося на високе визначення, письменника. До 200-річчя з дня народження великого майстра слова здійснили постановку п’єси, що так само, як і знаменитий “Ревізор”, є однією з перлин класичного репертуару. Порадували глядачів спектаклем “Одруження”. Саме порадували. І на прем’єрному показі, й на наступних зал шаленіє від захвату. Присутні насолоджуються і неперевершеним гумором, дотепними вигадками літературної основи, і витівками персонажів — чудовою грою акторів високого рівня. Це втіха для душі й серця, для очей і слуху. Не шкодую пристрасних епітетів, бо вистава того варта.Дуже колоритні й природні в образах головних героїв — жениха та звідника — народні артисти України, лауреати Національної премії ім. Т. Шевченка О. Богданович та Б. Бенюк. Вони так скупані в оплесках, що віддячують за любов і шану самовіддачею на межі натхнення і, головне, свого щедрого таланту. Цього їм не позичати. Як і народній артистці України Ірині Дорошенко. Їй вистачає хисту і внутрішнього відчуття та глибокого розуміння сутності вималюваного письменником образу, щоб відтворити його відповідно до авторського задуму повнокровним, багатогранним. Наречена в її виконанні не лише комедію ламає, а й переживає особисту трагедію в атмосфері потворних соціальних обставин. Це той сміх крізь сльози, яким великий чарівник М. Гоголь вразив сучасників і не перестає дивувати наступні покоління.Виходжу з того, що більшість обізнана зі змістом п’єси. А для тих, хто нічого не відає, варто сказати, що йдеться про сватання гурту претендентів до дочки багатого купця, яка засиділася в дівках. Їй аж пече заміж. А вибирати випадає з-поміж ловців здобичі й чинів. Як же проклюнутися сердечній любові, коли душать приморозки холодних розрахунків? І смішно, й гірко. Коло персонажів нешироке, тож є змога не оминути нікого з виконавців. Насамперед долучимо до прекрасної половини заслужену артистку України Любов Кубюк у ролі свахи й Анжеліку Савченко — рідну тітку невдахи-нареченої. І женихи — як на підбір: народний артист України Л. Сердюк, заслужений артист України В. Мазур, О. Логінов, Ю. Ребрик. А належної взаємодії, злагодженості надав ансамблю режисер-постановник В. Козьменко-Делінде. На афішах зазначено, що декорації та костюми — його праця. Відзначив би ще й вишуканість кольорової гами, яка впродовж усього дійства милує зір.Звернуся принагідно до молоді. Жити в Києві чи бути в Києві й не навідатися до театру, не побачити на сцені провідних українських акторів — означає обкрадати себе, збіднювати світогляд, звужувати сприйняття дійсності. Наші сучасники — талановиті особистості, вони поряд. Неприємно від охаювання, паплюження, брудними потоками якого віднедавна накривають будь-що українське в Україні, особливо ж у духовній сфері. Ниву культури витоптують не так невігласи, як упереджені недоброзичливці й злісні ненависники. І довкола імені М. Гоголя стільки крутійства, що де там упокоїтися його прахові! А створене ним дотепер різні політичні сили натягують на свій копил. Скажімо, в Україні, навіть попри наміри О. Довженка, С. Бондарчука так і не вдалося здійснити постановку фільму за повістю “Тарас Бульба”. Та цього року пасинок колись всесильного в літературі й культурі О. Корнійчука ошелешив кіноглядачів кривавими сценами побоїщ, катувань, мордувань та чадом розгульних пиятик. Розумної думки, світлої ідеї — кіт наплакав. Обчикрижено життєствердні паростки, з якими автор першооснови продерся крізь рогатки нещадної царської цензури. Скроєно по-ремісницькому за лекалами нинішнього неукраїнського політиканства. На заміну огиднішого від кари єгипетської гноблення нагнуто вільнолюбивих у ярмо підданства рабовласникам чужої породи. Як сказав би сам Гоголь, чортзна-яка земля під ногами козацтва і чортзна-якого народу вони рідні діти. І чортзна в ім’я чого проливають кров та жертвують життями.На жаль, учені й друковані далекі від розуміння головного, неспроможні осягнути глибінь душі Гоголя, не здатні збагнути, що вона — українська. Отже, з вічності. Хоч би якими хитромудрими лапищами брали недоброзичливці за горло Україну, а істина відкриється і самоствердиться всупереч найпідступнішим зловорожим інсинуаціям. Хай там що, а Національна академія наук невдовзі змушена буде визнати під тиском незаперечних доказів і заявити на повен голос, що український рід сущий на Земній кулі від первоз’яви людини на обширі, де досі етнічні українські землі. Геніальні особистості — виразники споконвічної духовної сутності народу, носії генної пам’яті. І саме цим вони цікаві світові. Саме неповторним національним збагачують скарбницю вселюдських духовних надбань.Нещастя українських талантів у тому, що вони деформувалися в лещатах жорстокого національного гніту. Хоч якою могутньою була внутрішня потуга, а творче волевиявлення приносило й небажані плоди.Визначальне ж те, що М. Гоголь — характерник із характерників, чародій, знавець людської душі. Цим і вражає п’єса “Одруження”. Автор вникає в таємниці, бачить недоступне поверховому поглядові, відкриває вселюдське, вказує глядачеві на приховане в його характері, допомагає розуміти себе, власну природу.“Одруження” на кону українського театру подано в перекладі Остапа Вишні. Майстер гумору грішив схильністю до просторіччя. Завідувачу літературної частини слід вимогливіше поставитися до редагування. До прикладу, наречена після цілковитого розчарування сахається претендентів на її руку й серце: “Пошли всі вон!” Чи ж не колоритніше прозвучала б грамотна фраза: “Ідіть усі геть!” Але ж знаємо, що вистава шліфується. Нові глядачі не розчаруються.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment