КОЛИ ЗДІЙСНИТЬСЯ ТАРАСОВА МРІЯ 

Василь ЗАЄЦЬЩасливий літератор, наділений даром допомагати поневоленому народові шукати шлях до омріяної самостійності. До таких обранців належить поет і прозаїк Михайло Сидоржевський, чия збірка статей і есе  вийшла під промовистою назвою “Туга за свободою”. У передмові український письменник Сергій Плачинда, порівнюючи професію публіциста зі службою упередзоріючого в морському флоті, зазначає: “Се також людина особливого хисту. Він мусить першим помічати недуги суспільства чи небезпеку, що насувається. Має швидко реагувати — не лише аналізувати, а й — і се головна риса публіциста — синтезувати, узагальнювати, передбачати, моделювати, пропонувати державницькі рішення. Має бити на сполох”.Хоч місія публіциста у будь-якій країні нелегка, проте тягар, що лягає на плечі українського упередзоріючого журналіста, незрівнянно тяжчий, ніж та ноша, яка дістається людині його професії, наприклад, у Західній Європі чи в Сполучених Штатах Америки. Тамтешні народи, давно пройшовши крізь горнило національно-визвольних революцій, впевнено йдуть дорогами самостійного державного життя. Їхнє повсякдення не затьмарює підривна діяльність чужинецьких п’ятих колон. На їхніх овидах перестали наростати зловісні хмариська агресій та анексій.Надійно захищаючи громадян від вбивчого страху за завтрашній день, цивілізована держава стає чинником суспільного життя, який організує і надихає, що дарує людині дедалі вагоміші дари культури, толерантності й добробуту. Не те в Україні, про що йдеться в есе Михайла Сидоржевського “Маскарад ганьби” (грудень 2000): “Іноді здається, що ця країна повільно сповзає в якийсь сірий хаос, морок; щоденні страйки, голодні бунти, голодування, оголошення нових і нових “поважних людей” злодіями в законі, і возсідання інших не менш поважних злодіїв у законі у високих кабінетах, провокації, розправи над супротивниками, кволе зависання над стежкою, що прямує зі сходу на захід, постійне задкування, смикання ліворуч-праворуч, Європа-Азія; о, ця “мудра” метушня, ця багатовекторність як вияв сірості, ці євнухи-нашіптувачі…”Нестерпно гнітюча суспільна атмосфера сучасної України не може не змушувати упередзоріючого нашої журналістики бити на сполох: уже не раз народ наш, здобувши у боротьбі за національну незалежність вагому перемогу, незабаром знову втрачав усі здобутки і потрапляв у ще страшніше колоніальне ярмо. Сценарій, за яким Українська Народна Республіка 1917 року сповзла до колапсу, до болю нагадує процес сучасного посіріння “багатовекторного” суспільства, бо дедалі відчутнішою стає загроза заміни всіх отих “багатьох” векторів одним — північно-східним. Задля порятунку наше суспільство має якомога швидше вийти з мороку, в якому вершать свої чорні справи всі оті “поважні” злодії у законі, яким у нас ще й дозволяють сидіти у високих кабінетах. Щоб припинилося смертельно небезпечне для країни “кволе зависання” над стежкою нашої долі, мають відбутися докорінні зрушення в духовності народу. Пропонуючи державницьке рішення цієї проблеми, Михайло Сидоржевський в есе “Дорога до храму” (2001), присвяченому епохальному приїздові в Україну Папи Івана Павла II, наголошує: “Найголовніший ворог для нас — ми самі, наші гріхи і слабкості. І духовність — це саме той імператив, без якого наше життя так і залишиться одновимірним, пласким, заштрихованим у сіре.Навіщо прийшов до людей Христос?”Поставивши таке запитання, автор доходить логічної відповіді: “Щоб ми навчилися розрізняти добро і зло, правду і кривду, чорне і біле. І щоб ці поняття з розряду принагідних чи вигідних стали основоположними для людей. Оце і є дорога до Бога, місце якого — в глибинах серця кожного з нас”.На великий подив мільйонів чесних громадян, перемога помаранчевого Майдану не вберегла Україну від реваншу кучмізму. Чому ж не здійснилися райдужні помаранчеві сподівання?У лютому 2004 року Михайло Сидоржевський (есе “За хмарами буде сонце”) стверджував: “Режим стоятиме до кінця у своєму прагненні самозберегтися при владі. Для цього використовують усе, що є під рукою. А “під рукою” є багато чого, і це ми бачимо: і провокації, й адміністративні можливості, й фіскальні структури, і залякування, і брехливі масмедії, й фальсифікації, й фактичний контроль над кримінальними структурами, і награбовані мільярди.Але в них нема Віктора Ющенка! Він — наш. Не рухівський, не уенпівський, не пеерпівський чи ще чийсь, а — загальноукраїнський, національний лідер. І не треба думати, що лише на Заході його підтримують. Звичайно, на Сході інші настрої, й тому є зрозумілі причини, але величезну перевагу має той політик, який не ділить Україну навпіл, не ріже по-живому, не спекулює на цьому, не роздмухує попелу міжетнічних взаємин, а навпаки, закликає до порозуміння, до злагоди, толерантності, наголошуючи, що добрі й мудрі господарі-українці повинні порядкувати так, щоб і інші мешканці нашого спільного дому не почувалися тут чужими”.Звичайно, Віктору Ющенку добре відома мрія Тараса Шевченка про українського Вашингтона. На жаль, він, як і багато інших українців, не задумувався, чому саме Джордж Вашингтон став Тарасовою мрією. А річ, вочевидь, у тому, що перший американський президент був не лише талановитим політиком, а й видатним полководцем, який після перемоги над ворогом не давав йому часу на відпочинок, а добивався нових і нових перемог, після яких на підписання ворогові подавали не універсал про співробітництво, а тільки акт про капітуляцію. Мудрого лідера нації нерідко вшановують іменем її “батька”, а це означає: з однаковою любов’ю ставлячись до всіх своїх дітей-громадян керованої ним держави, він не лише може, а й зобов’язаний заохочувати кожного за його добрі справи, карати — за недобрі вчинки, а тим більш за злочини. У тому і полягає трагічна помилка Ющенка, що він поставив на одну дошку і відданих синів та дочок України, які рішуче підтримали його на Майдані, й тих зайд, що завжди обзивали українців недобрими словами, виношуючи плани якщо не цілковитого знищення України, то хоч би розриву її на шматки, якими, звісно, мала б володіти їхня “матушка”-Расєя.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment