«ЛІТЕРАТУРНІ ЗАХОДИ ПРОВОДЖУ ЗАЛЮБКИ»

Член Всеукраїнської спілки краєзнавців, член НТШ, лауреат премії ім. Братів Лепких, почесна громадянка Бережан Ярослава Мазурак знана в нашому місті як ведуча концертних програм, співачка, авторка пісень на вірші українських поетів. Але мало кому відомо, що вона вже 24 роки — науковий працівник музею книги. За плечима — вагомий набуток: створення експозицій у музеї книги, музеї Богдана Лепкого, музеї родини Лепких і Смиків та борців за визволення України, понад сотня літературних заходів, ювілейних вечорів, концертних програм, сольних концертних програм у Бережанах, Тернополі, Львові, Івано-Франківську, Києві, Кракові, випуск біографічного довідника “Літературна Бережанщина”, наукових статей у часописах і книжках.— Пані Ярославо, у Вас театральна освіта, Ви понад 10 років працювали на професійній сцені в Тернопільській та Івано-Франківській філармоніях як артистка розмовного жанру, вокалістка, лектор-читець. Що ж Вам ближче: сцена чи наукова діяльність?— Усьому є своя пора. На відміну від театральної сцени, де можна працювати й до глибокої старості, концертна вимагає все-таки молодших виконавців. Обидва види діяльності були мені близькими, і я не могла віддати перевагу одному з них. Правда, віднедавна як співачка вже не виходжу на сцену, лише інколи з особливої нагоди, але літературні заходи в музеї проводжу залюбки.Наукова праця захоплює, поглинає. Це, як лавина: починаєш щось шукати, зачепишся, а тут гляди — з’являється інша інформація, і друга, і третя — лише встигай занотовувати й фасувати по скриньках пам’яті.— Які вечори, дійства для Вас найпам’яткіші?— Ювілейний концерт оркестру “Сурми” і концертні поїздки у Білорусь, Київ, на Рівненщину, ювілеї музичної школи, камерного хору, хору церкви Святої Трійці, доктора Р. Смика, свято хорового мистецтва з участю хору “Дзвон”, мій ювілейний вечір 10 років тому. Та найдорожчі мої літературні вистави, бо в них вкладено найбільше праці — у тексти, режисуру, костюми, реквізит, музику, оформлення. Та особливо пам’ятний 1985 рік, коли тодішній директор музею книги Н. Волинець запропонувала мені роботу. Тоді ми вперше готували літературні вечори: п’ятиріччя пам’яті В. Висоцького, 90-річчя С. Єсеніна, 50-річчя Б. Олійника. Це незабутнє: творче піднесення, порив як єдине дихання. Досі дивлюся на учасників тих дійств крізь призму моїх перших вражень, і завжди буду вдячна долі за те, що вона подарувала мені їх, а найбільше — зустріч з Н. Волинець. Це мудра, талановита особистість, яка зуміла розгледіти в мені різноплановість творчих можливостей, дивовижною енергетикою і світлом душі навіть камінь може спонукати до творчості.— Коли Ви захопилися краєзнавством?— Уточню: літературним краєзнавством. Мій профіль — біографії видатних літераторів, пов’язаних із Бережанами.Ще зі шкільних років мене цікавили старовинні будинки у Бережанах. Подумки мандрувала в минуле — так хотілось дізнатися, хто там мешкав, які пристрасті вирували за старими, потрісканими стінами. Але така можливість з’явилась аж із настанням незалежності України, коли поступово почали друкувати заборонені колись матеріали, а за ними поставали історичні постаті.Так було, коли готувався до друку ювілейний випуск “Жайвора” — “Бережанська гімназія” — 1993 року. Шукали матеріали. Відкриття ж нагадувало золоте родовище: зачепив — і заблищали крупинки золота. Та щоб копати глибше, потрібен був час. Тоді часу було обмаль, тож обмежувалися короткими біографічними відомостями. Тоді вперше ознайомилася з постатями А. Крушельницького, Ф. Коковського, Д. Моха, О. Барвінського, М. Капія, В. Масляка, С. Качали, А. Лотоцького. 1999 року тривала робота над книжкою “Вітражі” до 15-річчя музею. Ці та інші імена повинні були увійти туди окремим розділом. Тоді я почала активніше шукати літераторів, причетних до Бережан. Розділ у “Вітражах” не вдався, бо… не вмістився. Імен назбиралося аж 160. Так з’явився на світ мій біографічний довідник “Літературна Бережанщина” (2000).Проте коло імен розширюється. Щороку на бережанському літературному обрії виникають нові постаті літераторів (інколи навіть європейського рівня), які жили, народилися чи працювали у нашому місті й понесли у світ славу про Бережани як місто шляхетне, з високою культурою і рівнем освіченості. Таких імен вже 230. Книжка потребує перевидання.— У Вас значний стаж популяризації видатних імен, постатей Бережанщини. Які найближчі, найрідніші Вашому серцю? — Люди — не пісні. Вибирати між ними неможливо. Але кожне нове відкриття окрилює, додає снаги до пошуків.— Звідки черпаєте натхнення?— Зі спілкування з природою. Мій будинок розташований на затишній охайній вулиці, серед квітів, які садила мама. Видираюся на крутосхил за хатою. За часів моєї ранньої юності тут, на горі, ще не було хат. Огорожі ніхто не ставив, можна було вільно ходити. Аж за обрій пливли жита. Там ночувало сонце. Одного разу я зустріла художника Миколу Бездільного. Він малював. І нині, з висоти літ, бачу, як батько садив мене на коня і вчив їздити верхи. І зринають у пам’яті рядки вірша Марії Чумарної:Гори мої з кам’яними вустами,Дальніх віків нерозгадані діти,Тут, поміж вами, душа моя станеВільна, як вітер.— Як готуєтеся до ювілею музею книги?— Працюю над створенням експозиції з його історії, яку плануємо відкрити до ювілейної дати. Міркуємо над сценарієм, щоб було цікаво. Колектив у нас дружний, наукові працівники Ольга Боднар і Леся Красільнікова — працьовиті й талановиті, директор Лілія Зінчук — кмітлива, розважлива. Тож, думаю, впораємося.Спілкувалася Тетяна БУДАР,м. Бережани Тернопільської обл.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment