БІЛІ ПЛЯМИ ІСТОРІЇ

Микола СОЛЯНИК,директор Чорнуського  літературно-меморіального музею Г. СковородиІсторія України сягає глибини віків. Минають епохи, час виступає найоб’єктивнішим суддею.Не обійшли трагічні події й Сковородинівського краю. Деякі з них широко вивчали й обговорювали, про інші говоримо нині (період Голодомору), та досі є події, на яких лежить забуття. Білою плямою залишаються російсько-українські відносини кінця 50-х років XVII ст. Війна між Україною й Росією 1658—1659 рр. у радянській історіографії була заборонена, тому мало вивчена.Після смерті Б. Хмельницького у вересні 1657 року гетьманом обрано Івана Виговського. До середини осені 1657 р. українцям вдалося втримати відносини з Московською державою на тому рівні, який існував за життя Хмельницького, відстояти самостійність і не піти на поступки в ключових питаннях державного життя. Проте ситуація змінилася наприкінці грудня 1657 р. На думку багатьох істориків, саме тоді почався трагічний період в історії України, знаний як Руїна. Проти Виговського виступила козацька опозиція на чолі з полтавським полковником Мартином Пушкарем та кошовим Яковом Барабашем. Фактично почалася громадянська війна, яка забрала не менше життів, ніж війни з Польщею. З такої ситуації поспішив скористатися російський престол: у червні 1658 р. в Україну ввели московські війська, кілька прикордонних козацьких полків, вірних його царській величності. Прихід російських військ став своєрідним каталізатором переростання конфлікту інтересів у збройне протистояння. Насильства і грабунки царських військ гетьманська адміністрація розцінила як виклик і початок відкритої збройної агресії Російської держави проти України.Не залишилась осторонь конфлікту і Чорнущина. Географічне розташування території та підтримка населенням українського уряду росіяни розцінювали як зраду престолу. Війська Ромодановського безжально розправилися з жителями Чорнух за вірність гетьманові. Жорстокості росіян не було меж. Доля нашого містечка — не виняток: спалювали цілі міста, жителі яких не підкорилися “царській величності”. Про події в нашому краї 1658 року згадує Гадяцький полковник Григорій Граб’янка у літописі XVIII ст.: “Все те воїнство (двадцятитисячний загін на чолі з боярином Григорієм Ромодановським — М. С.), розгніване безчинствами Івана Виговського, нещадно повелося з людьми, що його руку тримали і низку міст спалило, а саме: Лубни, Пирятин, Чорнухи та багато інших”. Особливо вражає цей факт ще й тим, що він не був поодиноким в історичному минулому Чорнух. Одразу на думку спадають події грудня 1708 року, коли Чорнухи захопили шведи, а частину жителів за непокору спалили разом із церквою. Події 1658 року на Чорнущині висвітлювали в дореволюційних історичних дослідженнях, попри утиски самодержавства. Варто згадати Лохвицький історичний збірник, виданий 1906 року на кошти Лохвицького земства, де зазначено: “…за період з 1649 до 1666 року Чорнухи піддавались не одному розоренню: так, 1658 року їх спалили за вірність Виговському війська князя Ромодановського…” Та після революції до таких сторінок в історії нашого краю не зверталися. Причини, звісно, були політичні.У час розбудови незалежної Української держави  ми повинні вивчати кожну подію минулого — тільки так напишемо справжню, об’єктивну, наукову історію вільної України. Трагічні події 1658 року в нашому краї — один зі штрихів до неї.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment