МИ САМИХ СЕБЕ ВІДКРИЛИ 

Над вічним Стиром, як і сотні років тому, лине пісня. Могутня ріка несе свої води у Прип’ять, щоб напоїти Дніпро.  Над Случем — Новоград-Волинський, давній Звягель, над Горинню — Острог, над Іквою — Дубно, над Стиром — кінцева точка нашої подорожі, село Набережне, де народився академік Микола Жулинський.

Олена ШУЛЬГАТут, на Волині, — правічна слов’янська культура, що дивувала Європу. Тож цього року — вже вкотре — Микола Жулинський за підтримки Волинського братства запросив вітчизняних культурних діячів, щоб показати їм історичні місця рідної землі, а краянам привезти визначних представників культури сучасності. Серед мандрівників — заслужений діяч мистецтв України режисер Олег Бійма, вокальний квартет “Явір”, Шевченківський лауреат художник Сергій Якутович, народна артистка України піаністка Євгенія Басалаєва, голова Національної спілки майстрів народного мистецтва України Євген Шевченко, лауреат Шевченківської премії кінооператор Лесь Заценко, мистецтвознавець Роман Лунь, поетеса Антонія Цвіт, головний редактор журналу “Образотворче мистецтво” академік Академії мистецтв Олександр Федорук, режисер Національної опери Анатолій Солов’яненко-молодший, заступник директора Укрінформу заслужений журналіст України Михайло Сорока, генеральний директор Національного музею літератури заслужений працівник культури Галина Сорока, голова Експертної комісії  з туризму і рекреації Національної ради з питань культури і духовності при Президентові України Броніслав Омецинський, співробітники Інституту літератури Національної академії наук України, журналісти.

“Наш народ, — упевнений Микола Жулинський, — уміє святкувати. Хочу, щоб свято було в кожному селі. Тож відроджуймо традиції. Ми незнищенні, бо вічний наш народ. Мистецьке свято народної творчості в Набережному “Волинська Трійця” стане традиційним. Церква — серце громади, бо нас єднає віра, відчуття, що ми разом, і на світі нас тримає Господь. Хоч сільські клуби, осередки культури, подекуди знищено, люди не повинні почуватися обділеними духовно”. Перша зупинка — музей Лесі Українки  у Новограді-Волинському. У цьому музеї лише двоє працівників — директор Віра Римська і єдиний науковий  співробітник. Однак вони роблять усе можливе, щоб підтримувати Лесин будинок в ідеальному стані, гідно презентувати рідне місто гостям. Тут зберігається метрична книга із записом про народження Лариси Косач, речі, до яких могла торкатися поетеса.Місто, овіяне давньою славою, — Острог. Тут бували Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко.  Навчальний заклад, що постав на руїнах, — Національний університет “Острозька академія”. Тепер він належить до найпрестижніших, а 14 років тому тут був напівзруйнований монастир і міський смітник. Ректор університету Ігор Пасічник напівжартома, напівсерйозно каже, що гроші на відродження і розвиток дав Бог. 70 відсотків — пожертви, решта надійшла від обласної влади. “Думка, що держава допомагала відроджувати академію, перебільшена, — стверджує Ігор Пасічник. — Нині разом з нами росте й розвивається місто — культурно, інтелектуально. Це не черговий навчальний заклад, яких багато, а відродження освітньої слави України. За радянських часів влада намагалася стерти саму пам’ять про давню славу, Острогом лякали дітей — тут була психіатрична лікарня. Ми відроджуємо історичні місця, адже просвітництво починалося на Волині. Випускники Острозької академії — засновники Києво-Могилянської академії.  Нація повинна пишатися перемогами, освітою, наукою. На поразках не виховаєш патріотизму. Глибокі знання і висока духовність — ось девіз Острозької академії — колишньої й сучасної”.Приміщення, в яких розташовується університет, споруджено у ХVІ столітті. Але наприкінці ХХ вони були просто в жалюгідному стані, й ніхто не вірив, що в них можна вдихнути життя. На території університету — церква, бібліотека, ошатний парк з біломармуровими скульптурами, тенісні корти європейського рівня, котеджне містечко для викладачів,  стадіон. У коридорі головного корпусу — портрети людей, які примножили славу міста й академії: фундатор навчального закладу Василь-Костянтин Острозький, творець слов’янської Граматики, за якою вчився ще Ломоносов, людина, що навчила нас грамотно писати, Герасим Смотрицький (після Герасима до граматики додалося небагато), непереможний гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, брати Северин і Дем’ян Наливайки, письменники, церковні й культурні діячі, поборники православ’я Захарія Копистенський та Єлисей Плетенецький. Приміщення бібліотеки сучасне, але споруджене в стилі, що гармонує зі старовинними будівлями. Тут 370 тис. книжок, передплата на 200 тис. електронних журналів. “Тут мертві живуть, а живі не вмирають”, — писав про бібліотеку Мелетій Смотрицький.У підземеллях монастиря вдалося розкопати крипти. Вони були заповнені сміттям і мулом. Тепер тут проводять екскурсії, вклонитися пам’яті похованих приїжджають сім’ї, які бережуть національну ідентичність. Температура у криптах 9 градусів, незалежно від пори року. І зараз тривають роботи з відновлення підземель, адже там — історія, що не вмирає.Ігор Пасічник з гордістю розповідає, що у цьому закладі навчаються студенти з усіх куточків України, багато кримських татар. “Історію Острога до кінця не поціновано, не озвучено. У центрі міста тривають розкопки, знайдено багато унікальних речей періоду Волинсько-Галицької держави, Київської Руси-України, тепер дісталися шару Трипільської культури. У 10—20-х роках ХХ століття тут активно діяла “Просвіта”, доки поляки заборонили. Як тільки українці по-справжньому зацікавляться власною історією, в Острог їхатимуть, як на прощу, він стане українською Меккою. Це буде університетське місто, яке нестиме світло знань і духовність усім українцям”.Наступна зупинка на шляху до Набережного — Дубно. Воно відоме зокрема завдяки Миколі Гоголю, який оселив у цьому стародавньому містечку дійових осіб повісті “Тарас Бульба”. Чи бував Гоголь у Дубні, достеменно не відомо, але кожен дубенець упевнено скаже, що, безперечно, бував. У ХV—ХVІ століттях Дубно було фортецею. Замок, форпост волинських земель, з одного боку захищений річкою Іквою, з іншого — глибоченним ровом, наповненим водою, був неприступним. Гоголь, як людина освічена, знав про це, тож вояки Тараса Бульби брали приступом саме цю фортецю. Дубенці пишаються тим, що їхнє місто потрапило до скарбниці світової літератури, охоче водять екскурсії. Науковий співробітник Державного історико-культурного заповідника “Дубенська фортеця”, активіст міського об’єднання “Просвіти” Микола Пшеничний з гіркотою констатує, що за радянських часів у замку стояла військова частина, були казарми, тож коли армія звідси “забиралася”, зруйнували все, що могли: зі стін збили оздобу, навіть паркет обідрали. Тож тепер доводиться все відновлювати. Але коштів у бюджеті (і в наш час цим нікого не здивуєш)  на культуру не вистачає, цього року фінансування не одержували, і  роблять ремонт, який не потребує великих вкладень, власними силами. Дубенська фортеця — це палац князів Любомирських ХVІ—ХVІІ століть, палац князів Острозьких, надбрамна споруда, каземати, стіни з бійницями. У замку Любомирських бували гетьмани, королі, цісарі. Нині тривають реставраційні роботи, тут планують створити картинну галерею й історико-краєзнавчий музей. У місті було шість монастирів — католицьких і православних — збереглося чотири. Тепер вони перебувають на балансі заповідника. Справді, мало яке місто зазнало такої руйнації, таких плюндрувань, як Дубно в радянський (мирний!) час. Зовні все було начебто причепурене — культурні заклади, магазини, школи. Але пам’ятки історії та культури настільки занедбали, що багато з них збереглися лише на світлинах; ті, що існують, понівечені до невпізнанності. Щоб відродити втрачене, потрібно вкласти багато сил і коштів. Держава переймається кризою, але як бути з культурою? Криза мине, культура залишиться. Чи залишиться? Дубенці дбають про те, щоб зберегти якомога більше для прийдешніх. За товстелезними стінами фортеці — пам’ятки волинської слави. Постійна виставка “Духовні скарби” демонструє ікони ХVІ—ХІХ століть — традиційний візантійський і унікальний волинський іконопис ХVІІІ століття, п’ятисвічник 1575 року, подарунок Костянтина Острозького одному з монастирів, старовинні дзвони. Кожен охочий може вдарити у дзвін, відвідуючи виставку, щоб плив чистий звук над річкою Іквою, над Горинню, над Случем. І в Набережному відтепер дзвонитимуть у дзвони нової церкви, що постала на високому березі вічного Стиру.   

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment