СТЕПАН БАНДЕРА — ПРАКТИК, ТЕОРЕТИК,  МІСТИК НАЦІОНАЛІСТИЧНОГО РУХУ

Ірина ФАРІОН,м. ЛьвівПродовження.Початок у ч. 21 за 2009 р.КОНЦЕПТ БОГА Степан народився у родині греко-католицького священика Андрія Бандери і Мирослави Глодзинської — доньки священика. Батько не відокремлював релігійних переконань від національних, тому в Першу світову війну пішов добровольцем до Української Галицької Армії польовим капеланом. Після поразки повернувся до священичої служби. 10 липня 1941 року отця Андрія після довгих допитів розстріляли енкаведисти. Незадовго до вбивства отець казав: “Насильна смерть від більшовицької кулі або від катувань у в’язницях НКВС прискорить мою зустріч зі споконвічним Богом!” Так і сталося. Степанове трактування Бога випливало з органічного родинного середовища, а випущена нитка життя лише додавала особливих кольорів у Його осягненні. Однак найважливіше полягало у самому усвідомленні Божої присутности: “Свідомість, що з нами Бог — це найпевніша і найбільша поміч для нас усіх, зокрема для всіх борців і страдників українського визвольного змагання”. Саме Господа        С. Бандера називає “невичерпним джерелом” людської сили. Національні й людські прагнення до волі та правди мислитель вмотивовує їхньою Божою даністю, волею і призначенням: “Ми хочемо жити у згоді і взаємному шануванні з усіма народами доброї волі. Такі самі права визнаємо за іншими народами, за які боремося для себе. Не хочемо бути ані об’єктом, ані спричинником поневолення, визиску і кривди. Ми боремося активно за волю і правду не тільки тому, що їх потребуємо для себе, але передусім тому, що Бог дав людям ці скарби і такі закони, а основою нашої волі є йти за волею Божою. Такі ідейно-моральні засади не допустять ніколи до того, щоб Україна була спільницею Москви в її протинародному загарбницькому імперіялізмі”. Поняття правди і любови невіддільні від Бога — вони є самим Господом: “Комуністична система запроторила правду до тюрем, концтаборів, загнала її в підпілля, а на її місце поставила фальш і брехню. Але не зуміла вирвати з людської душі розуміння, що таке правда. Туги за нею, бажання її перемогти. Бо правда — це дорога, якою людська душа прямує до Бога. А від цього прямування ніхто і ніщо не відверне людства. Так само не згасити большевикам любови ближнього, почуття справедливости та прагнення її тріюмфу. Бо це основні Божі закони для людської спільноти, підвалини взаємин між людьми, які голосом совісти завжди відзиваються в душі”.На думку С. Бандери, руйнування християнського світогляду — це знищення визначальних духових засад українця. Найбільше лихо — у матеріялістичних псевдоцінностях більшовизму, тоді як “Український світогляд є християнський”. На суді над убивцем              С. Бандери дочка провідника Наталя закінчила промову словами: “Мій незабутній батько виховав нас у любові до Бога й України. Він був глибоко віруючим християнином і загинув за Бога та незалежну вільну Україну — за свободу всього світу”. Феномен християнства у його одночасній універсальності та індивідуальності — людській і національній.КОНЦЕПТ ДУШІЯкби нам відкрився Господній лексикон, то, мабуть, серед стрижневих слів і найпевнішої Його реальности було б слово ДУША: ця невидима, але наскрізь визначальна сакральна субстанція життя людини і її стосунків з Богом. “Душа — це те, що робить траву травою, ліс — лісом, людину — людиною. Без душі трава — сіно, ліс — дрова, людина — труп”, “Бо не тіло, а душа є людиною”, — каже Г. Сковорода. Це слово-концепт пронизує праці С. Бандери, позаяк він сам був передусім ДУШЕЮ, що матеріялізувалася і в житті, й після його смерти у мільйонах убитих, живих і ще не народжених його наступниках. Львів і досі називають Бандерштатом… Бандерина візія ДУШІ як сакрального і визначального первня людини має три площини: Божу, людську і національну, що вписані у політичний вир життя. Божу тому, що “людська душа походить від Того, Хто споконвіку був перед життям і буде після життя, вічно, а оборона великих правд більше наближає людську душу до Бога, ніж життя”. Характерно, що на суді Бандера, якого звинувачували у вбивстві польських прислужників Бабія і Бачинського, підкреслив: “Коли ж хтось добровільно і свідомо співдіє з ворогами в поборюванні, і то фізичними методами, українського визвольного руху, ми стоїмо на становищі, що за такий злочин національної зради належиться лише кара смерти”. Неминучим є у Бандери вплітаннях високих істин у суспільне життя, бо людина обов’язково суспільна, себто покликана жити у спільноті родинній, національній, державній. Катастрофою для тих трьох типів спільнот стала більшовицька війна з релігією, з Христовою Церквою, однак, зауважує мислитель “закладеної в людській душі основи віри: туги за Богом і шукання Божества” знищити неможливо. Людина житиме повноцінно лише у контакті зі Всевишнім. Блискуча метафора від Бандери “туга за Богом” оприявнює живучість душі: вона є, позаяк тужить за політично вбитим Богом. Вмонтовуючи поняття ДУШІ у політичний вир, С. Бандера віднаходить “істотну причину невдачі більшовицької інженерії в духовій ділянці”: “вона натрапила на такі первні в душі людини, яких не можна ні змінити, ні знищити, а яких походження, сила і вплив сягають далі, ніж межа життя і смерти”. Там, за цією межею, Істина, тотожна Богові. Слушно казав 1939 року міністр закордонних справ Польщі Бех: “Коли на нашу землю прийдуть німці, вони заберуть свободу, коли москалі, то заберуть душу”.Невідступно аналізуючи двобій націоналізму з комунізмом, мислитель констатує: ця боротьба є змаганням за душу людини: “Основна частина боротьби революційної організації з ворогом — це і є боротьба за душу людини, за ідейний вплив на цілий нарід, за поширення ідеї й концепції визвольної революції серед найширших мас народу, захоплення їх цією ідеєю і через це приєднання їх на бік визвольної боротьби”; “Між московським большевизмом-комунізмом і українським націоналізмом іде найважливіший змаг за душу українського народу”. Люди звикли піклуватися про свій фізичний стан. Зрештою, інстинкт самозбереження завжди на сторожі. Однак ще більшої праці й турботи потребує душа. С. Бандера розмірковує про це передусім у контексті виснаженої душі цілого народу: “Сили душі кожної людини й цілого народу теж потребують плекання й наснажування, особливо тоді, коли їх переобтяжено постійною надмірною напругою. Це мусить мати на увазі кожний, хто турбується про долю свого народу”. Найпевніші ліки для виснаженої душі — це віра. Саме вона “найбільше скріплює сили душі. Через правдиву й глибоку віру в Бога, Спасителя, кожна людина й цілий народ мають змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти”. Зміна світу і суспільства лежить аж ніяк не в царині виробничих відносин, хоч вони як складник засадничої зміни посідають важливе місце. Загадка зміни світу і суспільства у цій самій невидимій субстанції, що дає дихання життю: “У масовості лежить сила і забезпека революційної підготови. Бо її властива суть — це свідомість, внутрішнє переконання і наставлення кожної людини, заховане в її душі”. Постійне звернення мислителя до внутрішнього світу людини вможливлює зазирнути у його глибини. Саме ця бездонна інтравертність давала такий всеосяжний екстравертний вислід — ОУН як провідна політична сила Західної України, УПА як феномен змагання з двома тоталітарними режимами, теперішнє відродження націоналізму.КОНЦЕПТ ДУХОВОСТИ Жоден сучасний тлумачний, перекладний чи спеціялізований словник, виданий у підрадянській Україні й пострадянській також, не містить цієї лексеми, однак вона пронизує твори С. Бандери і його сучасників. Під російським впливом фактично зруйновано українську паронімну пару слів духовний — духовий. Слово духовний стосується тільки церковно-релігійного життя, а духовий — світського: найвищих вартостей духу — філософії, культури, мистецтва, внутрішнього морального світу людини. Про це свідчить увесь пласт української літератури ХIХ і перших десятиліть ХХ століття, тому й, зрозуміло, що і праць Провідника, які були і є ще поза лінгвістичним опрацюванням. Натомість зміст понять духовий і духовний відповідає таким самим значенням у польській, англійській, французькій та італійській мовах, зокрема у німецькій geistlich — “духовний, церковний”, geistig — “духовий, нематеріяльний, ментальний”, себто “духове” називає протилежність матеріяльного, за М. Гайдеґґером, це означення “прірви між надчуттєвим і чуттєвим”. Українській мові судилося фактично втратити це розрізнення між “надчуттєвим і чуттєвим” із тієї причини, що російська мова має лише одне слово для позначення цих антонімних понять — духовный мир человека, духовный пастор. Життя С. Бандери — це щоденне суспільно-політичне духозведення і водночас релігійне духовновтілення. Через те наскрізне використання слова духовий — це свідчення саме його практики життя.Людина — це передусім носій моральних цінностей і культури. Нація — це політично обрамлена кровно-духова етноспільнота. Поза цими первнями людини і нації матимемо справу з істотою та населенням, або просто політично не ідентифікованим згромадженням. Провідник трактував українську духовість як генетично-історичний код національного життя у супротиві з більшовицьким деструктивізмом: “Основні правди наших ідей коріняться в українській духовості, сформульованій та утвердженій впродовж цілого історичного розвитку, в духовості, яка гармонізує з найкращими досягненнями розвитку вселюдської духової і суспільно-політичної культури та поступу. Наші правди є діяметрально протилежні до духу й суті московського большевизму, в якому є зібрані, повторені й доведені до рафінованої системи вияви найчорнішої реакції й падіння з цілої історії людства, з негативним застосуванням присвоєних більшовизмом чужих здобутків матеріяльного і технічного поступу”. Націоналістичний рух покликаний культивувати цю історично обумовлену етнодуховість як невід’ємну передумову творення і розвитку нації: “Найперше йдеться про збереження від заглади (уподібнення — І. Ф.), про вдержання живучим того, що є найістотнішим в житті й розвитку нації, що становить властивий зміст її самобутности, змисл її розвитку як збірної одиниці”. Характерно, що в наступному засновку розлогого Бандериного силогізму обов’язково йдеться про універсальний складник людської духовости, зокрема “про захист найвищих загальнолюдських цінностей — віри в Бога, волі, гідности, права й вільного розвитку народу й людини…” На основі цих двох різних, але не супротивних тез мислитель уводить поняття внутрішнього “власного життєвого рушія”, який на різних відтинках народної долі має запускати авангард “вибранців”: “Як людський, так і національний організм доти живуть, доки в них не згаснуть власні життєві рушії. За фізичне збереження народу змагається кожна одиниця й національна спільнота безнастанно і, можна сказати, автоматично; інстинкт фізичного самозбереження діє в народі скрізь, з великою напругою. А духове збереження лежить на відповідальності, зусиллях і боротьбі вибранців”, яких і покликана готувати ОУН. “Активна верства, що об’єднає націю, вийде не з вибору, а з добору”, — зауважував Д. Донцов. Гадаю, що С. Бандера має на увазі саме цих дібраних з горнила духу і духовости.Втрата духовости як генетичного й історичного коду і є найбільшою й первинною трагедією нації — все решта наслідок: “Якщо б большевики справді могли прищепити українському народові відношення до російського народу, як до “старшого брата”, теорію про спільне історичне коріння, про споріднену духовість, віру в доброзичливість, щирість російського народу супроти України, захоплення російською культурою, переконання у її вищість, досконалість, бажання переймати все від Росії, уподібнюватися, та й інші того роду слабості, — то це прикувало б Україну до Росії певніше й тривкіше, ніж найсильніший політичний зв’язок, сильніше від усякого терору”. Уже як вторинну причину трактує С. Бандера економічний, але невід’ємний чинник: “До того приєднується послідовне, щораз сильніше, тотальне пов’язування народного господарства України з московським, поставлення такого принципу в основу цілої совєтської господарської системи. Вона керується не економічними, а більш політичними раціями, щоб часом відділення України від Росії було з економічного боку неможливе, чи дуже трудне, щоб господарство України завмирало автоматично, коли Москва спинить кровообіг у відповідних артеріях, чи коли б вони були перервані відділенням України від Росії”. Чи не є це передбаченням сучасних відносин між Україною й Росією у так званому газовому конфлікті, де позірно основним каменем спотикання є ще не вкрадена московитами українська газотранспортна система? Через втрату Україною свого значного духового потенціялу ця проблема рік у рік вибухає вже не локальним, а світовим конфліктом як розплата Европі й Америці за мутацію їхньої духовости: агресора слід знищувати, а не втихомирювати через ситуативне пристосуванство. Духовість пристосувати неможливо — її можливо спотворити. Отож “революційне змагання — це національна боротьба в площині духовости і культури…”Далі буде.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment