ПОРОЖНІЙ ПАФОС КОРОНАЦІЇ

Болеслав ЖЛОММені, дякувати Богу, ніколи не здобути перемоги на “Коронації слова”. “Дурний” інтелектуалізм нікому в цій країні не потрібний. Тиждень тому пан Юрій Логуш, презентуючи в Укрінформі черговий фінал конкурсу, обмовився: “Камю у нас не переміг би”. Інтернет-видання розтиражували цю фразу, а Інтернет-користувачі вволю потішилися, коментуючи її. А мені було сумно. За пошуками авторів масового читва ми забуваємо про літературу — ту, яка отримує Ґонкурівську і Букерівську премії, ту, про яку протягом наступних століть леґіони науковців пишуть статті й дослідження, ту, яка, зрештою, складає літературний процес. На жаль, цієї літератури наші конкурси і премії (всі, купно з Шевченківською) не помічають… 4 червня у театрі ім. І. Франка (бідний Каменяр!) відбулась урочиста церемонія вручення премій. Відкриваючи дійство, Юрій Логуш зазначив, що протягом дев’яти років існування “Коронації” було відкрито сотні письменників. Я сказав би, швидше, “письмаків”. Людей, які пишуть гримучою суржиковою сумішшю, яких іноді “почитують” домогосподарки (приміром, дружини власників фабрик із виготовлення шоколаду) і дрібні офісні працівники. Ось вам перелік: Ірен Роздобудько, Лариса Денисенко, Люко Дашвар, Галина Вдовиченко… Дехто з них, до речі, був у залі. Ірен Роздобудько, ім’я якої неодноразово звучало, цього разу обмежилася скромною тисячею гривень за п’єсу. Лариса Денисенко — письменниця, телеведуча і член журі в номінації “Романи” — вручала премії. Андрій Кокотюха до початку церемонії обіймався з Роздобудько і Галиною Вдовиченко; Галина ж Вдовиченко, роман якої “Пів’яблука” вважають одним із хітів торішнього книжкового сезону, виборола першу, головну премію. Зі сцени лунав суржик, зал аж пахтів стилістикою а-ля Лобода… “Антикризову ґьол” я згадав недарма. Коли завіса посунулась, усі побачили на сцені… барабани! “Це Апокаліпсис”, — майнула думка. Або Єрихон — ось загудуть ці барабани, й остання цеглина відвалиться від жалюгідних решток української літератури…Серед тих, хто “роздавав слонів”, були дуже відомі особистості: голова Шевченківської РДА Віктор Пилипишин, голова Шевченківського комітету Микола Жулинський, композитор Олександр Злотник, продюсер Едуард Клим, письменник (“почесний москаль української літератури”) Андрій Курков, кінорежисер Олесь Санін, видавець Іван Малкович тощо. Пилипишин, вручивши премію від власного благодійного фонду “Діти передусім”, пообіцяв наступного разу аж три премії; Злотник розказував, як іноді пише музику на вірші невідомих авторів; Санін жартував. Жартівливий пафос огортав ще паруючий труп літератури сумним серпанком. Отже, хто отримав перші премії? У номінації “П’єси” було відзначено Г. Ботикіна із Сімферополя, який поганенькою українською заявив, що написав кількадесят п’єс, але оце вперше на них звернули увагу. Що ж, якщо пан Г. Ботикін пише так само, як говорить, то неувага до його творів не дивує. Далі все пішло, мов “по накатаній”. Цього року в “Коронації” з’явилась нова номінація — “Пісенна лірика”. Як розповів пан Логуш, дружина вже кілька років вмовляла його взятися й за пісні. І ось — нарешті. Взялися… “Пісенним” журі керував композитор Анатолій Матвійчук. Відзнаку “Вибір композиторів” отримала луганка Ольга Самарцева. Першу премію несподівано виборов прозаїк Тарас Антипович. “Я пришизів”, зізнався він зі сцени. Вшанована відзнакою композиція Антиповича називається “Осінній кіберпанк”. Невже лірика? У номінації “Кіносценарії” серед відзначених були автори детективів і жахіть Наталка й Олександр Шевченки та Олександр Жовна. Подружжя Шевченків створило сценарій фільму жахів “СтрахоРама” (певно, алюзія на відомий мультсеріал “ФутуРама”). “Сподіваємось, буде справді страшне кіно”, — пожартував ведучий. Другу премію виборов прекрасний режисер, драматург, незлецький письменник Олександр Денисенко. Першу дали Віктору Абузярову за сценарій з дивною назвою “Фросина любов” (дивною, бо в українській мові імені “Фрося” нема, є “Пріська”; отже, за логікою і правописом, має бути “Прісьчина любов”). Головною інтригою, звичайно, була номінація “Романи”. Спочатку свій вибір оголосили видавці. “Клуб сімейного дозвілля” взявся друкувати роман Ірини Чернової (у ній можна було упізнати одну з торішніх переможниць Люко Дашвар; Чернова з Херсона і на презентації в книгарні “Є” зізналася, що погано розмовляє українською); представник церкви сказав багато теплих слів про твір Марії Влад, присвячений Св. Йосипові, чоловіку Діви Марії. Мова пані Влад зігріла душу — вона й Олександр Денисенко були чи не єдиними на тій сцені, хто розмовляв чистою українською, а не суржиком. Нарешті, трійка переможців. Ними стали Юрій Сорока з історичним романом “Іван Богун”, Максим Кідрук “Мексиканські хроніки” (також отримав відзнаку як “Кращий твір про подорожі” від журналу “Мандри”) і Лариса Вдовиченко. Крім того, що роман “Замок Гербурта” отримав першу премію, від фонду Арсенія Яценюка Open Ukraine пані Вдовиченко вручили сертифікат на переклад її роману будь-якою іноземною мовою. Як відомо, це один з напрямів діяльності згаданого фонду (керує програмою пан Курков; перекладають здебільшого твори самого Куркова, а ще Андруховича й Дереша). Вручала сертифікат дружина А. Яценюка. Пані Логуш додала трохи перцю й політики, зауваживши: “Сподіваємось, це перша відзнака з рук майбутньої першої леді України”. Зал був приголомшений. Але таку саму фразу повторив і Юрій Логуш… Хочеться запитати: кому потрібна ця премія? Визнання? Чесний (і справжній) письменник мусить цуратися такого визнання — коли ґламуровані буржуа “щедро” відривають від серця і банківського рахунка невеличку суму і, зверхньо позираючи на “ощасливленого” письмака, речуть про “відкриття сотні нових імен у літературі”, або щось на кшталт “ми піднімаємо українську літературу!” Пафос, панове, порожній пафос…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment