ВІРШІ

* * *Козацьке серце б’ється у мені: Далекий прадід мій був з козаками,І тихими між боєм вечорамиСпівав дзвінкі Марусині пісні.А як сурмили з брами у похід І полк збирався знову під знамена, Дід зразу ставив ногу у стремена І мчав, як вітер, з заходу на схід.У нього шабля гнулася в бою І падав кінь, не витримавши втоми,А він, забувши про стежки додому,Із Джамалієм зустрічав зорю.Лише сорочку змінював вночі: Любив у  чистій досвіток стрічати. І чисту совість заприсягся мати, Ще як уперше з двору ідучи.Коли влягались вогнища боїв, Полк Кропив’янський повертав додому,Знімаючи дорогою утому, Дід у піснях свою наснагу пив.Люблю і я співати ці пісні І слухати легенди мого роду, Що є частиною великого народу, Козацької вкраїнської землі!Козацьке серце б’ється у мені!Анна  ПАВЛЕНКО,м. ЗолотоношаЧИ БУДУ Я ЩАСЛИВИЙ?Пощастило народитись мені в Україні Де  природа, Божа милість, степи і долини.Є у нас високі гори і поля широкі,Є річки малі й великі, і моря глибокі.Де колись жили так люди, що й горе їм             в радість, Так робили, так співали, що брала всіх                     заздрість.А коли в кого нещастя, не доведи, Боже, Гуртувались всі на поміч — не журись,                      небоже.Не покинем, не залишим тебе наодинці, Бо ми брати, бо ми сестри, бо ми — українці.В нас душа така широка, наче степ,             без краю,А козацьку нашу силу в усім світі знають.На землі на нашій рідній, на такій родючій,Жив народ веселий, щирий та такий співучий.Пощастило мені, браття, та бачу, не дуже,Де ж ті люди веселії, де ж пісні їх, друже?Ходять, голови схиливши, хто стогне,             хто  плаче,А Вкраїна наша рідна не чує й не бачить.Наші землі розорили, поля занедбали, Море брудом замулили, гори затоптали.Посідали в стольнім граді пани-самозванці —Стали в світі українці перші голодранці.Народився б  я французом чи американцем,Зустрічав би безтурботно сонечко уранці.А я живу в Україні, та мені щось сумно: Чому правлять і все роблять у нас так               бездумно?Я дивлюсь на свою маму, що тут і казати, Сидить бідна, зажурилась, чим нас              годувати.А мій татко вже втомився по світах блукати:Не дають йому удома гроші заробляти.Тут нікому не потрібні його  розум й сила. Що ж мені тоді чекати, Україно мила?Я люблю свою країну, тільки дуже хочу,Що була найкраща в світі, дасть Бог,             не наврочу.Щоб француз чи італієць на неї дивився, Кусав лікті, бідолашний, що не там родився.Чи повернеться ще радість у наш край              цей милий?Ви скажіть мені по правді, чи буду щасливий?Анатолій ЦИМБАЛ,учень 8 класу Лисянського  НВК № 1 — гімназія Черкаської обл.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment