КРІПАКИ БЕЗЗАКОННЯ

Через півтора століття після скасування кріпосного права кріпацтво, виявляється, все ще існує в Україні

Селище міського типу Лосинівка, колишній райцентр, що нині в Ніжинському районі Чернігівщини, не є якимось забутим і забитим. Самісінький центр області, 20 кілометрів до Ніжина, автотраса, залізниця. Недалеко й до столиці, що, втім, відіграло і зловісну роль у цій історії. Але спершу хочеться сказати добре слово про старовинне козацьке містечко, що веде офіційну історію з 1626 року, на місці якого, як і багато де на Сіверщині, існували поселення ще в княжі часи. Нині в селищі майже 4500 мешканців, більше, ніж у багатьох колишніх та й деяких нинішніх райцентрах України. Працюють потужний маслосирзавод, хлібокомбінат. У соціальній сфері — райлікарня, середня і початкова школи, навчально-виробничий комбінат, де навчають шоферської справи, готують трактористів, комп’ютерників, є й будинок культури, бібліотека, будинок дитячої творчості.Основний господарський об’єкт — агрофірма “Лосинівська”. Саме на неї в 1990-ті перетворився величезний колгосп “Ленінський шлях”. Шефство над селянами взяла столична Українська академія аграрних наук. Селян обіцяли ощасливити науково-технічним прогресом у вигляді потужної техніки, нових сортів, технологій. На практиці все виявилося не таким ідеальним: лосинівці отримали не симбіоз науки і села, а цей союз надовго закріпачив селян. Наприкінці 1990-х в Україні почалася земельна реформа, відхід від колгоспного закріпачення. У Лосинівці, як і скрізь, розпаювали землю. Та, порушуючи Указ Президента, земельні сертифікати селян з району передали чомусь не Лосинівській селищній раді, хоч саме вона мала видавати їх селянам. (Сертифікат — це виданий державою документ, що засвідчує право селянина на його частку розпайованої землі). У Лосинівці на кожен пай припало майже по 3 гектари землі, пайовиків у селищі виявилося 1832. Але сертифікат — це первинний документ. На його основі виготовляють державний акт на землю, який і робить селянина її повноправним власником. І ось уже кілька років жоден пайовик Лосинівки не отримав земельного сертифіката. І, ясна річ, державного акта на землю. 

Найпростіше провину за це покласти на колишнього керівника агрофірми “Лосинівська” Івана Мороза. Але не поспішаймо. І не лише тому, що про покійних не прийнято говорити погано. Мороз — це унікальна людина. Він очолював Лосинівське господарство 35 років поспіль. Лише на початку минулого року за станом здоров’я звільнився, а восени помер 67-річним. Істини ради варто сказати, що Іван Федорович одним із перших провів розпаювання землі. Але на цьому “деколективізація від Мороза” завершилася. Голова просто зачинив у сейф сертифікати і вперто не віддавав їх селянам. Казав, що, мовляв, вболіває за господарство, що після виділення землі в натурі, можливого виходу декого з господарства “все розвалиться, все розтягнуть”. Можливо, певний сенс у його міркуваннях був, зважаючи на приклади похапливих “деколективізацій”, коли село грабували всі, кому охота. Але закон було розтоптано. Селяни не могли не лише отримати акти на землю, а й укласти угоди на здачу власного паю в оренду. З часом сертифікати чомусь повернули в район.Як таке могло коїтися на очах у всіх? Як величезне господарство, колишній райцентр, тисячі людей стільки років були без земельних сертифікатів, актів на землю, угод на оренду паїв? Якась “біла пляма” на карті земельної реформи. Чимало цікавого стало відомою після кількарічної боротьби сільських активістів за виконання в Лосинівці земельної реформи. Можна скласти довгий список порушень закону принаймні чотирьох інстанцій: агрофірми, селищної ради, районної влади і сільгоспакадемії. До переліку можна додати й органи правопорядку, насамперед, міліцію і прокуратуру, які не так дбали про право і порядок, як про те, щоб селяни й далі зоставалися кріпаками. Вінцем численних порушень стало “переформатування” агрофірми “Лосинівська” як сільгосппідприємства з колективною формою власності, вирішальним голосом селян-пайовиків, виборністю і звітністю керівних органів, у державне підприємство, агрофірму “Лосинівська”, що належить Українській академії аграрних наук, конкретніше — її Інституту агропромислового виробництва з офісом у селищі Прогрес Козелецького району Чернігівщини. Лише випадково лосинівські селяни дізналися, що вони — не вільні землевласники, а знову кріпаки — державні, інститутські. Для такої “трансформації” ініціатори не погребували підтасовками та фальсифікаціями, вершиною яких були так звані загальні збори пайовиків агрофірми 10 січня 2002 року. Ці “збори”, а насправді їхня імітація, змінили все: статус і статут господарства, форму власності. А незмінний Іван Мороз з голови правління, якого обирають, став директором фірми, що його призначають. У столиці, звісно. Кілька років селяни намагалися боротися за свої права мирно, порозумітися з начальством — місцевим і районним. Зібрали сотні підписів пайовиків з вимогою видати земельні сертифікати. Адже Мороз заявив, що віддасть їх, якщо за це виступить бодай 51 % селян. І це тоді, коли навіть один відсоток, один пайовик має право отримати власний сертифікат, акт на землю, вийти, якщо хоче, з господарства. Нарешті лосинівці змушені були позиватися до суду. Найменше хочеться говорити про політику, але її не оминути. Селяни шукали правду й у політиків. Зокрема, зверталися до соціалістів — голови районної держадміністрації, земляка, екс-міністра Рудьковського, до “самого” Мороза (Олександра Олександровича). Безрезультатно. Великі захисники селян соціалісти, які на виборах “пасуться” на селянських голосах, так і не допомогли лосинівцям. Нічого не змінилося і з приходом помаранчевої влади. Єдине позитивне зрушення — селянам допомагає народний депутат України від БЮТ, голова обласної організації партії “Батьківщина” Іван Куровський. Саме залучені ним юристи захищають селян, які вже стали проситися, щоб Іван Іванович “забрав їх” разом із землею у котресь зі своїх господарств. Ніжинський міськрайонний суд 6 січня цього року завершив розгляд справи за позовом мешканців Лосинівки щодо видачі їм земельних сертифікатів. Такий позов подали водночас 669 пайовиків. Зібрано майже 1400 підписів пайовиків Лосинівки з вимогою віддати їм сертифікати. Ніжинський суд виніс рішення на користь селян: сертифікати на землю слід видати людям. Суд визнав незаконним рішення зборів у січні 2002 року, тобто анулював “переформатування” агрофірми “Лосинівська”, підпорядкування її академії. Він також визнав недійсним державний акт на лосинівську землю, який тоді районна влада поспішила видати академії. 7 травня справу розглянув Апеляційний суд Чернігівської області. Лосинівці прибули до Чернігова кількома автобусами. Допекло! Ледве втовпилися в залу суду. Дехто всівся навіть у металеву клітку для підсудних: символічна сцена — село “на лаві”.Обласний суд відхилив апеляцію інституту, тобто залишив у силі рішення Ніжинського суду. Справу начебто завершено. Однак столичні кріпосники чи ті, хто стоїть за ними, та й районна влада можуть “накликати” на селян ще чимало бюрократичної тяганини. Наївним селянам хотілося б не лише нарешті отримати свою землю, а й ще аби хтось — вищий — приїхав до Лосинівки, щоб з’ясувати, де правда в цій багаторічній тяганині, й покарав винних для прикладу всій Україні. Що ж, вірити не заборониш. Однак в Україні ще багато таких лосинівок. Особливо там, де родючі землі, куди за годину-півтори долітають на “крутих” іномарках зі столиці, щоб купити і землю, і чиновників, які при землі.* * *Коли матеріал був готовий до друку, з Ніжинщини надійшло повідомлення: селяни Лосинівки таки “вибили” у районної влади свої сертифікати. Але в якому стані? Близько 700 пайовиків за ці роки так і померли “кріпаками”, і їхні сертифікати доведеться переоформляти на когось зі спадкоємців. Ще у ста документах виявлено помилки, які треба виправляти. А приблизно 140 сертифікатів зникли.Але так чи інакше, цих селян кріпаками вже не назвеш. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment