ВІД СУТЕНЕРА ДО ТРАКТОРИСТА

Такий “розкид” професійних уподобань нинішніх випускників, враховуючи, що “фах” сутенера ще не найгірший в аморально-кримінальному ряду. Дехто, не дуже приховуючи, хотів би стати повією чи рекетиром. І це без жодної профорієнтації. Вочевидь, роль її значною мірою відіграють наші засоби масової інформації, адже там значно частіше побачиш розповідь про повію (а то й розлоге інтерв’ю з нею), ніж про людину звичної професії. Та навіть і без таких “професій” серед уподобань молодих чимало новомодних, на кшталт “дилер”, “дистриб’ютор” або “мерчендайзер”. На цьому тлі зостається лише дивуватися, що чимало хлопців і дівчат все ще обирають звичайні трудові професії, зокрема й у селах, про які так багато благих розмов. Кадри масових професій для села готують професійно-технічні заклади України, які, хоч як це дивно, ще не добиті різними перетурбаціями, що ними так перенасичена наша освіта. А добити цю систему можна. У цьому переконуєшся, побувавши у типовому навчальному закладі профтехосвіти. Аграрний ліцей у райцентрі Куликівка на Чернігівщині торік відзначив 25-річчя. За чверть століття це донедавна профтехучилище підготувало не одну тисячу спеціалістів для села. Тут нині навчається майже 300 учнів, випускників 9 і 11 класів. Основна професія — тракторист-водій-слюсар, тобто потрійний фах. Хлопці набувають також спеціальностей електрозварник-водій, автослюсар-водій, дівчата отримують спеціальності бухгалтера, кухаря, секретаря офісу — оператора комп’ютерного набору. Мій співрозмовник — директор ліцею Олександр ДУДКО. Він очолює заклад уже не один рік, з тих людей діла, які вміють не балакати про кризи і проблеми, а долати їх.— Олександре Костянтиновичу, Ваш заклад у системі Міністерства освіти і науки? — Так. І фінансується з державного бюджету, як і вся система. Але цього року уряд планував передати всю систему на утримання місцевих бюджетів. І лише завдяки втручанню Президента Віктора Ющенка цей невдалий задум було призупинено. Інакше багато закладів просто закрилися б.— Чув, що Ваші учні забезпечені навіть більшим, ніж “належить” за приписами. — Передусім їх забезпечують безкоштовним триразовим харчуванням, попри те, що контрольні органи заявляють, що ми повинні утримувати з учнів за таке харчування 50 % стипендії, за одноразове — 20 %. Але ми знаходимо кошти, щоб не оббирати дітей. Повністю безплатне і проживання в нашому гуртожитку, хоч утримання його, самі розумієте, вимагає немалих коштів. — Що фінансує держава в навчальному закладі? — Зарплату, стипендії (200 гривень на учня, 500 — на сироту). Харчування дітей-сиріт. Комунальні платежі — тепло, вода, електрика. І все! Більше жодної копійки для життя ліцею, навчально-виховного процесу не отримуємо. Їх навіть не закладено до бюджету державного навчального закладу. — Але як Ви виживаєте? — Маємо 400 гектарів землі. Для учнів поле — це продовження класу. Вирощуємо здебільшого зерно. Виконуємо чимало робіт для сільгосппідприємств району. Ще надаємо послуги населенню (оранка, обмолот, транспорт). Недавно започаткували техобслуговування автомашин. Для цього, і водночас для навчання, закупили недешеве французьке обладнання. Так торік заробили 500 тисяч гривень, що суттєво поповнило бюджет ліцею. Готові заробляти мільйон і більше, але…— Що заважає? — Дивне ставлення до профтехосвіти. У статуті ліцею чітко записано, що ми — товаровиробники. Наш основний товар — зерно. В Україні виробникам зерна платять дотацію. Нам різні бюрократичні контори заявляють, що не маємо права на дотацію. Торік мусили подати в суд, виграли його і таки отримали дотацію, а це немала сума. Але хіба це діло — ходити по судах?!Землю ми, звичайно, орендуємо і платимо за оренду значні гроші. Водночас у районі є значні площі нічиїх, незатребуваних паїв. А нам тієї землі не дають. Чому? Ще недавно наші заклади звільняли від податку на транспорт, зараз його ввели. Є й інші численні податки, які треба платити.Але як обкладати дедалі новими податками державний заклад, який і так на утриманні бюджету? Ліпше дайте нам змогу спокійно заробляти самим. Тим більш, коли утримувати не здатні. — А на олівець, що у Вас на столі, теж не виділяють жодної копійки, і маєте заробити на нього самі? — Ні на олівець, ні на книжку, течку, плакат, не кажучи вже про всі ремонти, меблі, навчальне приладдя. Ось щойно обладнали сучасний кабінет для навчання секретарів-комп’ютерниць. Усе самі. Не завдяки, а всупереч…* * *Ну, що тут додати? Цікаво, чи з навчанням на повій, сутенерів і рекетирів такі самі проблеми? Чи, може, там усе профінансовано з бюджету? Сторінку підготувавПетро АНТОНЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment