СВІТЕЛКО ПОЛЬСЬКОГО ПОБРАТИМА

Ніна ГНАТЮКМарека Вавжкевича, голову правління Спілки польських письменників, в Україні знають передовсім як перекладача творів              І. Франка, Лесі Українки, Л. Костенко, Д. Павличка, І. Драча, а також українських футуристів М. Семенка та Г. Шкурупія. А ще він відомий не лише як поет і критик, а й упорядник багатьох антологій польської поезії, зокрема “Від Кохановського до Шимборської… Антологія патріотичної поезії” (1997), “Ніч кохання. Антологія польської еротичної поезії” (1998).Українською мовою добірки віршів нашого польського побратима перекладали Д. Павличко й   А. Глущак. А цьогорічного Шевченківського свята Марек Вавжкевич мав нагоду презентувати у Чернівцях збірку вибраних поезій “Світелко” (упорядкування, передмова та переклад Р. Лубківського). Журналіст за фахом, людина, що об’їздила півсвіту, М. Вавжкевич ніколи не намагався публіцистичну риторику, соціальні гасла увібгати у поетичну форму. Перед українським читачем польський поет постає ніжним і пристрасним ліриком, що цінує кожну земну галузку, тремтіння зорі й подих коханої.Се ніч.Озеро, мов гніздо,      повне юних зірок.Ластівки вже замовкли в піщаних берегах,Сірим вітрилом роса на лозу напливає.Се ніч.Як глибокий твій віддих, як мовчання пташок,Як світанок, що врешті на тихій воді устане,І розбудить галузку, заснулу на струмені вітру.У передмові до збірки Роман Лубківський, характеризуючи творчість колеги, докладно характеризує сучасну польську поезію та її творців. “Їм освітлювали дорогу великі світла, але без “світелка” Марека Вавжкевича освітленість зламу епох — між XX і XXI століттям — була б далеко не повною… Через те його поезія, сповнена внутрішнього осіяння, конче потрібна людям”.Про що пише поет? Які події, які люди сповнюють храм його душі, землю і небо його поезії? Звертаючись до сучасника, він говорить: “Людино, думай листком”. У цьому звертанні — і щемлива минущість життя, і безкінечність буття, що воскрешає, обнадіює, дає сили.У вірші “Описати” є такі рядки:Впасти лицем додолу     й землі запах пізнатиВ лісі або на лузі. Піднести     обличчя до неба,До дощу і вітру.Жити на тій орбіті,З якої видно завше і тільки Схід сонця.Тоді до смерті далеко.Звертаючись до янгола-охоронця, поет радить дати йому спокій, зате просить опікуватися коханою. Така вона тендітна,     з раменами, як у пташок, І ключицями з жовтневого     променя.Янголе-охоронцю, огорни     її шовком крил,Біліших, ніж лебедині,       відкрий почуттів стрімчизну,На хистких кладочках щодення     всіляко оберігай.А якщо б зостався попри те,     хоч малюсінький час,Згадай у робочім порядку      невиліковне кохання моє.Нехай поезія, немов янгол-охоронець, не покидає нас.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment