Нинішньому пересічному громадянинові, раціон якого звужено до чизбургерів і гамбургерів, важко зрозуміти вираз “пити мед”. Ідеться про призабутий медовий напій — наш прадавній слов’янський, той, що пили ще за Київської Русі на княжих учтах. Нині доводиться відроджувати й цю частку нашої культурної традиції. На жаль, її витіснила агресивна алкоголізація населення, небезпечні для здоров’я фальсифікати, сумнівне заморське питво.Відроджувати забуте взялися бджолярі, що об’єдналися торік у Гільдію медоварів України. Членство в Гільдії персоніфіковане, поки що у 15-ти її обласних осередках — лише близько ста медоварів. Адже справа ця серйозна, трохи навіть таємнича, якщо говорити про секрети медоваріння. Справа настільки забута, що незвичні вже самі назви: меди “ставленні” й “варені”, з додаванням соків, ароматних трав або без них, а ще — напої медові шипучі, медові кваси, чаї, медові збитні, медофітобальзами.Медоваріння — складова національної культури. Тому відроджують цю галузь справжні фахівці: голова Гільдії медоварів України Василь Барабаш, його заступник пасічник і медовар із Чернігівщини Олександр Кобцев, редактор журналу “Бджолярський круг”, один із піонерів новітнього медоваріння Василь Соломко, бджоляр і медовар зі славного історією села Сокиринці на Чернігівщині Микола Вовнянко. Пан Микола одним із перших поставив справу на виробничу основу, що було досить непросто з нашою бюрократією. Він зареєстрував власне приватне підприємство, його візитівкою стала медовуха “Сокиринська”, на яку навіть отримав патент.Питні меди — це слабкоалкогольні напої. На відміну від алкогольних, їх виготовляють з найціннішого натурального продукту, що винайшло людство, — з меду. Із трьохсот (!) інгредієнтів, які містяться в меду, навіть після медоваріння залишаються близько півтори сотні. Якщо вже застілля — частка тисячолітньої культури народів, то воно повинно бути традиційно національним. Не вдаватимусь в історичні екскурси, про це ви можете прочитати, наприклад у Василя Скуратівського. Дозволю лише коротку цитату з його книжки: “За традиційною народною мораллю, мед вважався одним із найблагородніших напоїв. Він символізував колективне спілкування, гостинність, людську щедрість, якою позначений, зокрема, й давній український звичай “братчини” або “настави на мед” — кілька сімей, зібравшись на його виготовлення, офіційно набирали родинного “статусу кумівства”, тобто кожен зобов’язувався приходити будь-коли на допомогу своєму побратимові — родичався, ріднився”.Отже, впроваджується нова справа, пов’язана з відродженням національних традицій. Чи всім буде до вподоби з’ява високоякісної продукції в часи тотального сурогату? Парадоксально, що саме універсальність цієї продукції породжує велику кількість опонентів. “Питні меди — це водночас ліки, харчовий продукт і слабкоалкогольні напої. Тож нам протистоять одразу три мафії — фармацевтична, харчова й алкогольна, а в нас вони найсильніші”, — кажуть медовари.Справжні українські питні меди купити непросто: медовари епізодично продають їх лише на ярмарках, “якщо туди втиснешся”. Про масове виробництво й продаж поки що не йдеться. Натомість на прилавках з’явилися пляшки, на які нахабно (інакше не скажеш) наклеєно етикетки “Медовуха”. Це просто привласнення старовинної назви. А в цих пляшках не що інше, як підфарбована горілка. Досить подивитися на етикетку — медовуха не може мати міцність 40 %. Триває посилене проштовхування в торгівлю і “розкручування” так званих слабкоалкогольних напоїв, які спричиняють алкогольну залежність і небезпечні для молодого організму. На відміну від питних медів, їхній склад — вода, спирт, барвник і наповнювач. Тож слід відроджувати давні промисли і традиції. Сподіваємося, що менше буде перепон від тих, хто волів би знівелювати нас і в цій царині національної культури. Петро АНТОНЕНКО
