БУТИ НЕ СВІДКАМИ, А УЧАСНИКАМИ 

Роздуми Павла МОВЧАНА, голови Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка, народного депутата України напередодні VIII з’їзду просвітян

Лише півроку відокремлює нас від історичної дати, яку ми відзначали як національну, — 140-річчя створення “Просвіти”. Вона була покликана мобілізувати націю на відстоювання власного мовно-культурного простору, який у наших прабатьків відбирали, відламували окрайцем, землю за землею, аби видалити, виселити з цієї землі, яка вже була відчужена.Але ці шість місяців, які ми в щоденних клопотах переживали, були найтривожнішими за весь період існування України як незалежної держави. Період із VII до VIII з’їзду, коли ми могли втратити державу внаслідок позасуспільної, позанаціональної змови. Вона, поза всяким сумнівом, була спрямована на руйнацію всіх конституційних національних засад, спробою розділити Україну, повернути її до того стану, в якому країна перебувала 140 років тому. Не перебільшую масштабів цієї національної катастрофи, яка могла статися внаслідок конституційних змін двома олігархічними групами, для яких Україна є лише територією їхніх бізнесових інтересів, про що я не один раз говорив. Груп, які для розширення комерційного поля своєї діяльності можуть невдовзі приєднати сєвєродонецько-бердичівськими угодами Україну до вже існуючої Російської імперії. Дякувати Богові, дякувати Вам, завдяки нашим молитвам до Всевишнього цього не сталося. І мені чомусь пригадалися рядки зі спогадів Василя Гроссмана, молодого троцькіста, який був на прощанні з Троцьким на Казанському вокзалі в Москві. Сталін відправляє його в далеку мандрівку і прощається зі своїм соратником. Троцький підходить до кожного і — далі за оригіналом: “с извиняющейся улыбкой говорит: “Не получилось, товарищи, извините”.Так, не склалося. Але виникає цілком логічне запитання: чи ж може статися? Покладатися лише на Господню волю, не сприяючи їй, — це бути свідками, а не учасниками подій. І всі ми, просвітяни, можемо казати: ми були не свідками, а активними учасниками того процесу. І він був би незворотнім, якби ми, просвітяни, стояли всім миром і одним муром, а не поділені на партії, групи інтересів, зокрема й партійних. Адже наша мета — не лише декларувати, а й реалізовувати, щоб Україна стала повносущною державою не лише за атрибутикою, а й національно змістовною. І все, що ми робили за звітний період, робитимемо і завтра, і позавтра: відстоюватимемо рідне слово і в Криму, й на Донеччині, й у зросійщеній Одесі та Харкові. Через видання книжок, друк газет, таких, як “Слово Просвіти”, “Кримська світлиця”, “Промінь Просвіти”, “Сіверщина”, “Галицька Просвіта”, “Аркасова вулиця”, “Народний лікар України”, “Християнська Україна”, “Український світ”, “Бахмутський шлях”, “Ластівка”, “Сіверський край”. Часопис Центрального правління ВУТ “Просвіта” на чолі з головним редактором Любов’ю Голотою (принагідно висловлюю подяку редакції) став одним з найпомітніших культурологічних часописів України. 

За цей час Видавничий центр “Просвіта” на чолі з Василем Клічаком видав десятки книжок. Назву хоч би великий проект “Кобзар” — в кожну оселю”. Після 11-серійного просвітницького художнього фільму “Заповіт”, присвяченого життю і творчості Шевченка, ми виготовили чотирисерійний художній телефільм “Березовський”  з циклу “Слава України”, присвяченого великим синам нашого народу. Тут треба подякувати саможертовним митцям — Леонідові Мужуку, членові Центрального правління Товариства, а також Валентинові Мисливому. Зараз триває робота над другим фільмом, присвяченим генієві української музики Бортнянському. Великий успіх “Просвіти” — випуск на екрани 26-серійного анімаційного фільму “Лис Микита” за однойменною поемою Івана Франка. Фільм створений колективом на чолі з членом ЦП Володимиром Кметиком. Це перший такий анімаційний серіал за часи незалежності України. На черзі подібні серіали “Тарас Бульба”, “Казки великого міста”.Ще один великий проект — “Етнічна музика України”. Видано вже 28 компакт-дисків, тому що маскульт може остаточно перемогти українську культуру, яка й досі вважається і великою, і високою.Зреалізовано великий проект “Дитяча колекція” — спільно з компанією “Атлантик”, яку очолює також член ЦП Юрій Гандзюк. Це диски для дітей молодшого і старшого шкільного віку, пізнавально-просвітницькі комп’ютерні ігри українською мовою. Сподіваємося, що держава зацікавиться проектами і продукуватиме їх на замовлення і Міністерства культури і туризму, і Міністерства освіти і науки. Бо, зокрема, на тих дисках — історія України і світу, видатні композитори, художники, традиції нашого народу, світ рослин і тварин, уроки іноземних мов і багато іншого. Молодіжна субкультура з неодмінною складовою насильства та вбивств поширюється з неймовірною швидкістю. Культура не ділиться ні за статевим, ні за віковим принципом. Вона не може створюватися щоразу знову, а може лише збагачуватися поколіннями. Чим, власне, й займаються просвітяни — чи то в Одесі, чи в Чернігові, чи у Вінниці. Розрив культури між поколіннями — це не просто погибель, це анігіляція всього попереднього досвіду нації, здичавіння молодих, на чому, власне, й зосереджують увагу продуценти цього отруйного пійла. Нас принижують послідовно, щоденно. І ми вже не помічаємо того, що Шустера сприймаємо як належне, з його чужим словом і ворожою установкою для української нації — роз’єднувати, протиставляти і зіштовхувати.Духовні диверсії клонування поширюються. І декому здається, що мети досягнуто: українець вже не існує або існує в політичному гетто телебачення. Ми є, “Просвіта” існує, вона повинна набирати потужностей за рахунок власних ресурсів. Приниження не можна терпіти до безкінечності. Нові господарі, що висадилися на роздоріжжях вседозволеності й прихватизаційних процесів, переконані, що лише долар все забезпечує, все врегульовує, все вирішує в економіці та політиці, свідомості. Тому й з’являються у свідомості руйнівні стереотипи, чуже слово, аби зруйнувати духовний код нації. Щоб ми незабаром не змогли прочитати навіть Шевченків “Заповіт”. І це не тому, що “просунута” мова так пішла вперед, а тому, що вона не сповна осягнути того, про яку Україну писав Тарас Григорович, для чого він це робив далеко від рідної землі. Колись я почув, як один з учасників шоу “Свобода” з якимось дивним неукраїнським прізвищем сказав, що “в економіці сумління нема”. Можливо, для них і нема. Але в усьому мусить бути сумління. І носієм цього національного сумління була і є “Просвіта”. Завдання наші непрості. Не робитиму зараз повного переліку цих завдань: ми розробимо на VIII з’їзді програму діяльності “Просвіти” на наступні роки, щоб, зібравши всі наші ресурси, нашу волю, змогли зробити новий крок у завтрашній день. Адже цей день відмінний від того, що ми мали за цей звітний період. Інформація дуже швидко шириться. Ми не повинні консервувати того, що було, адже можемо так усамітнитися. Ми не зможемо найближчим часом взяти владу повноформатно у свої руки — маю на увазі українську силу. Ми розуміємо, що попереду ще чекають складні випробування на відстоювання національного, адже це робити надзвичайно важко. Перед нами стоять інші виклики, які супроводжуються, до того ж, світовою кризою. Але причина політичної й економічної кризи зумовлена одним — кризою духовною, нівеляцією культури, руйнуванням духовного осердя людського життя. І наша співпраця з Українською Церквою Київського Патріархату зараз не менш важлива, ніж у часи, коли засновувалася “Просвіта”. Кожен день — це нові виклики. І ми повинні бути змобілізованими, готовими до дії і саможертовними. У цьому й полягає сенс діяльності просвітян. Робота партій, хоч би як патріотично вони називалися, періодична. Наша ж робота щоденна. Матеріал підготував Петро АНТОНЕНКО 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment